В понеділок провладна більшість Верховної Ради буде черговий раз ламати національну гідність українців – проштовхувати “законопроект по мові”.
Впевнена, що “януковичі” це роблять зовсім не для того, щоб сподобатися своїм виборцям. Адже Віктору Федоровичу унікально пощастило з електоратом – він може собі дозволити нічого не робити для своїх прихильників, бо вони проголосують за нього в будь-якому випадку.
Насправді, влада приймає цей закон зовсім з іншою метою – зламати національну гідність.
Можна звернути увагу, влада технологічно вибрала літній час, коли українці найбільш байдужі до політики. Адже основна мета “януковичів” – “добити мову” так, щоб українці не відреагували. Тобто, ті, кому це болить, подивляться на ліво подивляться направо, побачать, що ніхто не встає, і також опустять руки. Мовляв, якщо ми вже не змогли дати відсіч такій образі, то означає, що справді раби, і треба тоді виживати, як раби. “Донецький клан” впроваджує цю технологію виключно для того, щоб свідомі українці самі в собі затоптали свою національну гідність. Бо гідні люди не раби, а їм потрібна нація рабів, щоб керувати цією країною десятиліття. Вони, нажаль, не прийшли, щоб накрасти і втекти.
Тому для них так важливо нині “добити” законопроект, щоб загасити ту невеличку іскру надії, що таки можемо протистояти, яка спалахнула під Українським домом.
І щоб на цей раз все пройшло тихо і байдуже, якраз напередодні почалися перші арешти.
Нині відомо, що арештований один з учасників опору 4 липня під Українським Домом.
Як було повідомлено в прокуратурі Києва “Українській правді”, в ході досудового слідства встановлено, “арештований відштовхнув правоохоронця, утримував його, обмежуючи можливість пересування, у той час, коли міліціонер намагався не допустити наїзду на людей, котрі стояли на тротуарі”.
Ця технологія дуже мені нагадує події після 9 березня 2001 року, коли арешти залякали людей і зламали протестний рух.
При чому бачу схожі паралелі – жертви вибираються з таким розрахунком, щоб на захист арештованих не піднялася громадськість. Для цього арештовується така людина, яка має якісь гріхи в минулому, або не має родичів та друзів, які б здіймали бучу (сирота, з глухого села тощо). В цьому випадку прокуратура повідомила, що, заарештований уже двічі притягувався до кримінальної відповідальності.
“Перший раз його було засуджено до 4 років позбавлення волі за опір працівнику міліції, поєднаний з насильством, а другий раз – до 7 років позбавлення волі за розбій”, – йдеться в повідомленні.
Повторюся: це суто технологія. Влада вбиває двох зайців – залякує людей, щоб не піднялися на акції протесту, і “перестраховується” у виборі кандидатури політичного переслідування, щоб з тієї людини громадськість не зробила героя.
Що ми можемо протиставити цим технологіям. Тільки свою гідність, сміливість, рішучість та незламність.
Так, нас небагато було під Українським домом, але за нами слідкує вся країна. Від тих людей, що не побояться вийти першими, залежить чи піднімуться люди на Майдан. А іншого виходу не має. Здається вже не для кого не секрет, що ми втрачаємо країну, втрачаємо своїх дітей, адже влада впевнено крокує у диктатуру найгіршого східного типу, основа якої загнати людей у бідність, бо бідні не протестують, зламати гідність, бо раби не протестують.
Ті, для кого країна і гідність – цінність, мають просто для себе вирішити, що формально ми вже там з першим арештованим, тому волю треба використати поповній. Бо в нинішній умовах гідно боротися, навіть гідно сидіти у в’язницях, тільки не у хатах з краю.
Тому я щиро зізнаюся, що також утримувала і обмежувала можливість пересування під час подій під Українським домом навіть не одного правоохоронця, а кількох десятків.
Зокрема, потрапивши в тил колоні “Беркуту”, яка атакувала демонстрантів з правої сторони Українського дому, щоб обмежити тиск лави “Беркуту” на “захисників мови”, я руйнувала їх задню шеренгу. Робила, це простим і доступним навіть для жінок способом – затискала зігнутою в лікті рукою горло “беркутівця” в ділянці кадика і відтягувала назад поки боєць не втрачав рівновагу.
При цьому ніяких фізичних ушкоджень працівники “Беркуту” не отримували, бо ніякі вони не вороги, вони теж свої, зате такі дії перешкоджали правоохоронцям йти проти народу. І я це буду робити знов, якщо “Беркут” знову піде проти народу, буду робити до тих пір поки, ті самі “беркутівця” не перейдуть на сторону народу, і ми разом з ними підемо на “Межигір’я”…
Абсолютно правий був письменник Багряний, якому довелося пройти страшні випробовування, але він не відрікся України й гідності, коли заявив: “Сміливі завжди мають щастя”.
Справді, гідних і сміливих береже доля. Наприклад, 300 загиблих під Крутами… Так тоді Україна втратила триста найкращих молодих, чистих, ідеалістів з інтелігентних українських сімей. Однак їх жертва не була даремною. Адже історія будь-якої держави припиняться, якщо в страшний час не знаходяться герої, які стають прикладом для прийдешніх поколінь. До того ж все склалося якнайкраще і для тих дітей. Вони загинули легко і гідно. Їм було дане щастя, що вони не виросли, не народили дітей, яких довелося би їсти в часи голодомору.