Олександр Наказненко: «Дешевизна» атомної енергії як сучасний переспів казки про «кашу из топора»

Ще з радянських часів спостерігається така закономірність. Якщо по першому телеканалу розповідають про перспективи чогось, переконуючи в його щасливому майбутньому, то це вірна ознака, що скоро предмету розхвалювання настане гаплик. Років зо два тому, коли в Україні активно почали активно обговорювати ідею глобального переходу на використання відновних видів енергії, по “Першому національному” почала активно мусуватися тема про переваги та перспективи атомної енергетики. Сільських бабусь, які після доїння корів та годування свиней сідали біля екрана подивитися якийсь “мильний серіал”, почали настійливо переконувати щодо необхідності та перспектив розвитку атомної енергетики. Більшого марнотратства ефірного часу годі й придумати. Минулого тижня вся ця какофонія “увінчалася” гучним обвалом покрівлі на Чорнобильській АЕС, що можна розцінити як промовистий сигнал згортання атомної енергетики в Україні та світі в цілому. Дах, який за логікою речей повинен був би витримати землетрус чи падіння літака, обвалився від банального природного явища – снігу.

Взагалі, атомна енергетика має кілька ризиків загроз, лише одним з яких є людський фактор, як це було в Чорнобилі. Інший – природні явища, як це сталося у Фукусімі. Окрім того, атомні станції – найбільш підходяща ціль для атак терористів (на другому місці греблі великих ГЕС). Також вони являють загрозу внаслідок випадкових потраплянь інородних предметів, наприклад, метеориту чи аварійного падіння літака, ракети і т. ін.

Схоже, що вже не вистачає ніякого бюджету, аби “латати дірки” в атомній енергетиці та наслідках її діяльності. Якось на тлі заяв по “дешевизну” атомної енергії малопомітно промайнула інформація про 600 мільйонів євро від Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського співтовариства з атомної енергії.

З цього приводу хотілося б почути відповіді на питання щодо використання коштів, передбачених розпорядженням Кабміну від 7 листопада 2012 р. №1013-р:

1. Яким підприємствам та на виконання яких конкретно робіт щодо підвищення безпеки енергоблоків атомних станцій будуть розподілятися кошти у розміри 600 мільйонів євро позики від Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського співтовариства з атомної енергії?

2. В які терміни і з яких джерел надходжень буде повертатися позика 600 мільйонів євро Європейському банку реконструкції та розвитку та Європейському співтовариству з атомної енергії?

Тож, що саме передбачає ця програма, під яку розпорядженням Кабміну від 7 листопада 2012 р. № 1013-р надано позику на 600 мільйонів євро для “Енергоатому” під 0,2% річних? Є припущення, що на заходи безпеки блоку № 1 Південно-Української АЕС ( http://novosti-n.mk.ua/news/read/48764.html ), який в останній день минулого року відзначив своє 30-річчя, і для продовження його експлуатації у надпроектний період необхідні кошти на модернізацію. Такі роботи вже проводилися 2010-го року на 1-му та 2-му енергоблоках Рівненської АЕС, після чого їхню експлуатацію дозволили продовжити ще на 20 років.

Але, видається, що це лише перші “ягідки” повального процесу модернізації. Оскільки найближчими роками настане період масових планових реконструкцій реакторів українських АЕС, більшість яких були запущені у вісімдесятих роках минулого століття.

До вашої уваги дати введення в експлуатацію атомних реакторів:

Запорізька АЕС

1-й реактор – 09.11.1984
2-й реактор – 25.05.1985
3-й реактор – 04.12.1986
4-й реактор – 07.11.1987
5-й реактор – 09.04.1989
6-й реактор – 06.10.1995

Південно-Українська АЕС

1-й реактор – 31.12.1982
2-й реактор – 06.01.1985
3-й реактор – 20.09.1989

Рівненська АЕС

1-й реактор – 22.12.1980 (у грудні 2010 продовжено роботу на 20 років)
2-й реактор – 22.12.1981 (у грудні 2010 продовжено роботу на 20 років)
3-й реактор – 21.12.1986
4-й реактор – 26.09.2004

Хмельницька АЕС

1-й реактор – 10.12.1987
2-й реактор – 08.08.2004

Як бачимо, окрім 1-го блоку Південно-Української АЕС протягом лише наступних чотирьох років 30-річний ювілей роботи відзначать ще семеро (!) реакторів, що може викликати потребу залучення десятків мільярдів гривень лише на заходи безпеки без нарощення енергопотужності.

Тож доцільніше й перспективніше не продовжувати їхні експлуатаційні терміни, витрачаючи для реконструкцій мільярди гривень, а зупиняти вироблені реактори назавжди, натомість спрямовувати кошти на розвиток відновної енергетики. В Україні ринок постачальників обладнання для сонячних та вітрових електростанцій нині переживає період становлення й допоки на ньому немає належної конкуренції. Але, відчувається, що вона вже не за горами.

