Наша міліція нас…

30 квітня до мене звернувся 18-річний учень ПТУ, сирота. Разом із бабою і двома старшими братами він мешкає у бараці. Брати його відсиділи по кілька років за наркотики, живуть із бабиної пенсії, не працюють, пиячать. Удома буває справжнє пекло. Бабі часом доводиться ночувати на вулиці, хлопцеві – переховуватись у сусідів: старші брати б’ють і погрожують убити.

Наївний хлопчина думав, що наша міліція нас береже. Коли братики влаштували вдома стонадцятий дебош, зателефонував на 102. Опергрупа приїхала, але з дебоширами розбиратися не стала. Натомість хлопцеві звеліли проїхати у відділок, де його, як він стверджує, у коридорі кинули на підлогу і побили ногами черговий (капітан міліції) та водій міліцейського автомобіля.

Зі слів юнака, побиття супроводили матюки й погрози <<вивезти на Буг і прив’язати до шиї цеглину>>. А ще правоохоронці забрали в нього мобільний і стерли там номери телефонів людей, яким він міг би поскаржитись на це свавілля.

Після цього наказали піти до дільничного, а вже той, зі слів хлопця, наодинці вдарив його кийком.

Можливо, у такий спосіб юнакові хотіли втовкмачити: розбирайтеся між собою самі, ви нас дістали всі троє, а ти – найбільше, бо ти ще й права качаєш!..

Потерпілий прибіг до мене – був у шоці. У міліції б’ють, удома б’ють, подітися ніде.

Пішла я разом із ним у відділок, мала неприємні розмови з черговим і з дільничним. Хлопець хотів зняти побої. Направлення на судмедекспертизу видає міліція або суд. Інцидент стався напередодні свят. Суд не працював, міліціонери направлення не дали.

Уранці 1 травня мені вдалося доступитися лише до заступника начальника з громадської безпеки Михайла Бобика. Розмова щодо насильства у цій сім’ї та щодо міліцейського свавілля була детальною. Проте, як невдовзі з’ясувалося, безрезультатною.

Щоправда, того ж таки дня працівники міліції навідались до дебоширів і провели профілактичну бесіду. Та формальної <<профілактики>> вистачило ненадовго.

11 травня ввечері бідовий юнак знову звернувся до мене по допомогу. Брати, сказав, розперезались, один конкретно лютує, а заяву про це черговий у міліції прийняти відмовився.

Черговим виявився… правильно, той самий капітан міліції. Добре розумію, чим можуть скінчитися для хлопчини і його бабусі ці вихідні. Читати потім страхіття у кримінальній хроніці не хочу. Ідемо здавати його заяву разом.

Черговий брати заяву справді відмовляється. Урешті-решт – за моїм наполяганням! -бере-таки, але вимагає, щоб хлопець пройшов (без мене) у відділок і надав іще якісь письмові пояснення.

Знаю вже я ті <<пояснення>>. Минулого разу хлопця викликав у коридор один із міліціонерів і настійливо порадив нічого не писати, нікому на побиття в міліції не скаржитись, <<бо можемо й зброю у тебе знайти, ти зрозумів?..>>

Цього разу черговому довелося зареєструвати ДВІ заяви. За No.1369 (хлопця) і за No.1370 (мою). Обидві – на ім’я начальника Нововолинського МВ УМВС у Волинській області Павла Алексеєнка.

Як зреагує новий начальник нововолинської міліції на все, про що ви отут прочитали, розповім після вихідних.

Наталя Камишникова, не залежний ні від кого журналіст.

3 Comments

  1. Ежедневные публикации, репортажи, заявления – как сводки с поля боя во время войны! Там побили, там убили, там выбили, там пытали – ничего другого о сотрудниках милиции не слышно! Теперь что, в юридических ВУЗАх обучают по какой-то новой методике?! Или в милицию идут НЕ РАБОТАТЬ психически нездоровые люди? Ну не может здоровый, нормальный человек так себя вести! Зачем же бить, унижать?! Кроме кулаков, Господь людям еще и мозги для чего-то дал! Ведь и у милиционеров есть матери, жены, дочери, сыновья! Как они после такой “работы” им в глаза смотрят?! Должен быть срочно принят какой-то жесткий закон в отношении вот таких действий сотрудников милиции, чтоб наказывали их как убийц!

  2. Була колись така шутка – Працювати я не хочу, красти я боюся… Так поїду я у Київ. Там в міліцію наймуся!… Як і за часів “вілікава і магучіва”, міліція обслуговує владу, а не громадян країни, з податків якого міліція утримується…
    Ось тут ви бачите, які у нас політичні сили. “Батьківщина”, наприклад. Який вона рейвах підняла за Тимошенчиху. Я не злорадствую, мені її щиро жаль як людину, яка перебуває у буцегарні, навіть якщо вона на те й заслуговує. Але ж чого вони мовчали, коли міліція у своєму відділку у Києві насмерть забила Ігоря Індила? А скільки таких подій можна поназбирати по усій Україні?

  3. Від автора продовження

    Познайомилася сьогодні з новим начальником Нововолинського МВ УМВС Павлом Алєксєєнком. Поспілкувалися аж двічі: вранці й по обіді. Обговорювали інцидент із 18-річним хлопцем – фігурантом допису «Наша міліція нас…»
    Враження таке: людина прийшла в нововолинську міліцію справді НОВА, свіжа й не загрузла в корумпованій ментівській системі. Як колишній військовослужбовець і начальник прикордонного загону, дуже пишається тим, що в нього ніде не було дідівщини й «беспрєделу».
    За вдачею, здається, – «отец-командир», людяний і відповідальний. До Нововолинська певний час керував міліцією в Горохові й Володимирі-Волинському.
    Пообіцяв провести всебічне службове розслідування до 16 травня – й у разі підтвердження моєї інформації належно покарати винних.
    Виявив готовність зустрітися з місцевими журналістами й відповісти на будь-які запитання, хай навіть неприємні й гострі.
    Скурив під час розмов із десяток цигарок, але переймався не тим, як врятувати честь мундира.
    Цим більше його підлеглі переймалися: «Та Камишниковій піар треба, розумієте, от вона й пише», «А той хлопець сякий-перетакий, ми на нього купу адмінпротоколів за рік склали, він коли вип’є, робиться геть некерований…»
    Ви не повірите, але начальника міліції більше муляло, що робити з цим бідовим сиротою. Він уже, виявляється, трохи знає і про хлопця, і про його проблеми. Бачив його колись на базарі, запам’ятав…
    Перед хлопцем новий начальник міліції ВИБАЧИВСЯ. Сказав дослівно: «Синок, вибач за дії моїх працівників». Це було без преси, але БУЛО! Хлопчина сам мені розповів. Я в Алексеєнка перепитала. Підтвердив, що справді вибачився.
    На пару секунд я втратила дар мови. А тоді сказала: «Ну, я знімаю капелюха».
    Ще в нас полковники перед пацанами не вибачалися!!!
    Коротше (тричі стукаю по столу, щоб не наврочити!) – начальник міліції в нас у ново волинську реально НОВИЙ. От би ще курив менше:)

Los comentarios están cerrados.