Василь Стус викликав струс свідомості українців, та не у всіх

Життя і творчість українського поета-дисидента, правозахисника Василя Стуса, який загинув у енкаведистській катівні спецтабору особливого режиму «Перм-36», – запалюючий приклад для всіх патріотів України. Про це багато мовилося на початку січня, коли ми відзначали 75-річчя від дня народження цього Героя України. Та як свідчать недавні повідомлення, національним героєм його вважають не всі. Не можуть вибачити йому виступів проти радянської влади і сталінізму нинішні комуністи, дратує його ім’я і регіоналів, особливо на Донбасі, де Василь Стус навчався й працював.

Хочу поділитися своїми поглядами з приводу звістки з Донецька. Там 12 лютого на прес-конференції міського голови Олександра Лук’янченка розгорілася палка дискусія відносно пропозиції місцевої «Просвіти» перейменувати обласну універсальну наукову бібліотеку імені Надії Крупської, надавши їй ім’я Василя Стуса. Мер, пославшись на необхідність винести це питання на обговорення міської громади, запропонував жителям міста зіставити два образи – Василя Стуса й Володимира Висоцького і висловитися з приводу цих кандидатур. Пообіцяв навіть дослухатися до думки більшості донеччан. Отакий лукавий хід здійснив мер крапленою картою.

Та й не дивно, бо не стане ж він перечити головному регіоналу Донеччини – голові облдержадміністрації Андрію Шишацькому, який Василеві Стусові ніскілечки не симпатизує. Губернатор теж напередодні лукаво заявив, що присвоєння бібліотеці імені Стуса «це не справа кількох «панів» (активістів «Просвіти», чи що? С. Г.), а предмет обговорення депутатів міськради й жителів Донецької області».

Та навіть донецькій владі вже доводиться рахуватися із всенародним визнанням таланту і подвигу Василя Стуса, вдавати із себе бодай шанувальників його поезії. У Донецьку 75-річчя поета відзначили більш ніж скромно. Біля меморіальної дошки, встановленої у Донецькому університеті на честь, у присутності викладачів та студентів звучали його вірші, лунали промови. Заступник голови облдержадміністрації Тамара Лук’янчук навіть відзначила «високу роль видатного діяча української нації у соціально-культурному розвитку держави». А ще вона назвала великою заслугою місцевої влади відкриття наприкінці минулого року в бібліотеці імені Крупської музею Василя Стуса.

Не з великого розуму музей дисидента, вбитого комуністичною системою, розмістили у приміщенні, де на вивісці значиться Крупська. Інакше як знущанням над здоровим глуздом це й не назвеш. Пропозицію просвітян представити цю експозицію в історико-краєзнавчому музеї влада проігнорувала. Центральне місце серед експонатів музею зайняла велетенська картина «Се ми,Пресвята Богородице…», написана донецьким художником Михайлом Кушнірем. На ній у центрі бачимо портрети Тараса Шевченка і Василя Стуса, а поруч із ними ще безліч персонажів, серед яких Юхим Звягільский, Йосип  Кобзон, Рінат Ахметов і нинішній спікер Володимир Рибак. Ось в такій компанії й опинилися за потурання недолугих донецьких владців Кобзар та дисидент-шестидесятник.

Не уник дискусії щодо увічнення в Донецьку пам’яті Василя Стуса й сам Володимир Рибак. Наприкінці січня під час свого візиту в Донецьк голова Верховної Ради України заявив про свою готовність підтримати пропозицію «Просвіти» і посприяти встановленню пам’ятника Василю Стусу в сквері, що носить його ім’я. Свого часу, перебуваючи на посаді міського голови Донецька, Володимир Рибак допоміг Донецькому університету встановити меморіальну дошку на філологічному факультеті, який закінчив Василь Стус.

Можливо, публічно оприлюднена така позиція голови Верховної Ради справить враження на донецьке керівництво і воно повернеться обличчям до свого славетного земляка. А поки що, виступаючи глашатаєм місцевих регіоналів, секретар Донецької міськради, заступник голови міської організації Партії регіонів Сергій Богачов вважає недоцільним установлення пам’ятника Василю Стусу. Мовляв, він не любив і критикував Донбас, «носив вишиванку і розмовляв лише українською мовою, а тому був чужим серед  нас». Все це співзвучне з ще більш безапеляційними висловлюваннями депутатів Горлівської міськради, які на своїй сесії обізвали поета «бандерівцем», «фашистом» і навіть звинуватили в «убивстві наших дітей». Уже кілька років горлівське керівництво блокує всі спроби місцевої громадськості та партії «Свобода» встановити бюст Василю Стусу на пожертви жителів міста.

Наостанок хочу нагадати про ініціативу групи студентів Донецького національного університету надати їх alma mater ім’я Василя Стуса. Ідея була підтримана в усій Україні, а проти неї ополчилося керівництво вишу та міста. Закінчилося все звільненням тодішнього ректора університету Володимира Шевченка й переслідуваннями ініціаторів перейменування. В результаті ДонНУ так і не отримав ім’я відомого поета-дисидента. Однак, не зважаючи на це, газета «День» досі підтримує цю ініціативу. На сьогодні під вміщеним на сайті газети зверненням про необхідність надати університету ім’я Стуса вже значиться 1492 підписи.

Василь Стус не пошкодував навіть власного життя заради майбутнього України, яке він вбачав у торжестві справедливості. Він писав: «У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почуття справедливости, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, яка для народів усього світу мусить правити за взірець». Немає сумніву, що автор цих слів, який уже викликав справжній струс у пробудженні національної свідомості українців, рано чи пізно буде визнаний і гідно вшанований і на Донбасі.

Сергій Горицвіт

На світлинах: фото Василя Стуса, таким зобразив Василя Стуса художник Віктор Зарецький, вінницький пам’ятник Василю Стусу, пам’ятник Василеві Стусу на його батьківщині у селищі Рахнівка на Вінничині, панно у музеї Василя Стуса в Донецьку.

Фото Вікіпедії та соціальних мереж.

Acerca de Nataliya Zubar 2362 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair