У День українського політв’язня помер Павло Скочок. Вічна йому пам’ять

Прощання з покійним 15 січня, у вівторок, о 14-й годині біля малого крематорію на Байковому цвинтарі в Києві.

 СКОЧОК Павло Іванович (нар. 5.05.1935, с. Острів Рокитнянського р-ну Київської обл. – п. 12.01.2013 р., м. Київ) — журналіст. Учасник українського правозахисного руху. Жертва радянської каральної психіатрії (1978-82).

Навчався в Київському університеті, звідки відраховано за «націоналістичні погляди». Працював до 1966 у редакції газети . «Радянська Україна». У квітні того року  звільнений з роботи за критику лінії часопису. Знаний у самвидаві зі своїх виступів на суді в Івано-Франківську на оборону вчителя української мови Михайла Озерного та з листа-заяви на оборону Івана Дзюби. Вячеслав Чорновіл та Людмила Шереметьева були співавторами того листа. Скочок довгий час був без роботи, згодом працював коректором. Перед арештом працював робітником.

1.12.1978 заарештований і звинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда»), спрямований на медичну експертизу до психлікарні ім. І. Павлова в Києві. У лютому 1979 постановою Київського міського суду його спрямовано на примусове лікування, у квітні 1979 перевели до Дніпропетровської спец психлікарні.

У квітні 1982 звільнений. Працював у музеї Л. П. Симиренка при Мліївській дослідній станції НДІ садівництва на Черкащині. Скочок вивчав і опрацьовував документи про життя й діяльність династії промисловців, учених і меценатів Симиренків. Згодом звільнений з роботи. Працював коректором, кочегаром. 1985 р. надіслав свого паспорта до Президії Верховної Ради СРСР, протестуючи проти наруги над репресованими Симиренками та над своїми студіями про славетну родину й просив дозволу виїхати до Франції для подальших досліджень літератури, архівів, джерел.

У 1987-90 рр. брав участь у роботі Українського культурологічного клубу, Української Гельсінкської Спілки.

Видавав журнал «Золоті ворота».

Бібліографія: Статті: До побачення, перебудово? (15.06.1987), Як жить тепер будемо? (12.12. 1986), Репортаж з-під мурів спецпсихушки (1987), Білі плями укр. історії (4.10.1987) // Укр. вісник. — 1987. — Вип. 7, 8, 9-10. — С. 57-69, 222-231, 456-468, 469-477, 478-501.

З видання: Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2012. – 896 с. + 64 іл. (П. Скочок: с. 681-682).

Надіслав Василь Овсієнко 13.01.2013.

 

Acerca de Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

1 Comment

  1. Вічна пам’ять нашому земляку із села Острів Рокитнянського району Київської області, незламному борцю за кращу долю українського народу. Велика повага йому за те, що все своє життя, зневажаючи особистий комфорт та вигоди, щиро віддавав всі свої духовні та фізичні сили в ім’я ідеалів гуманізму, політичної та соціальної демократії та національної свободи України.

Los comentarios están cerrados.