Знов комуністам вдалася змова

Йосиф Сірка

На цей раз змова відбулася в українському законодавчому органі, де комуніст підступно, поза увагу голови ВР України, «протягнув» тзв. Закон про мови. Цей закон і спосіб його прийняття занепокоїв деяких російськомовних українців, які бачать, що закон цей служити має проти української держави.
„Я русский, но мне стыдно, что делают эти отморозки” (Відгук в коментарях на УП, 4.7.12) Це не одинокий противник цього закону серед російськомовних, дехто навіть заговорив українською, щоб довести свою лояльність до країни, де вони живуть.
Може російськомовні українці будуть прикладом для україномовних? На сторінках ВВС з 5.7.12 під заголовком „Українські музиканти про мовний закон” поміщено погляд Каші Сальцової (Олександри Кольцової – журналістки, продюсера, співачки, учасниці гурту „Крихітка”): „ Тобто мовний закон – зручний привід відволікти увагу громадськості від справжніх проблем. Я скажу те, чого від мене всі чекають – я представник російськомовного населення, я з російськомовної родини. Мої російськомовні права ніколи в житті тут не утискались. Це фарс та інсценізація.”
Отже, серед російськомовних є люди, які бачать брудну політику окупаційного режиму. Шкода, що серед україномовних так багато байдужих до політики взагалі, бо йдеться не тільки про закон, який ухвалили незаконно, але й з порушенням процедури, про що свідчить стенограма ВР. Спочатку перекручено було поняття коаліції, потім задля зручності почали перекручувати реґламент у ВР, потім підкупом створили некоаліційну більшість (коаліціянти Партії реґіонів та комуністи більшості не мали й не мають із воїх членів), потім тою більшістю поміняли Конституцію, а потім більшість перетворилася на картки, які беруть участь у голосовуванні і без депутатів – одним словом – спотворено найвищий законодавчий орган. Ділки від Партії реґіонів стали дириґентами карткової гри і так „вирішують” важливі питання для країни, що й продемонстрували вже не раз у ВР України.
На „Майдані” 3 липня 2012 р. було поміщене повідомлення: „нахабно, з порушенням реґламенту, Конституції, всіх норм депутатської етики, віроломно, по-злодійському було прийнято тзв. закон про мови” (Майдан. 3.7.12). Тобто, за всіма ознаками – заколот! Проживаючи у цивілізованій країні, навіть важко собі уявити, що таке хамство може відбутися у стінах парламенту.
У „Словнику української мови” 1975 р. на стор. 71 під гаслом Парламент зазначено: 1. Законодавчий орган буржуазної держави, побудований повністю або частково на виборних засадах. (Річард:) А в чім, по-вашому, громадська воля? (Кемпбль:) А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади (Л.Українка)”. Це писали ще за повної влади комуністів, коли країна не була „буржуазною”, а зараз комуністи з „буржуазною” Партією реґіонів не звертають навіть увагу на слова Лесі Українки, що ніхто не може „ламать присуду громади”!
Справа в тому, що комуністи завжди дотримувалися тактики і стратеґії, що навіть буржуазні демократичні інституції можна і потрібно використовувати у своїх цілях. Події у ВР України, пов’язані з прийняттям тзв. закону про мови довели, що комуністи разом з грошовою партією можуть просунути будь-який закон і cпрофанувати таку стару демократичну установу як парламент! Тзв. закон та спосіб його ухвалення – не мають нічого спільного ані з парламентаризмом, ані з демократією взагалі – події нагадують часи недалекого минулого, коли комуністи ухвалювали, що хотіли.
Саме слово парламент походить від французького parler розмовляти, а як інституція виник у Великобританії, щоб зменшити владу короля. Тобто на початку він був лише групою людей, які представляли інтереси народу. З часом парламетська форма правління поширилася по планеті і визнана як демократична форма правління.
В Україні були свої традиції демократизму – віча, а за козацької доби вибори гетьманів, отаманів були іншою формою «присуду громади». З приходом до влади комуністів усякий вибір був припинений, а «диктатура пролетаріяту» , якою комуністи так прославились, не давала право вибору, але запровадила правило ухвалення своїх висуванців у тзв. Ради, які не «радились», а виконували постанови і програми одинокої партії – тобто, короля тут замінила комуністична партія.
З розвалом комуністичної імперії, на жаль, не розвалилася система, бо нікого за злочини проти людяности не засудили, ніякий комуніст не поніс покарання за десятки мільйонів жертв комуністичної диктатури. Навпаки, саме представник цих комуністів (Мартинюк) 3-ого липня н.р. скористався відсутністю голови парламенту В.Литвина, підступно й з порушенням процедури, просунув тзв. Закон на голосування, щоб «оформити» заколот, який вже був заготовлений ідеологічним ворогом (партією буржуїв і експлуататорів – мовою комуністів).
Ми звикли говорити про заколоти військові, але комуністи у спілці з оліґархами запровадили «новівтні методи» боротьби з народом, з нацією, за рахунок якої вони дуже не по- комуністичному живуть. Вони довели, що захищають не інтереси народу, але імперські амбіції великого сусіда. До тзв. більшості у ВР України входять лише дві партії, які,згідно з Конституцією могли творити коаліцію, а решта тзв. більшості куплені тушки, які не представляють партії від яких вони за гроші перейшли до більшості. Чомусь люди забули, що тушки не повинні б брати участь взагалі у ВР, бо ж вони задля грошей вийшли із партій, по списку яких потрапили до недоторканих! Можна б сказати, що незаконні депутати творять неконституційні закони!
