Олександр Наказненко: Комерсанти програють ідейним лідерам

Питання виборів-перевиборів Ірпінського міського голови – наче не затихаючий вулкан – час від часу розносить з теренів Приірпіння по всій Україні своє внутрішнє клекотання, яке, здається, от-от вирветься назовні. Окрім планового виверження раз у п’ятирічку – воно весь час загрожує дочасними перевиборами. Адже така подія вже відома з новітньої історії Ірпеня та прилеглих селищ – Гостомеля, Ворзеля, Коцюбинського (до 2007-го року й Бучі), які всі разом обирають міського голову Ірпеня. У червні 2007-го відбулися позачергові вибори мера цього міста обласного підпорядкування. Тоді замість Мирослави Свистович обрали Олега Бондаря. Якого 2010-го вже планово переобрали, нарікши міським головою Володимира Скаржинського (офіційний результат – 4633 голоси виборців). Втім, чимало представників громадськості сходиться на тому, що ті вибори були призначенням, а насправді найбільше голосів набрав інший Володимир – Карплюк. З іншого боку його також звинувачують у численних передвиборчих порушеннях, насамперед, у завчасно розпочатій виборчій кампанії та її реальному бюджеті, що явно перевищував всі визначені межі.

 

У будь-якому разі голосування за Ірпінського міського голову від сусідніх селищ та з 2007-го вже міста Бучі відрізняється тим, що на кожних виборах, починаючи з 2006-го року, голоси за лідерів розподіляються досить рівномірно, і переможця визначає кілька сотень бюлетенів при загальній кількості близько 55 тисяч виборців.  Відтак, реально існуюча спокуса швидко «вискочити в дамки» постійно підбурює до бурхливої діяльності «претендентів на папаху». От і зараз депутати Ірпінської міської ради раз по раз порушують питання про дострокову відставку мера. Проте, далі потрясіння повітря справа не просувається. Частково це пояснюється тим, що депутати бояться самі бути переобраними разом з міським головою. Мовляв, від їхній «пускань хвиль» у Києві можуть «грюкнути кулаком по столу» вирішивши «перезавантажити» одночасно мера і раду. Інші люди кажуть, що у нинішнього депутатського складу просто «кишка тонка» здолати такого «динозавра радянської епохи», як Скаржинський.

 

Проте, у будь-якому разі до чергових виборів місцевих рад, жовтня 2015-го, залишається не так вже й багато часу. Тож, ті, хто збираються захопити Ірпінський «трон місцевого значення», вже подумують з якого боку до нього підходити.  Зважаючи на пенсійний вік і загальний емоційний стан нинішнього голови Володимира Скаржинського, очевидно, що навряд чи він стане навіть висувати свою кандидатуру на наступних виборах. Відтак, Ірпінем керуватиме новий голова.  Хто саме? Якраз це питання найбільше цікавить місцевий політикум.

 

У зв’язку з не обранням до Верховної Ради одіозного регіонала Петра Мельника, можливий варіант, що він тепер спробує свої сили у змаганні за посаду мера Ірпеня. Його головний козир – адмінресурс, насамперед, студентський. Проте, приналежність до Партії регіонів з одного боку й перевага, а з іншого – й недолік для Мельника. Останній полягає в тому, що однопартійці не бажають посилення його влади. І в разі балотування ректора Податкового університету на мера Ірпеня, можуть так само вставляти палиці в колеса, як це досить успішно вони продемонстрували на недавніх виборах до ВР, де Мельник посів «почесне третє місце», програвши Кутовому та Юракову. Також можуть бути й превентивні дії у вигляді його відставки з посади ректора Податкового університету. Тоді про такого політика, як Петро Мельник можна взагалі забути, оскільки весь його «авторитет» в Приірпінні забезпечується посадовим становищем.

 

Хто у такому разі буде кандидатом від влади? Недавнє затвердження першим заступником міського голови (при діючому також першому заступнику Миколі Головкевичу) Ігоря Борзила (який обіймає посаду голови Ірпінської міського організації Партії регіонів), наштовхує на думку про його наміри пересісти згодом у мерське крісло. Схоже, що він, висловлюючись спортивною термінологією,  награється на місці «дублера» з розрахунку колись вийти основним гравцем. Звісно, що багато в чому успіх залежатиме від роботи Ігоря Борзила на цій посаді. Але все ж таки чималу роль у цьому виборі зіграє загальна політична обстановка на момент виборів та вміння її використати гравцями – представниками різних політичних таборів.

