Знов чужинець взявся за оцінку наших національних героїв

Йосиф Сірка

Ще не вщухли неприємні спогади про німецький суд над Іванаом Дем’янюком, якого намагалися звинуватити в німецькому суді у злочинах проти жидів в німецьких концентраційних таборах, а тут появився новий вискочка. На цей раз вже не вбивство десяток тисяч з німецькою зброєю, в німецьких концт аборах проводить полонений, але зброю замінює фашистська ідеольоґія. Такий собі 32-річний німецький історик (польського походження) Ґжеґорж Россолінський-Лібе (Grzegorz Rossolinski-Liebe) із Гамбурґа приїхав навіть в Україну, щоб „повчити” українців їхньої історії, а точніше, щоб паплюжити визвольний рух українців. Офіційно історик пропонував лекцію: Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам”ять про нього, 1909 – 2009. Пан Россолінский-Лібе покликався на свій компаративний метод, але коли порівнювати, то дуже багато знайдемо фашистів і в сьогоднішніх політиках по всьому світу. Шкода, бо цей ще молодий дослідник знає польську і українську історію, відомий зі своїх статей зокрема про Львів і міг би відіграти значно позитивнішу роль на шляху примирення українців і поляків. Українці не опльовують польських нацональних героїв різними прикметниками типу „фашисти”, хоч компаративно можна було б і це зробити.
Отож, коли лунають чергові напади на українців у співпраці, наслідуванні фашистів, то мені пригадується німецьке містечно Зіґен (Siegen), що знаходиться в центрі Німеччини. Зараз це університетське місто, але під час Другої світової війни воно жило з важкої індустрії (ТиссенКрупп, – ThyssenKrupp), яка працювала дуже інтинсивно на гітлерівську Німеччину. Саме тут знаходиться велике поховання українців, що були сюди завезені на примусову працю – добували залізну руду та працювали у важкій індустрії. У самому місті та навколо нього десятки цвинтарів, але найбільше поховання українців на цвинтарі Гермельсбах (Hermelsbacher Friedhof) – 377 із 691 примусових робітників – переважно із східних областей України – на меморіальному камені, завдяки членам німецько-українського товариства „Діалоґ”, знаходиться і плита в українській мові, де зазначено: „українським жертвам націонал-соціалізму”. На іншому цвинтарі міста поховані українські дівчата та жінки, а також народжені ними від німців немовлята, які повмирали голодною смертю, бо мами змушені були йти на працю, а немовлят залишали у бараках без догляду, а коли поверталися з праці, то ті вже не дихали. Та це цвинтарі, де хоч про частину загиблих українців та українок відомо, а скільки таких цвинтарів, де поховали українців без імені і по яких вже давно й сліду нема на місці поховапння, або вже місце зайнято іншим небіжчиком, бо в Німеччині, коли перестанете платити за могилу, то через певний час місце віддається під поховання іншому.
Українці зазнали на своїй долі найбільше з-поміж европейських народів нелюдського комуністичного фашизму, який спричинився до страшних Голодоморів 1922-23, 1932-33 та 1945-46 рр.. Нормальна людина не може збагнути, чому московські керівники та керівництво РП церкви так вперто заперечують Голодомор! Правда, не всі в Росії тої ж думки, що в Кремлі, але ж політику провадять, на жаль, ті, що себе дають обирати, або, що себе назначають керівниками.
Друга світова війна розпочалася завдяки двом спорідненим ідеольоґіям – комуністичній- большевицькій і націонал-соціалістичній. Про їхню спільність вже написано багато літератури, але чомусь деякі „історики” не вдаються до пошуків ґносеолоґічних коренів їхньої споріднености, але шукають щось сенсаційне, що можна вивертати на всі боки.
Україна, як країна і як нація, потерпіла найбільше від обох – від одних через їхнє панування в Україні протягом 72 років, а від других починаючи переходом німецького війська через кордон України 1941 р., а потім покидаючи її територію 1944 р.. Встановлено, що за час комуністичної влади Україна втратила десятки мільйонів найкращих хліборобів, інтеліґенції, служителів Української православної і Греко-католицької церков.
До втрат, які спричинили нацисти за час окупації України зараховують також мільйони життів, але мало хто говорить про зруйновані села і міста, про вивезену індустрію, про зруйновані фабрики й заводи, про зруйновану освітуЮ про десятки тисяч вивезених на примусову працю. Німці заплатили кілька мільйонів тим, що були на примусовій праці в Німеччині – тобто тим, що пережили рабство примусового вивезення з України, але тим, що без імен поховані на численних цвинтарях не тільки Німеччини, але й Европи – ніхто не платив і не вибачився перед ними. А шкода, бо коли б і німецький „дослідник” досліджував скільки українців було не тільки на примусовій праці в Німеччині, але й у концентраційних таборах, скільки там загинуло і скільки їх вижило, то може б дійшов і до архівних матеріялів, з яких дуже чітко видно, що Степан Бандера провів у концтаборі в Заксенгаузені (Sachsenhausen) майже всю війну від вересня 1941 р. і був звільнений американською армією у вересні 1944 р.! Комуністи України та навіть міністр освіти й досі замовчують те, що С.Бандера 4 роки провів у концентраційному таборі.
Українці боролися з комуністичною окупацією і мали надію, що коли Німеччина, як цивілізована країна, переможе комуністичний режим, то німці зрозуміють прагнення українців до незалежности. Приклад надання Словаччині самостійности, співпраця з Угорщиною та Румунією, назначав, що й Україна може стати самостійною. Реакція німців на Проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 р. викликало таку ж реакцію у фашистів, яку б зробили і московські комуністи. Вони арештували тих, що проголосили самостійну Україну і одних розстріляли, а інших відправили в концентраційні табори.
До сьогодні ніхто не досліджує тісну співпрацю Глінкової Ґвардії (Hlinkova garda) у Словаччині, яка навіть уніформи мала подібні до нацистських та їхнє переслідування жидів і інших, щоб догодити нацистам!
Тому дивує, що молодий дослідник з Німеччини взявся за шукання у г…і родзинки! Покликуватися на „компаративні долідження” і на основі фото та інших матеріялів твердити, що С.Бандера фашист не треба історика, бо він пережив у концентраційцному таборі фашизм, а московський комунізм дав наказ його вбити не за зв’язки з фашистами, а за зв’язки з українським визвольним рухом в Україні, з яким він мав зв’язок до останнього свого подиху.
Нещодавно появився сотий том Літопису УПА, отже 100 томів документів і свідчень, які повинен би історик знати, якщо береться за вивчення визвольного руху в Україні. Якщо ж хтось не шукає правду, але повторює брехню комуністичної пропаґанди проти Організації Українських Націоналістів і її провідників, то це нагадує скоріше мавпу, яка дещо наслідує людину, але мавпою залишається.
Звинувачувати Степана Бандеру у фашизмі, знаючи, що саме через нього він постраждав є не тільки негідним звання науковця, історика, але й є неморальним і суперечить науковій етиці будь-якої людини! А те, що німецьке посольство в Україні надало можливість виступити з негідною науковця доповіддю про Героя України, свідчить про те, що серед німців є люди, які б охоче скинули вину з хворої голови на здорову!

Торонто, 5.3.2012 р.