Ще 21 червня 2012 р. на «Майдані-Захід» Стефан Романів у статті «Двомовність, тримовність і Державна мова в нормальних державах. Головне – не мовчати» дуже зрозумілою мовою довів безглуздість пропонованого закону, який спрямований не на збереження етнічних мов, а на їхню ліквідацію, включно з державною українською. Він звернув увагу також на долю української й інших мов у Росії. На жаль представники п’ятої колони не читають – вони засліплені ідеєю «единой, неделимой», чим знов відвертають увагу громадськости від таких важливих проблем як права людини в Україні, про що свідчить рішення Европейського суду з прав людини у Люксембурзі щодо незаконно арештованого і судженого Луценка.
Тому чітко вимальовується картина – не мова, а різні економіні, соціальні проблеми спонукають стратегів ПР і комуністів на злочинні дії проти держави й народу. Олександр Северин у статті «Харакірі дурнів» (Майдан, 5.7.12) висловлює припущення ще більш підступного сценарію, який спрямований на знищення не тільки незалежності, але й цілісності країни.
Саме до цього сценарію вписується і міністр оборони від Партії регіонів Саламатін, який вирішив ліквідувати збройні сили України, а на їхнє місце запровадити в казармах свинарники, корівники, птахоферми і т.п.?! І це в країні, яка славиться на увесь світ будівництвом ракет, яка є одним з найбільших продуцентів високоякісної військової техніки, включно з першокласними танками та чудовими літаками!
Дмитро Менделєєв у статті «Бойові свині Саламатіна» (Дзеркало тижня, номер 23, 22.6.2012) дуже детально і компетентно виклав плани міністра оборони Саламатіна, який хоче перетворити збройні сили на сільськогосподарський промисловий комплекс. Невідомо лишень, чи запровадять і нові військові ранґи на зразок – генерал-свинопас, генерал-рогатник, адмірал-риболов, генерал-яйцевод і т.п..
Якщо тзв. більшості вдався заколот щодо закону про мови, то треба сподіватися, що незабаром зі своїми пропозиціями перед тзв. ВР України появиться проєкт закону Саламатіна про «бойові свині», які можуть зміцнити «стабільний режим» партії оліґархів і комуністів.
Прибічники російської мови в Україні раніше покликалися на «двомовну» Канаду, але вони знали лише, що тут є дві державні, але не знали, що тут є 10 провінцій і 3 території. Колишні колонії франокомовна та англомовна Горішня Канада та Нижня Канада (Upper Canada i Lower Canada) 1840 р. об’єдналися і це тривало до 1867 р., коли була здійснена Конфедерація. В Канаді панує не тільки взаємоповага між цими двома мовами, але й повага до всякої мови, тому ескімоси, чи індіянці мають також можливість вивчати свою мову. І саме це забувають представники п’ятої колони, які не тільки не поважають мову титульної нації України, але й заперечують її.
Під сучасну пору в Канаді, крім провінції Квебек, державною є англійська, а в провінції Нью Браунсвік (New Brunswick) вживають обидві мови.
Гадаю, що у світі нема такої кількості суботніх шкіл, церковних та різних суспільних організацій, які б надавали такі можливості для плекання свого, традиційного, як це бачимо в Канаді. Канадський парламент є найкращим доказом інтеґрації різних національностей в Канаді, які, в залежності в якій провінції живуть, вживають офіційно ту, чи іншу мову, а вдома розмовляють своєю. Тут виходять численні газети найрізноманітнішими мовами, телебачення має години у тих, чи інших мовах, але коли грає канадська гокейна команда, чи виступають спортовці Канади, то вболівають за Канаду і чорні, і білі, і жові і любого кольору – їм не перешкоджає, що офіційно вони вживають англійську, чи французьку. Зрештою, ідея запровадити мову – сусідньої держави у себе, могла появитися лише у хворих головах, бо, якщо вже говорити про перспективну мову, то слід запровадити, як обов’язкову, китайську, бо ж саме вона незабаром запанує не тільки в Сибірі, але й перед Уралом!
Бути байдужим до заколоту у ВР – це відмова нормальному розвиткові майбутніх поколінь, це зрада пама’яті предквів, це руйнування „моєї хати скраю”. Справа нашої мови це не тільки справа громадян в Україні, це також справа усієї нашої діаспори, яка вже друге століття в Канаді, в США, в Арґентині, в Бразилії зуміла зберегти свою мову, свою церкву, свою культуру. Невже ж якісь там табачники, ківалови, колесніченки, чечетови, мартинюки, єфремови та їм подібні яничари виявляться сильнішими за ідеї нашого генія Т.Шевченка, який вже близько 200 років тому закликав: Борітеся – поборете!
Невже ж Українська Повстанська Армія боролася за те, щоб сьогодні Україною правили залишки комуністичних тиранів у спілці з новими кровопивцями (як звали комуністи колись своїх теперішніх союзників) українського народу.
Історія вже довела, що коли РАЗОМ НАС БАГАТО – ми перемагаємо!
Темношкірі американці у боротьбі за рівноправність мали пісню „Колись ми таки переможемо” (We shаll overcome one day), з якою боролися проти расизму за свої права. Незважаючи на те, що українці вже раніше від, пригноблених чорних мали свою пісню «Не пора, не пора…» , все ж слід приглянутись до пісні чорних американців, яка їх провадила до рівноправності, яка дала нагоду навіть стати президентом США. Може колись і в Україні буде український президент, якому буде не байдужа доля народу, доля мови, доля країни, який не буде служити чужим, але українській Україні. Тому пісня чорних американців наводить оптимізм і спонукає нас до активності, до протесту проти сваволі п’ятої колони в Україні.

Торонто, 6.7.2012 р.