Вадим Джувага : Донецькі на #Євромайдані

З часів призначення такого собі Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра (осінь 2002 р.) слово «донецькі» стали визначенням кримінальної братви, жорстокої, нахабної, без жодних ознак совісті та елементарної культури. Це часто відчували на собі уродженці Донеччини, які змінили місце проживання на міста центральної або Західної України. Працюючи експертом з питань громадянського суспільства в Тернополі, я багато начувся легких кпинів про своє походження і про донецьких невігласів, хоча за багатьма питаннями був не гірше, а навіть краще підготовлений

донецьке походження, хоча по деяких питаннях давав фору «західникам».

Так вийшло, що говорячи про донецьких, на увазі мають не Івана Дзюбу чи Володимира Сосюру, а Януковича з «Азіровим» і Захарченком.

Після багатомісячної пустопорожньої риторики про вступ до Євросоюзу, влада за кілька днів повернула кермо України в інший бік. Що за цим відбулося, знають всі, тому зупинятися на цьому не будемо.

І якщо більшість донеччан (здебільшого ті 60%, які взагалі за межі області не виїжджають) сприйняли це рішення з полегшенням, активна меншість була обурена і вийшла на майдани міст.

Наведу приклад мого рідного Маріуполя. 23 листопада громадські активісти вирішили протестувати проти відмови підписання асоціації з ЄС і збирати підписи під вимогою до президента підписати договір про входження до ЄС. Тоді ж на одну з площ Маріуполя вийшла студентська молодь з гаслом «Хочемо до Європи!»

Наступного дня у Києві пройшло велелюдне віче, а в Маріуполі зібрався невеличкий мітинг під прапорами України та ЄС. Намагання партійців розгорнути партійні прапори було відкинуто. На мітингу вирішили започаткувати акцію збору підписів під петицією до президента з вимогою підписати договір про асоціацію з ЄС. Акцію зі збору підписів почали 26 листопада, хоча дехто з Маріуполя почали збиратися на Євромайдан до Києва.

Розпочати збір підписів випало мені. З двома активістками Оленою Дьоміною і Людмилою Галбай (учасницями Помаранчевої революції) швидко розбили намет Спілки громадських організацій Маріуполя, прикріпили прапор ЄС і повісили для антуражу транспарант «Для України крім вступу в ЄС альтернативи немає. В.Янукович».

За чотири години ми почули для себе багато чого нового. Виявляється, ЄС – це Америка і ЦРУ, а ми американські шістки. Істину зі шкільних підручників, що Європа не США, противники

євроінтеграції забули (або і не знали). Багато хто висловлювався проти Януковича, проте підписати петицію відверто боялися. Але серед тих, хто підписав, були навіть учасники київського Євромайдану. Один чоловік навіть подарував флайєр з Києва.

Спроб нам зашкодити з боку влади не було, одначе намалювались їхні вірні слуги – комуністи, які «раптом» вирішили зустрітися з маріупольцями біля нашого намету. Одначе зірвати нашу акцію не змогли.

1 грудня ми розпочали безстрокову акцію «Євромайдан у Маріуполі», яка триває досі. 2 грудня, коли провладна більшість Маріупольської міськради підмахнула рішення про «засудження дій опозиції, спрямованих на дестабілізацію і руйнування держави», на центральній площі Маріуполя відбувся мітинг з вимогою відставки президента і уряду.

Євромайдани зібралися також у Донецьку (біля пам’ятника Т.Шевченку), Горлівці, Слов’янську, Краматорську, Красноармійську та інших менших містах Донеччини.

Проте революції, як відомо, відбуваються в столиці. Тому до Києва щоденно протягом всієї революції прибувають революціонери з Донеччини, як громадські активісти, відомі не лише вдома, але і в Києві. Для донецьких на Майдані встановили намет, який був знесений під час нічного штурму 11 грудня, проте вже того ж дня відбудований.

Побут донеччан не відрізняється від інших. У наметі дві пічки, які опалюються дровами. Дим виводиться через трубу назовні. За пічкою постійно слідкує черговий (навіть уночі). Сплять донеччани на дерев’яних топчанах, накритих вовняними ковдрами. У старому наметі, зруйнованому під час штурму наметового містечка, було не те що тепло, а навіть спекотно. Чергові по намету ходили у футболках. Зараз поставили намет побільше, тому трохи холодніше. Електрику дає бензиновий генератор, на випадок несподіванок є також діодна лампа на батарейках.

У наметі є стіл для прийому їжі, невеличкий склад продовольства, який поповнюється на централізовано і за рахунок киян. Почувши, що в містечку протестувальників є намет донеччан, кияни відкрили справжнє паломництво до нього. Несуть варення, домашні консервації, теплі речі (светри, шкарпетки, шалики, устілки для взуття тощо). Одна киянка, яка відмовилась назватися, принесла два нових вовняних пледа.

Заходять до намета і протестувальники з інших областей України та іноземці. Прибігають і учасники провладних мітингів, в основному погрітися і поїсти гаряченького. Деякі просять символіку або щось почитати. Є і такі, що пропивши отримані за участь у провладному мітингу гроші і відставши від груп, приходять просити гроші.

Для прикладу, ввечері в неділю, 15 грудня, біля намету зустріли чолов’ягу з пропитим голосом. «Вы, чего, правда донецкие? А я тоже (далі йде потік матюків, який ми твердо припиняємо), ну кароче, погреться можна?». «Заходь, чого там». «Дякую, – раптом видає земляк. – Смотри, по ихнему научился». На остатню фразу ми хотіли дати земляку в зуби (це серед донецьких розповсюджено), але стримались.

Донецькі прихильники Євромайдану різнорідні: громадські діячі, філологи, скульптори, юристи, шахтарі, лікарі, робітники промисловості, журналісти, водії, приватні підприємці. Був кілька днів бард з Маріуполя Сергій С., який співав зі сцени Євромайдану і навіть дав нічний концерт для «Беркуту». «Спочатку дивилися з-під забрал, потім відкрили обличчя, посміхались і попросили приходити ще» – розповідав він. Зі сцени Євромайдану виступили поет з Маріуполя і письменник з Донецька. Під час відбиття нічного штурму в перших лавах захисників барикади на Інститутській вулиці був шахтар з Горлівки Михайло Ф.

А над майданом, якщо приглядатися, можна побачити національні прапори з написом «Донбас», «Горловка», «Мариуполь».

Допомагають донеччани Євромайдану не тільки власною присутністю. Народний депутат Михайло Блавацький повідомив мені, що однією з перших машин з продовольством для Євромайдану була машина від фермерів Мар’їнського району. Прислали м’ясо, мед, масло.