Початок Олександр Мотиль: Руїна Януковича та її наслідки. Частина 1
Переклад Майдану
В той час, як можливий розпад режиму Януковича (обговорюваний минулого тижня у частині 1) не є рівносильним інституційному вакууму, завдяки руйнуванням, заподіяним султанізмом, Україна опиниться в унікальному положенні країни без ефективних політичних інституцій. І справді, Україна дуже нагадуватиме failed state, або державу, що не відбулася. За таких умов найбільш важливими політичними гравцями будуть олігархи, силовики, громадянське суспільство та опозиційні рухи, а також харизматичні особистості.
Олігархи, військові, міліція, та служби безпеки переживуть розпад держави неушкодженими, навіть якщо падіння режиму супроводжуватиметься соціальними потрясіннями та масовими заворушеннями.
- Українські магнати залишаться надзвичайно багатими та впливовими, незалежно від того, чи переховуватимуться вони у себе в маєтках, чи на своїх віллах на заході. Їх першочергові інтереси, як завжди, полягатимуть у захисті своїх активів та привілеїв, тобто стабільності та безпеки. І хоча султанізм до деякої міри забезпечував і те, і інше, розвал султанізму та тривожні часи, що наступлять після нього, скоріш за все, підштовхнуть олігархів до того, щоб влитися в світову економіку загалом, та у західну зокрема, як єдину систему, що може гарантувати і те, і інше.
- Силовики залишаться відносно сильними, хоча, скоріш за все, переважна більшість населення вважатиме їх нелегітимними та ставитиметься до них з презирством.
- Різноманітні громадські та політичні групи, рухи та організації виживуть, і, можливо, навіть процвітатимуть, за часів загниваючого султанського режиму і всі вони заявлятимуть про своє право стати провідниками для України після падіння Януковича. Їхні заяви будуть переконливими, легітимними та популярними, але вони досягнуть результату тільки якщо громадянське суспільство не піддасться на спокусу заглибитися у дрібні суперечки та не зруйнує само себе.
- За таких перехідних умов процвітатимуть харизматичні особистості. Особи, що вміють чітко формулювати свою думку, мають переконливу програму дій та моральну вагу, будуть найкращими кандидатами на таку роль. І саме вони можуть запропонувати громадським та політичним організаціям об‘єднавчі ідеї та спільну мету. Також, саме вони можуть вести перемовини з усе ще сильними, але ослабленими силовиками, та переконати їх перейти на бік народу. Якщо вона доживе до того часу у в‘язниці, або у вигнанні, Юлія Тимошенко може легко зіграти роль українського Нельсона Мандели.
В ситуації, коли, з одного боку, інституції зруйновано, режим розвалився, а «регіонали» розбігаються, а з іншого – є вплив олігархів, непевність силовиків, соціальна мобілізація та харизматичні лідери, Україна може опинитися в ситуації, коли вона зможе позбавитися наслідків більш ніж 24 річного неефективного правління та досягти інституційного прориву за прикладом того, який відбувся у країнах центрально-східної Європи в 1989-1991. Тоді існуючі комуністичні режими та знекровлені політичні інституції також сприяли занепаду держави, і мирилися з такими потужними громадськими інституціями, як Солідарність, дисидентськими рухами, такими як Хартія 77, та харизматичними особистостями, такими, як Лех Валенса та Вацлав Гавел.
Коли комуністичні режими розвалилися, а силовики лишилися у стані невизначеності, будучи неготовими вживати силових заходів, громадські/політичні організації змогли об‘єднати зусилля з харизматичними особистостями, створивши поштовх до прориву, який дав їхнім країнам можливість відійти від комуністичного минулого та розпочати демократичні та ринкові реформи. Сили старого режиму були надто слабкими, надто спантеличеними та надто зайнятими порятунком власної шкіри, щоб їх зупинити, і успіх було гарантовано.
Вибір, що стоятиме перед майбутніми українськими демократичними елітами, буде відображенням вибору, перед яким стояли Польща та Чехословаччина більш ніж 20 років тому. Після Януковича Україна залишиться єдиною, як Польща, якщо її громадсько-політичні інституції, олігархи, та лідери зможуть домовитися до певної міри федералізації, яка дозволить носіям української та російської мов використовувати українську як мову міжнаціонального спілкування, та мати свободу мовного вибору на інших рівнях соціальної взаємодії. Україна після Януковича піде шляхом Чехословаччини, якщо такий консенсус не буде знайдено.
Є шанси, що події розвиватимуться за польським сценарієм. Схвалене державою домінування російської може бути привабливим для вкрай консервативних носіїв російської, але воно, скоріш за все, буде дискредитоване через декілька років, так само, як і режим, що його породив. За умови, що демократичні сили після Януковича не впадуть в лінгвістичний максималізм, є дуже великі шанси, що Україна залишиться цілісною, і що між сходом та заходом виникне «соціальний договір», особливо, якщо його буде схвалено олігархами, вірогідність чого досить висока. Говорячи про це, не треба забувати, що якщо Україна наслідуватиме Чехословаччину, як Чехія, так і Словаччина в результаті досягли процвітання. Центрально-західна українська Україна буде безперешкодно рухатися в бік заходу та економічного процвітання. Північно-східна російська Україна може приєднатися до Російської Федерації, і хоча, скоріш за все, буде в стані економічної стагнації, зможе насолодитися російською мовою та радянськими традиціями.
Більш сильною загрозою для України після Януковича буде Росія Володимира Путіна. Шансів, що така загниваюча квазіфашистська держава, яка тримається на нафті, як Росія, стане сильною та стабільною, дуже набагато. Загнаний в кут Путін, скоріш за все, не обере демократію, як засіб порятунку себе та свого режиму. Замість цього, Путін закрутить гайки та підсилить неоімперську риторику, можливо, сподіваючись на «невеличку швидку війну», яка зможе стати стимулом для його нестабільного режиму.
Чи переживе Україна можливе військове втручання? Події можуть розвиватися за югославським сценарієм, але нестабільність, що виникне в результаті, може стати вироком самій Росії. Також, нові демократи та олігархи можуть успішно змобілізувати народний патріотизм, що зростатиме, та організувати масову мобілізацію на захист «батьківщини.» Беручи до уваги небезпечне становище держави Путіна, в результаті, цілком вірогідно, ситуація може зайти в глухий кут, що стане рівносильними перемозі України. Звичайно, поразка означатиме втрату Україною Криму та деяких юго-східних територій на користь Росії. Цей процес буде болісним, але це також може стати консолідуючим фактором у формуванні консенсусу щодо плану прориву в незалежній Україні.
У майбутньому історики, скоріш за все, віддаватимуть належне руїні Януковича за перетворення українських інституцій на чистий лист, що відкрило дорогу до консолідованої демократії та вільної ринкової економіки. Польщі знадобилося трохи більше, ніж три десятиріччя, щоб стати незалежною після повстання 1956 року. Завдяки пришвидшеному в наш вік плину часу, 1989 рік в Україні може настати навіть у 2015. А вже після цього, за певної долі везіння, країна, нарешті, може приєднатися до решти світу.
