Останній випадок розмови журналіста УП Сергія Лещенка із охороною донецького Клюєва насправді не є чимось винятковим. Коли донецькі приїхали до Києва, вони не лише привезли сюди свої звички, вони привезли усіх своїх прислужників з відповідним набором поведінкових норм.
Випадок, який трапився під стінами Верховної Ради 24 квітня 2012 року між журналістом УП та охоронцями Клюєва важко було би уявити, якби секретаря РНБО оберігали справжні працівники Управління державної охорони. До цієї структури конкурс був ще жорсткішим, аніж наприклад, до СБУ, чи до війська. Адже майбутній тілоохоронець допускався до носіння зброї в особливо стресових ситуаціях. Наприклад, коли велике скупчення людей і потрібно виявляти неабияку витримку. Або коли треба стежити за натовпом у приціл снайперської гвинтівки тримаючи палець на курку.
Ситуація змінилася після президентських виборів 2010 року, коли донецькі ринули в Київ. Нових «ВІПів» почали охороняти свої – донецькі ніколи не вірили чужакам, тому без вагань імпортували з багатого новітньою історією краю своїх «бійців». Кадрових працівників УДО здебільшого відсунули на задній план, а хто мав можливість – вийшли на пенсію за вислугою.
До слова, людський резерв донецькі запасли надзвичайний. Вже від початку 2000-х було відомо, що на Донеччині існували цілі бази, де готували свої «служби безпеки», що радше скидалися на власне військо. На тлі безгрошів’я в державних силових структурах, вони запровадили практику переманювання до себе кращих фахівців.
Працівників стимулювали і всіляко заохочували. Під наглядом перевірених у донецьких боях «бригадних» від новонавернених вимагали ставати «своїми» паралельно тримаючи і запасаючи на кожного течку компромату. Крім батога був і пряник – аби гідність не тиснула на офіцерську совість вже колишніх служителів закону і держави, зарплати вимірялися тисячами доларів. Офіцери, які більшість свого життя не бачили білого світу, а в умовах державної служби на мали жодних перспектив, охоче йшли служити новим хазяям.
Коли Янукович прийшов до влади, окрім зовнішніх гучних призначень досить швидко відбулися зміни всередині системи. Мало хто звернув увагу, як швидко нова влада перейменувала Управління державної охорони в Інститут УДО. Здавалося б, така незначна деталь не має жодного значення. Але саме це приховало реструктуризацію установи. Новий статус «інституту» дозволив на свій розсуд переформатувати службу наділену, порівняно з іншими, надзвичайними правами.
Випускники та працівники донецьких офісів заполонили простір навколо тіл «ВІП-осіб», а масі «удошників» лишили «кістки» у вигляді охорони парадних до Адміністрації, Кабміну чи ВРУ. Паралельно донецькі задіяли певні правила долучення до своїх лав нових адептів.
Одним із методів відбору було спільне розпивання спиртних напоїв, під час якого в певний момент вмикали відео для спільного перегляду. Наприклад, любительських кадрів, де «чеченці» ножами стинали голови полоненим російським солдатам. Реакція на це відео була своєрідним тестом, чи зможуть манірні київські (чи хто там іще) працювати у владі спільно з донецькою братвою. Хто пішов на таку співпрацю, а хто ні, історія мовчить.
Присудження військових звань, питання особистої інформації людей, які працюють в системі УДО, мають гриф державної таємниці. Тобто, на разі неможливо перевірити чи має такий охоронець сумнівне минуле? Навіть коли він набув легальне право носити, і якщо того вимагатимуть обставини, використовувати зброю. Так само в іноземних країнах не можуть перевірити, що за людина зі зброєю прилетить з українським посадовцем – кваліфікованих «бодігард», чи … (далі додумайте самі).
За підтвердженням не варто далеко ходити. Досить пригадати скандал, коли охорона Януковича не пустила до туалету Генсека Ради Європи. Або як Янукович старанно уникає велелюдних зібрань. Або численні конфлікти охорони Януковича, Азарова та інших чиновників з журналістами. Або дикі для цивілізованої країни «нововведення» охорони Кабміну.
Врешті, Сергію Лещенку в розмові з охоронцями Клюєва сильно пощастило. Адже з ним могли і не панькатися. Так само як не панькалися за кілька днів до того із Юлією Тимошенко. Нинішні донецькі владоможці мусять діяти надшвидкими темпами. Крім того, щоб остаточно запакувати своїх політичних опонентів, в них ще не реалізована надмета їхнього походу до влади – зробити в Україні «всьо Донбасс».
У цьому контексті присутність Клюєва під час таємних виборів нового омбудсмана – це мінімодель парламентських та місцевих виборів-2012. З тією різницею, що тут таємні бюлетені з голосом демонстрували депутати (що Чєчєтов вже назвав «найвищим проявом демократії»), а восени такої демонстрації «найвищої форми демократії» вимагатимуть від всіх, хто зв’язався із ПР. Звісно, і в ПР, і сам Янукович запевнятимуть всіх, що вибори будуть чесні і жодних порушень не буде. Так само як 24 лютого той самий Янукович запевняв, що Клюєв не керуватиме виборчим штабом.
Дедалі більшій кількості людей стає зрозуміло, що вибори 2012 року будуть фальсифіковані. Врешті, перевірити цю тезу Україна зможе вже у червні на прикладі виборів мера Києва. Якщо ті відбудуться взагалі. Адже, якщо вірити злим язикам, влада розмірковує яким чином ці вибори скасувати, оскільки Олександр Попов не має жодного шансу на перемогу.
Олександр Піддубний, журналіст
