Ніл Хасевич: Мистецтво – Боротьба.

Я хочу, щоб знали вони … і знав весь світ .

В своєму житті, я, здається, втратив уже все,

але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові,

я буду битися з ворогами свого народу.

 

Ніл Хасевич, 1951 р.

 

4 березня цього року виповнюється 60 років з дня загибелі Ніла Хасевича – видатного митця-графіка, члена ОУН та УПА під псевдами «Бей-Зот», “Старий”, “333”, “Левко”, “Джміль”, “Рибала”, “Майстер”. Людини, яка створила візуальний образ вояка Української Повстанської Армії. Серед багатьох героїчних і водночас трагічних постатей українського визвольного руху його постать займає, безперечно, особливе місце.

Ніл Хасевич народився 24 листопада 1905 р. в с. Дюксині, що на Рівненщині. Його батько – Антон Хасевич – священик місцевої церкви. Брати Анатолій та Федір теж, згодом, стають священиками, тож не дивно, що й Ніл навчається у духовній семінарії. З дитячих років у хлопця виявляється потяг до мистецтва і батько вирішує віддати його до майстерні іконопису, паралельно Ніл навчається у місцевій школі.

У 1922 р. в його сім`ї сталася трагедія – на залізничному переїзді в Рівному підвода, на якій їхав Ніл з мамою Федотією Олексіївною, зіткнулася з поїздом. Внаслідок нещасного випадку його мати загинула, а Ніл Хасевич втратив ліву ногу. Від французької компанії, власниці залізниці, вдалося отримати грошову компенсацію, яку вирішено було використати для майбутнього навчання.

Навчання ж для нього було всім. У 1925 р. він екстерном закінчує Рівненську українську гімназію, та в 1926 р. стає вільним слухачем Академії Прикладних Мистецтв у Варшаві, а в 1930 р., склавши необхідні іспити, стає повноправним студентом. Там, у Варшаві, дуже бідує, відчуває значні матеріальні труднощі. Самотужки майструє собі дерев`яний протез.

Ніл Хасевич входить до створеного у варшавському студентському середовищі товариства «Спокій», учасниками якого також були П. Андрусій, В. Васильківський, С. Дричик, В. Зварич, В. Гаврилюк та П. Мегик. Якраз останній ще в кінці 1920-х років так каже про Хасевича:

 

“Молодий, років 20, невеликого росту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи, протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батьків нічого не одержує, бо там – не менша біда”.

 

Перебування в цьому гуртку дає змогу Хасевичу зійтися з відомими людьми того часу – сенатором сейму від Волині Степаном Скрипником (майбутнім патріархом УАПЦ Мстиславом), публіцистом Юрієм Липою, президентом УНР в екзилі Андрієм Левицьким та ін.

Навчання в Академії було різнобічним. Майбутній художник не може зупинитися на певному мистецькому напрямі та прагне оволодіти всім можливим. Спочатку студіює малюнок і малярство в майстерні професора Котарбінського та факультативно-декоративне ткацтво у професора Чайковського. Однак і цього юнакові замало. Деякий час пробує себе в педагогіці, а потім остаточно обирає факультет графіки.

Скоро до Хасевича приходить перший значний успіх – 1931 р. його полотно «Прання» відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії. Упродовж 30-років Хасевич бере участь у художніх виставках, які роблять його знаним майстром живопису й графіки. Він листується з митцями зі США, Канади, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Австрії, Угорщини. Працює здебільшого у галузі станкової, книжкової та документальної графіки. Також в його доробку портрети, пейзажі, натюрморти.

Загалом з 1931-го по 1943 рік художник бере участь у 35 виставках, його мистецькі твори експонуються у Варшаві, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Берліні, Празі, Римі, Чикаго, Луцьку, Львові, Рівному та інших містах світу. Кілька робіт Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістають високу оцінку і відзначаються дипломами та нагородами. У Варшаві 1939-го року надруковано альбом художника «Екслібриси Ніла Хасевича». Мало якому українському художнику (навіть в наш час!) вдається досягти такого визнання. Ніл Хасевич прагне розвиватися як митець, але нестача коштів змушує його повернутися в рідне село Дюксин.

Там його і застає вибух Другої світової війни.

Початок Радянсько-Німецької війни 22 червня 1941 р. ознаменувався для України трагедією: відступаючи, радянська влада залишила кривавий слід – тисячі політичних в`язнів були розстріляні НКВС в тюрмах. Хасевич, у пам’ять про загиблих, на цю тему виконує серію робіт під назвою «Спіть, хлопці, спіть!».

Через високий авторитет серед селян його обирають мировим суддею. В цей самий час він, разом з Уласом Самчуком, працює у рівненській газеті «Волинь». Згодом стає зрозумілим, що нацистському режиму, як і радянському, не потрібна самостійна Україна. Тому вже весною 1943 р., із виникненням перших підрозділів УПА і початком їх антинімецької боротьби, Хасевич долучається до лав УПА. Хасевич входить до центрального і крайового проводів ОУН, стає членом крайової референтури пропаганди, згодом, у 1944 р. – членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
Будучи членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943-1944 рр. Хасевич працює у редакції журналу “До зброї”, готує ілюстрації до сатиричних журналів УПА “Український перець” та “Хрін”, керує підпільною друкарнею, випускає різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).
Він же розробляє ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль “За боротьбу в особливо важких умовах”), навчає мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.

У цей час у його сім`ї вкотре стається трагедія – у липні 1943 р. під час німецької каральної акції в с.Дюксині гине його батько, а в січні 1944 р. – від рук радянських партизанів – його рідний брат Анатолій, на псевдо “Хвильовий”.

Старшого брата Федора – священика Української автокефальної церкви – після війни засилають у томські табори, звідки живим він уже не повернеться.

З поверненням радянської влади Хасевич віддає всі сили підпільній роботі. З його роботами починає асоціюватися сам візуальний образ УПА. Протягом 1949 – 1950 р. митець виконує серію портретів керівників визвольного руху, «Колгоспну серію» та ін.

У 1951 р. роботи Хасевича потрапляють до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і друкуються в альбомі “Графіка в бункерах УПА”. Це викликає бурю гніву у Москві, згори в МГБ сиплються накази з вимогою виявити непокірного художника українського підпілля. Оперативними заходами, за допомогою сексотів МГБ вдається вийти на його слід і встановити його місцезнаходження на хуторі біля села Сухівці Клеванського р-ну Рівненської обл.

4 березня 1952 р. хутір був оточений солдатами 9-го мотозагону Внутрішньої Охорони МГБ разом з групою Клеванського райвідділу МГБ. Почалося прочісування хутору під час якого в господарстві родини Міклашевських була знайдена криївка, де перебував Ніл Хасевич та ще два підпільники. Бачучи безвихідність свого становища й відкинувши пропозиції про здачу, підпільники попалили документацію й пострілялися. Разом з Хасевичем загинули В’ячеслав Антонюк – “Матвій та Антон Мельничук – “Гнат”.

За особливий внесок у визвольний рух Ніла Хасевича нагороджено «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Так закінчився земний шлях незламного борця, що до останнього присвятив себе боротьбі за незалежну Україну, людини, яка не зламалася перед важкими випробуваннями своєї долі, митця, який міг би з легкістю стати найвідомішим графіком, проте обрав небезпечний шлях підпільника та загинув як герой.

 

Верховинець

м. Харків

Acerca de Nataliya Zubar 2362 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair