В Україні досить поширеним явищем стало укладання письмових трудових контрактів в транспортній сфері, зокрема в авіації та залізниці. Роботодавці фактично примушують працівників підписувати такий контракт, положення якого несуть скоріш негативні наслідки, ніж позитивні. Забуваючи, що трудовий контракт може бути укладений тільки з певними категоріями співробітників
Головна соціальна небезпека трудового контракту полягає в тому, що він містить строковий характер. Саме ця ознака являється «дискримінаційною» по відношенню до працівника і дає значні переваги роботодавцю, особливо, якщо мова йде про короткострокові контракти (1-3 роки). Аналізуючи практику трудових правовідносин, основною причиною для не продовження дії трудового контракту є той факт, що працівник не виправдав надій роботодавця, не виконував обов’язки за контрактом, порушував норми законодавства, не дотримувався правил етичної поведінки і т.п. Тому, працівник, усіма силами прагне справити гарне враження на роботодавця, а останній має змогу маніпулювати ним.
Так, багато стюардес скаржаться, що їм доводиться миритися з непристойними репліками або поведінкою їхніх колег або керівників.
Доводиться попрощатися з своєчасною виплатою заробітної плати та стабільним графіком, а про вихідні дні можна взагалі забути. Оскільки в контрактах з працівниками авіації чітко не обумовлюються умови оплати праці та матеріального забезпечення, не визначаються режим роботи.
Більш того, навіть зі звільненням з авіації за виникають проблеми. Найчастіше, в трудових контрактах прописується зовсім «недитячий» розмір матеріальних збитків, які працівник повинен оплатити роботодавцю у випадку дострокового розірвання договору по його вині. Авіакомпанії мотивують розмір відшкодування збитків тим, що перед прийомом на роботу, майбутній працівник проходив навчання за рахунок роботодавця, а отже, повинен повністю «відпрацювати» витрачені на нього кошти.
Звертаємо увагу, що підписання трудового контракту в сфері авіації, це скоріше примус, ніж добровільна згода.
Зокрема Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, встановлення контракту тільки в тому випадку, якщо він відноситься до категорії працівників, з якими згідно із законодавством можна укладати контракт (наприклад, керівники підприємства).
Перелік законів України, якими дозволяється укладання контрактів з певними категоріями працівників міститься в Листі Мінпраці й соціальної політики «06/2-4/66 від 06.05.2000 року. «Щодо контрактної форми трудового договору й переліку законів, якими дозволено її застосування».
Цікавим є те, що в даному переліку не згадується про працівників авіації, а тому невідомо, чому роботодавці авіакомпаній примушують працівників підписувати трудовий контракт.
Порушення вимог щодо законодавчого визначення сфери контракту може бути підставою для визнання у відповідності до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника в порівнянні з законодавством України.
Це потрібно знати, коли пропонується укладання контракту. Водночас не секрет, що дуже часто адміністрація підприємства ставить працівника в умови коли у нього не залишається вибору.
Відомі приклади звернення працівників транспортної сфери до суду щодо оскарження цих дій адміністрацій своїх підприємств, але потрібно зазначити, що позитивної судової практики в цій сфері вкрай мало. Деякі з цих справ вже добралися до вищих судових інстанцій, але поки, що Феміда залишилася глухою до волань працівників. Залишається надія, що можливо Європейський суд з прав людини зможе дати свою оцінку того, як суди в Україні захищаються трудові права людей.
Максим Щербатюк, Олександра Попова