(Навіяно роботою П’єра Бурдьє Делегування і політичний фетишизм).
Українське політичне поле мені давно уявляється добре підстриженим газоном із кількома штучними квітками і одним- двома будяками посередині. Старші демократії мають добре відпроцьовану систему делегування від соціальної групи влади своїм представникам, якими вже давно стали партійні апарати і їх працівники, в тому числі перші особи. В політичному полі кожної країни таких систем делегування, політичних сил та громадських рухів є багато як на національному, так і на місцевому рівні. Так жива демократія представляє собою досить живий і переплетений ліс.
В Незалежній Україні більшість громадян ніяким чином не представлені, а значить, не існують в політичному полі. Натомість видимість політичного діалогу між феодальною владою (яка представляє інтереси тих, кого сама привела до годівниці) і народом створюється через існування кількох піарних проектів та персональних брендів, апарат яких навіть класичний мітинг прихильників збирав останні роки здебільшого як низькооплачувану почасову роботу. Рівень довіри населення до влади і до всіх проектів, названих партіями, критично низький. Цю довіру, як на мене, неможливо відновити навіть при 100% заміні всього владного і партійного складу. Ми давно вже скачемо на мертвому коні.
Всі випадки, коли більшість населення чи його суттєва частина знаходили людину, яка могла б висловлювати цінності (базові, такі як прагнення правосуддя, незалежності України і недопущення узурпації влади) – фіскальними методами і примусом цю людину, можливого делегата виштовхували не лише із політичного поля, але і за межі України. Так сталось із лідерами податкового та інших майданів, навіть із автором напису на футболках про ананаса. Ретельно підстриоють газон від кожної видимої квіточки, залишаючи лише пластикові декораціі.
Після розвалу Украінського Національного Руху в поілтичному полі штучно знищувались всі можливості нам, патріотично і європейськи налаштованим громадянам, бути представленими.
При цьому, саме ми, як ніхто інший, розуміємо як відбуваються процеси узурпації нашого голосу, права говорити від імені всієї групи в випадку делегування. Парадокс – без делегованого і легітимного представника соціальна група не існує в політичному полі. А делегований представник, використовуючи свою пристрасть і ідейність одразу створює апарат, бюро, яке досить швидко узурпує вплив на представника, таким чином заміняючи собою соціальну групу.
В західній політиці всі політичні партії максимально намагаються довести соціальним групам, яких вони представляють, що вони не мають ніяких інших власних інтересів, коім інтересів тих, хто їм довіряє. Це робиться через ефективну роботу низових груп, проведення широких консультацій із членами партій, праймаріз і тд. Наші піарні проекти цього не роблять, лише імітуючи зв’язок із народом для ЗМІ.
І от сталося – непредставлені мільойни українських громадян вийшли і стали на Майдані. Що далі? Як цей величезний капітал – мобілізовану народну довіру чи підтримку ввести в політичне поле?
Маємо кілька варіантів:
– наповнити існуючі піарні проекти партій своїми соками – але вже зараз узурпація видна неозброєним оком.
– створити нові політичні інституції із делегуванням своєї думки представникам, які швидко створять апарат і будуть йому самовіддано служити, для зв’язку із нами користуючись нашими словами, слоганами, риторикою.
І перше і друге нагадує мені спробу побудувати наше політичне поле за правилами подібних європейських, які встановились після Другої світової та зазнали невеликої реставрації після 1968 року. Це так само безглуздо, як намагання знайти якихось царів для введення монархії.
Тож третій варіант ніким ще не пройдений. Але він під іменами самоорганізації, вічевої демократії, народовладдя – явно пробивається в політичну мову. Це правила прийняття та комунікації рішень без делегування педставникам або із постійною їх заміною. При цьому маємо спиратись не лише на молодіжний ентузіазм, але і на соціальний капітал мудрих старших. Зрештою, саме так все відбувається зараз, коли є старша група 1 грудня із величезною довірою, є досвічені аналітики які підказують варіанти, і при цьому є діяльні самоорганізовані штаби молоді, які проживають ці ідеї і пробують варіанти дій.
Цей варіант нових правил політичного поля із максимально горизонтальною реалізацією народом своєї влади без закріпленого делегування – ми і маємо зараз продумувати. Мені зараз здалося, що є кілька простих принципів, які допоможуть:
– ключові рішення, розробку і прийняття законодавчих норм не делегувати нікому – здійснювати самостійно через електронне голосування і роботу із документом. Благо, банківська система електронних карток вже чітка і не допускає помилок у персоніфікації. Для того, щоб прочитати законопроект і внести в нього правки необхідно не більше двох годин. Це значно менше, ніж ми стоїмо зараз, забираючи владу у узурпаторів.
– максимально уникати створення бюро, апаратів політичних сил, де люди будуть працювати як звільнені працівники. Тоді всі решта одразу втечуть з полічного поля – фактично давши карт бланш цим найнятим клеркам.
– максимально зберігати персональний контакт, структури малих гру, які зараз склались і мажуть збиратись регулярно для формування плану спільних дій.
Пропонуйте, що може бути ще.
Ну і перечитайте Бурдьє – настільки актуального до #євромайдану зараз тексту давно не бачила;)))
http://bourdieu.name/content/delegirovanie-i-politicheskij-fetishizm-0
