Ситуація з забудовою в Ірпені досить типова для більшості території навколо Києва, де часто-густо ведуть багатоквартирну забудову приватні структури. Схема відома й відпрацьована. На підставну особу (здебільшого, це якийсь пенсіонер з сусідньої Київській області) надається земельна ділянка «під індивідуальне будівництво та ведення особистого селянського господарства». Потім на цих десяти сотках (або ж об’єднавши кілька таких ділянок) приватна будівельна структура споруджує кількаповерховий будинок з квартирами на продаж. Далі все це узаконюється наче розподіл житлової площі одного будинку між власниками, кількість яких може становити кілька десятків (по числу квартир). Відтак, земельне й квартирне питання у передмістях столиці вже впродовж багатьох років є предметом безлічі скандалів та розбірок. Кому й на яких умовах виділяти землю? Що будувати? Яким чином віддячувати місцевій громаді? Безліч питань, на які ніхто не може дати вичерпної відповіді. Та погляньмо на цю проблему ще з такої точки зору.
Уявіть ситуацію, коли, наприклад, звичайна ірпінська сім’я отримує дві земельні ділянки по 10 соток. Чоловік і жінка (чи батько й син) використовують своє законне право раз у житті отримати землю під індивідуальне будівництво та ведення особистого селянського господарства. Одну з двох ділянок продають приїжджим людям за ринковими цінами, й за ці гроші будуть собі будинок на іншій ділянці. У підсумку Ірпінь отримує на 20 сотках два індивідуальні житлові будинки, в яких оселяється дві сім’ї – одна ірпінська, інша приїжджа.
Якщо ці ж 20 соток землі опиняються в розпорядженні якогось забудовника, тоді на них споруджується багатоповерховий будинок з квартирами на продаж. На такій площі вони набудують щонайменше 40 квартир, а деякі й 100-квартирний «індивідуальний» будинок примудряються втулити. Відтак, на цій території оселяються щонайменше 40 сімей, здебільшого приїжджих (як засвідчує практика, близько 80%). Внаслідок чого комунікації міста (електрика, газ, вода, каналізація) отримають відповідне зростання навантаження внаслідок такого масового заселення. Купують квартири за однаковими ринковими цінами – що місцеві жителі, що приїжджі. Близько 6–7 тисяч гривень за метр квадратний (!) такої «індивідуально»-багатоквартирної новобудови.
Продаж двох-трьох квартир відшкодовує забудовнику затрати на спорудження всього будинку – будівельних матеріалів та оплату праці будівельникам. Ще є витрати на «відкупні» чиновникам за виділення землі, узаконення таких будівництв та підключення до них комунікаційних мереж. Решта виручки – прибуток самих забудовників. Іноді вони діляться з містом. Оплачують ремонти доріг, як правило, розбитих їхньою ж будівельної технікою. Фінансують ремонти зношених комунікацій, які швидко стали непридатними внаслідок різко зрослих навантажень, зі згаданих вище причин.
Трапляється, що забудовники займаються благодійністю. Особливо ті, які прагнуть прийти до влади. Але вони обдаровують людей, по-своєму, по-забудовницьки. Так один ірпінський забудовник напередодні місцевих виборів 2010 року в збудованому його фірмою будинку надав квартиру багатодітній ірпінській сім’ї. Про цей «дарунок з барського плеча» тоді багато писали ЗМІ. Завдяки чому забудовника обрали депутатом, що стало для нього сприятливою можливістю далі розвивати свій будівельний бізнес.
Тільки-от обдарована ним у такий спосіб багатодітна сім’я ще й досі не може оформити офіційно на себе цю квартиру. Після двох років зволікань забудовник сказав, що… потрібно заплатити 18 тисяч гривень за офіційне оформлення такого подарунку (чи як тепер його можна назвати?). Зрозуміло, що вказана сума менша ринкової вартості згаданої квартири. Але ж, все одно, де взяти такі гроші багатодітній матері? Чи знову чекати наступних виборів, коли депутати-кандидати, гнані потребою «кришування» свого бізнесу почнуть передвиборчу «роздачу пряників»?
Загалом, мої друзі-читачі, цікаво було б, аби ви висловили свої думки з приводу чи потрібні Ірпеню забудовники, як явище? Чи, можливо, простіше й доречніше не чекати на милостиню грошових «мішків», а надавати землю тим людям, які найбільше потребують покращення умов проживання, а вони вже самі зможуть вирішити свої житлові проблеми?
Олександр НАКАЗНЕНКО