 

З-поміж інший ймовірних претендентів на мера Ірпеня простежуються двоє «молодих гарячих» кандидатів, які вже давно розпочали  між собою змагання – Володимир Карплюк (недавній випускник НУДСПУ з регіональним минулим) та Ярослав Місяць (лідер Ірпінського УДАРу). Обоє балотувалися в мери Ірпеня ще 2010-го й отримали згідно з зафіксованими в офіційному протоколі таку кількість голосів – 4394 та 2850 відповідно. Проте, це зовсім не гарантує повторення бодай приблизно таких результатів на наступних виборах. Щодо Карплюка вже не спрацює з такою ж ефективністю, як у жовтні-2010 механізм бурхливої активізації громадської та благодійної діяльності у передвиборчий період. Власне, виборці й тоді, що називається не сильно велися на передвиборчі «заманухи» молодого мільйонера, розуміючи, що все витрачене на вибори підприємець так чи інакше поверне собі з лихвою у випадку приходу до влади. Здебільшого голосували за нього тому, що не бачили кращої кандидатури. Тепер же ще більш очевидна суто передвиборча активізація «безкорисливого благодійника», що автоматично знижує йому виборчий ефект на одиницю витрачених ресурсів. Очевидно, розуміючи це мільйонер-забудовник Володимир Карплюк порівняно недавно підсилився ще двома відомими в Ірпені колегами-бізнесменами – депутатами Ірпіньради Ігорем Вишняком та Дмитром Войцехом, які начебто також мали мерські амбіції, але вирішили «наступити своїй пісні на горло» (хоча, ще питання чи остаточно?). Слід розуміти, не від хорошого життя. Розуміючи, що в Ірпені та селищах дедалі дужче погоду робить протестний електорат – тож треба якось рятуватися, аби взагалі не опинитися поза владою. Бо недавні результати виборів до ВР у 95-му окрузі засвідчили, що «грошові мішки» на теренах Приірпіння мало котуються. Відтак, виникла потреба змінити імідж господарників на опозиціонерів. З цього приводу останнім часом в Ірпені влаштовуються відповідні демарші та заяви на сесії ради, а також привозні мітинги протесту. Звісно, мільйонер-опозиціонер – звучить гордо, але так само – не переконливо для пересічного виборця.

 

Втім, до виборів кадрові розклади ще можуть не змінитися, зважаючи на ревносте ставлення до такого блокування (Карплюк-Вишняков-Войцех) з боку команди Місяця. Адже елементарна бізнесова логіка підказує, що в разі перемоги на виборах міського голови бізнесмена-забудовника, він виявиться єдиним забудовником у місті, витіснивши інших. Хоча, звісно, ці розклади мало хвилюють пересічних виборців – це вже проблеми мільйонерів. Втім, на цьому може зіграти команда Місяця, переманивши до себе Вишнякова з Войцехом. Але чи буде це на користь громаді? Адже комерсанти при владі – це погано у будь-якому випадку, під прапорами яких би політичних сил вони туди пройшли. Ірпінь вже пережив період правління бізнесового підходу в особі Олега Бондаря, рейтинг якого за три роки правління зменшився у п’ять разів, а землі громади ще дужче.

 

На відміну від Карплюка з його регіональним минулим та надалі невизначеною політичною орієнтацією у Місяця наразі чітко означена політична приналежність – партія УДАР. Власне, це його єдиний вагомий козир у змаганні за посаду міського голови. Тобто рейтинг і перспективи Місяця на мера Ірпеня надто тісно зав’язані на успіх партії, яка, фактично, тримається на популярності її лідера, здобутій не на політичному, а на боксерському рингу. Чи на довго його вистачить (адже в політиці боксер Кличко залишається початківцем), а спортивна кар’єра не вічна – покаже вже недалеке майбутнє. Успіх Місяця насамперед залежить від того, який рейтинг у лідера й відповідно всього УДАРу буде на час наступних місцевих виборів.

 

За моїми спостереженнями, представники Ірпінського УДАРу своєю поведінкою у ставленні до громадськості та, зокрема, до мас-медіа мавпують поведінку свого лідера – «зірки» світового спорту Віталія Кличка. Проте, їм варто не забувати, що вони – не «зірки», й взагалі не чемпіони з боксу чи іншого виду спорту. До того поки їх Кличко не вивів за ручку на політичну сцену про них мало хто взагалі знав. Місяцю та іншим ірпінським ударівцям слід розуміти – самі по собі вони мало що значать. Нинішня популярність – це всього лиш випадок фортуни, який завтра може лопнути наче мильна булька, якщо не зуміти вміло скористатися цим подарунком долі.

 

Щодо можливості посісти посаду міського голови представнику опозиційних сил Приірпіння перспективи видаються наступними. Зрозуміло, що в регіоні домінує опозиційний електорат. Як сказав про вибори й перемогу В’ячеслава Кутового у 95-му окрузі Петро Мельник: тут вони (опозиціонери) могли б хоч мавпу виставити… Але це аж ніяк не означає, що опозиційним силам можна далі «мавпуватися» – тобто висувати на мера Ірпеня кого й звідки завгодно, розраховуючи на неодмінну перемогу. В ідеалі потрібно виставити свого єдиного кандидата, причому з місцевих жителів, а не привозного. Ну, хіба, що опозиціонери самі захочуть підіграти регіоналам – тоді поява якогось заїжджого опозиціонера буде цілком виправдана. В Ірпені останніми роками з’являються якісь зальотні «претенденти на папаху» опозиційного штибу – приїдуть перед виборами, побалатуються, наберуть якусь тисячу-півтори голосів – і знову зникають до наступних виборів.

 

Якщо ж серйозно боротися за посаду міського голови, то від опозиції повинна бути своя людина – тобто місцевий житель. Зрозуміло, що з іміджем опозиційного ідейного борця, що вигідно позитивно вирізнятиметься на тлі претендентів від нинішньої влади та просто комерсантів. Питання у тому, хто може ним стати? Ірпінська «Батьківщина» вже давно вдалася до політичного харакірі, зробивши своїм  очільником Олега Сотнікова. Внаслідок чого ми спостерігаємо катастрофічне падіння її рейтингу, п’ятикратне скорочення депутатської фракції та, головне, відсутність будь-якого лідера, який би міг всерйоз сприйматися кандидатом від білосердешних на посаду міського голови. Можливий варіант –  кандидатура колишнього начальника ЖЕКу й депутата Ірпіньради від БЮТу попереднього скликання Михайла Ковальчука. Третє місце у списку місцевої «Батьківщини» не дозволило Ковальчуку знову стати депутатом у 2010-му. Також, кажуть, що він був одним з претендентів на єдину кандидатуру від Об’єднаної опозиції на недавніх виборах до ВР по 95-го округу, але в останній момент перед реєстрацією перевагу надали Кутовому. Словом, Ірпінські бютівці, що називається, самі залишили відносно перспективного гравця без ігрової практики. Тепер, попри колишню популярність і нині опозиційно налаштований ірпінський електорат, Ірпінська «Батьківщина» немає яскравої персоналії, участь якої у виборах міського голови мала б реальні шанси на перемогу. Що коїться в Ірпінському «Фронті змін» і чи взагалі ще існує в Приірпінні така партія – можуть сказати хіба що обізнані у всіх політичних тонкощах життя регіону. Тобто, на рівні масового сприйняття такої політсили у Приірпінні не існує.

 

На цьому безбарвному тлі колись популярних опозиціонерів зараз досить привабливий вигляд має Ірпінський осередок ВО «Свобода» та його голова Богдан Мельничук. Спостерігається динаміка зростання популярності цієї партії на теренах Приірпіння. З трохи менше 4% у жовтні 2010-го до майже 16,24% у жовтні 2012-го. Наразі Богдан Мельничук єдиний, хто представляє «Свободу» в Ірпіньраді, де вже чимало попсував нервів представникам Партії регіонів. Попри багаторічний досвід роботи в лісогосподарській установі голови Ірпінської «Свободи», провладна більшість вперто не бажає включати його до складу депутатської комісії земельних відносин, лісових та природоохоронних питань – «святої святих» земельного дерибану. Проте, активна діяльність у міськраді та постійна робота з виборцями (особисто проводить агітацію у вуличних наметах серед людей далеко не кожен очільник місцевого партійного осередку) роблять свою справу, позитивно впливаючи на рейтинг «Свободи» та особистий Богдана Мельничука. Яким він буде напередодні виборів міського голови Ірпеня, та як ним скористається ВО «Свобода» – покаже час.

 

Єдине, що можна сказати точно – місто Ірпінь та підпорядковані йому селища потребують ідейного очільника, а не чергового комерсанта, який «кинеться баблом» у вибори, щоб потім витрачені фінанси собі та спільникам-«акціонерам» з лихвою «відбити» за рахунок ресурсів громади.  Час комерсантів та «альтруїстичних» мільйонерів при владі – минає! Звісно, можуть бути й позитивні приклади використання бізнесменів, але у виконавчій владі. Наприклад, коли кільком різним комерсантам створюють однакові стартові змагальні умови. Дають у розпорядження однакову кількість землі чи однакових розмірів приміщення, а потім  дивляться, хто з цього зможе найбільше принести користі громаді. Інакше, якщо допустити комерсанта до влади (таких прикладів в новітній історії Ірпеня вистачає), то це буде просто безконтрольне поглинання ресурсів громади без подальшої перспективи їхнього використання. Що зайвий раз переконує – Ірпінь потребує ідейного керманича.

Олександр Наказненко

Irpin_rada

Acerca de Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

1 Comment

  1. Ирпень надо снести из-за наличия этого института.

Los comentarios están cerrados.