Компанії, які займаються облаштуванням СЕС неохоче діляться інформацією про свої розцінки та інвестиції в цю галузь. У неофіційних розмовах називається цифра 1,2 євро (плюс 5% вартості за встановлення) за ват потужності СЕС, що ближче до роздрібної вартості невеличких станцій, аніж мільйонних замовлень, де ціни можуть бути на порядок нижчі. Але навіть, виходячи з розрахунку цих “роздрібних” цін з ПДВ – 1,26 євро за ват, на 600 мільйонів можна встановити 476 МВт потужностей сонячних станцій. Гадаю, що за планового державного підходу у цій галузі енергетики – можна буде суттєво знизити вартість СЕС, враховуючи нинішню середню закупівельну ціну технічного кремнію, з якого виробляють сонячні панелі – 0,64 євроценти, яка має стійку тенденцію до спадання. Та, навіть, згадана потенційна потужність 476 МВт – це половина потужності одного атомного реактора, більшість яких нині діють Україні (або еквівалент потужності 1-го та 2-го блоків Рівненської АЕС).

Власне, кошти на екологічну відновну енергетику можна знайти. Потрібно лише вірно ними розпорядитися. Для прикладу порівняємо нинішню вартість СЕС ще з сумами, які планують затратити на скандально відому угоду з видобуванням сланцевого газу. Йдеться про 10 мільярдів євро. За такі гроші можна спорудити майже 8 ГВт потужностей сонячних станцій. Це більше ніж половина загальних потужностей АЕС України (майже 14 ГВт). Або ж інше порівняння. Вказаних енергопотужностей вистачить, аби замінити газове опалення сонячним 800 тисяч окремих будинків квадратурою опалюваної площі 100 м. кв. (з розрахунку 1 кВт на опалення 10 м. кв.). Тож є матеріал для роздумів на тему: як можна раціональніше використовувати інвестиції.

Візьмемо для прикладу прагматичну Німеччину, до речі, розташовану дещо північніше за Україну. Там взято курс на відмову від атомної енергетики, з якою планують розпрощатися вже 2020 року.  Все це стає можливим завдяки державній програмі розвитку відновної енергетики. Протягом 2011 та 2012 років німці встановлювали щомісяця понад 2 ГВт (гігавати) потужностей сонячних батарей, переважно на дахах своїх будинків. Тобто, образно кажучи, кожні два тижні німці накривають свої оселі такою кількістю сонячних панелей, яка у світлу частину доби може замінити один атомний реактор. Відтак, на початок нинішнього року загальна потужність німецьких сонячних електростанцій сягнула 31 ГВт, 80% яких розташовані на дахах будинків. Для порівняння – загальна потужність усіх реакторів українських АЕС – трохи менше 14 ГВт, а пікове енергоспоживання всієї енергетики України становить 32 ГВт.

Загалом, атомна енергетика – це пережиток минулої тоталітарної епохи. Перша у світі АЕС була запущена 1954 року в тодішньому СССР (Калузька область). Потім атомні реактори поширилися по всьому Союзу й на територію України, зокрема. Проте Чорнобиль і Фукусіма – з одного боку, а з іншого – стрімкий розвиток відновлювальною енергетики ознаменують закінчення епохи “мирного атому”. Якось лауреат Нобелівської премії з фізики Жорес Алферов зазначив: “Якби на розвиток альтернативних джерел енергії було витрачено лише 15 % коштів, спрямованих на розвиток атомної енергетики, то АЕС для виробництва електроенергії в СССР взагалі були б не потрібні!”

У перспективі атомна енергетика може розвиватися хіба що у напрямку ліквідації вже зроблених радіаційних забруднень та належної утилізації відпрацьованого ядерного палива. Якщо враховувати наслідки ліквідації Чорнобильської катастрофи, то собівартість атомної енергії буде найвищою з-поміж інших на десятки, а то й сотні років наперед. Наразі, йдеться про те, що й без аварійних випадків за звичного функціонування АЕС собівартість атомної енергії – все одно не така дешева, як її намагаються подати зацікавлені особи. Спочатку вироблена на атомних станціях енергія відпускається по директивній “копійчаній” ціні, але потім ядерна енергетика дотується всілякими позиками й інвестиціями на реконструкції, модернізації, підвищення безпеки і т. ін. У результаті виходить, що насправді “дешевизна” атомної енергії – це сучасний техногенний переспів російської народної казки про “Кашу из топора”.

До слова, про російський слід атомної енергетики України. Окрім “газової голки”, з якої ми ніяк не зіскочимо, українська енергетика залежна від сусідньої країни. Оскільки, нині вагома частка (майже 50% у виробництві електрики) енергозабезпечення становить атомна енергетика. Через штучно створені умови збагачувати уран для наших АЕС доводиться на території Росії. Відтак, потрібно позбутися залежності від атомної енергетики допоки нам не почали “викручувати руки” ще й за допомогою уранового важеля.

Олександр Наказненко

Acerca de Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair