Бартломєй Маслянкевич: В Україні я бачу одну правду – люди потребують свободи

У Польщі його жартома називають «kim pan jest» та часом критикують за занадто емоційний підхід до журналістики, в Україні ж він за лічені години перетворився на героя Майдану та зірку Інтернету.

Мова йде про Бартломєя Маслянкевича, кореспондента TV Republika, який під час сутичок на вулиці Грушевського не тільки висвітлював дії протестувальників, а й намагався дізнатися від бійців «Беркуту», чому вони б’ють співгромадян. З ним говоримо про сучасну журналістику, українську тематику в польських медіа та скільки часу потребує поляк, аби навчитися розуміти українську.

Пане редакторе, Ви сьогодні є, мабуть, найбільш розпізнавальним іноземним журналістом в Україні. Відео, де Ви ведете репортаж з Грушевського 22 січня в Інтернеті переглянули понад два мільйони осіб. Як Ви тепер почуваєтеся з такою популярністю за кордоном?

– Почну, мабуть, з того, що у випадку журналістів популярність не є такою бажаною. Бути журналістом, якого цінують, – от це вже щось інше. Але це, напевно, прийде з часом. Якщо йдеться про Польщу, то мене тут не дуже добре знають і немає прискіпливої уваги до моєї праці. А от в Україні, в Києві, кілька днів після появи мого репортажу я майже не міг працювати, хоча така увага дійсно була дуже милою. Я поїхав до України не по славу та гроші, хоча звісно виконую свою працю не як волонтер, але для того, аби показати світу та в першу чергу Польщі, що відбувається на Майдані. Адже польське суспільство часто, не обманюймо себе, сприймає інформацію з України через призму російських інформ-агенцій. Якщо виконуючи свою працю я можу завоювати симпатію українців – то я тільки радий.

З приводу Вашого репортажу серед моїх знайомих розгорілася справжня дискусія. Хтось казав, що саме так має виглядати праця реального журналіста – не споглядання, а участь у подіях. Хтось, що це перебір, що журналіст повинен подавати об’єктивну інформацію і не втручатися у процес. Чи сучасна журналістика, на Вашу думку, змінила канон ремесла і самі факти від репортера – це вже замало?

– Ми багато розмовляли про це з колегами журналістами, в Україні також. І ми дійшли до висновку, що журналістська об’єктивність – це міф. Журналіст може бути ретельним, подбати про правдивість та вірогідність своїх інформацій, показати думки обох сторін. Я місяць жив на Майдані, жив разом з протестувальниками, мене годували канапками, салом. І як я після цього маю показувати, якими бідними та нещасними є «беркутівці» та солдати внутрішніх військ? Там же хлопці, зовсім молоді, які виконують накази. Ми говоримо про це, показуємо. Але головне зараз це ті суспільні зміни, які відбуваються в Україні, бунт не за багатство, а за демократію. У цій ситуації я бачу одну об’єктивність – люди потребують свободи. Я завжди кажу полякам: коли у нас відбувалися подібні речі 20-30 років тому, чи ми чекали від західних журналістів об’єктивності? Об’єктивність теж є різною. Російські медіа подають об’єктивну інформацію – радикали б’ються з демократично обраною владою. Моя правда така: люди в Україні вимагають свободи, а влада стріляє у мирних демонстрантів.

Я вже чула від інших польських журналістів, які побували в Києві, що важко зрозуміти Майдан, якщо ти на ньому не був. На Вашу думку, що не так розуміють люди, які оцінюють українські події не залишаючи Варшави, Брюсселя чи Вашингтону?

– Та нічого не можна зрозуміти, залишаючись вдома. Звісно, геополітичну дискусію можна провести і в студії. Але коментувати київські події на підставі фото Reuters або відео з гелікоптера, або ще краще – я теж таке бачив у Києві – не виходячи з готелю «Україна», це помилка. Всім своїм друзям, хто цікавиться подіями в Україні я кажу прямо: не дивися польського телебачення, ввімкни Інтернет, навчися основ читання кирилицею або вже впиши слова через перекладач Google, і дай до пошуку Грушевського, «Беркут», будинок профспілок, і подивися, як це реально виглядає. У наш час вже не потрібна розмовляюча голова у студії, яка розповість, що та де сталося. Потрібна людина на місці, яка покаже, що відбувається і запише коментарі учасників. Це майбутнє журналістики. Я над своєю формою ще маю попрацювати, обіцяю намагатися не питати «kim pan jest», щоб не було як на футбольному матчі. Моїх критиків запрошую станути між «Беркутом» та демонстрантами, коли летить каміння, і спробувати зробити репортаж інакше.

У Польщі Вас знають завдяки репортажу з Дня незалежності країни 2013-го року, коли відбувалися зіткнення між частиною демонстрантів та поліцією. Тоді Ви у кадрі доволі емоційно критикували дії польських стражів порядку. Після контактів з українськими силовими структурами, порівняння очевидно буде на користь польських поліцейських?

– Я багато разів мав справу з польською поліцією. І я не прихильник критикувати поліцію через те, що вона виконує свою роботу. Але те, що відбувалося у Варшаві 11 листопада, це був прояв спочатку безсилля, а потім неповаги до права з боку польських силовиків. Моя оцінка подій не змінилася: поліцейських, які винні у порушенні права, треба притягнути до відповідальності. Але те, що відбувається у Києві, це просто кошмар. Не можу собі уявити, як один українець може робити такі речі з іншим українцем. Вже після мого репортажу у мене була нагода поговорити з «Беркутом». Вони не приховують, що прийшли бити демонстрантів, як вони говорять фашистів та бандитів, і навіть пишаються, що можуть їх приструнити, і приструнити також журналістів, втім нас з Польщі.

У Польщі протягом останніх місяців чимало говорять про Україну. На телебаченні є багато матеріалів, політики відвідують Київ. На Вашу думку, польські публічні дискусії на тему України якось змінилися за цей час?

– Після повернення з Києва у мене є маленька фобія щодо польського телебачення. У ньому зараз домінує два типи наративу. Або занадто виважений, типу Польща не має робити різких кроків. Це позиція уряду, який зрештою зв’язаний у своїх активності членством Польщі в ЄС, це я ще можу зрозуміти. Але другий тип наративу, я б сказав типово російський, мовляв на Майдані стоять націоналісти, бандерівці, мене дратує. Я провів місяць на Майдані. Якби ці люди хотіли мене скривдити чи образити словом – вони б це зробили. Ні з чим таким я не зустрівся. Ще перед моїм репортажем, у грудні, скрізь де ми не були з оператором – нас, поляків, чудово приймали. А більшість польських медіа вчепилися за пару кадрів і стверджують, що Майдан є антипольським, антиєвропейським, націоналістичним. Такі розмови на руку тільки Росії.

Єжи Ґєдройц колись казав, що поляки та українці не обов’язково мають вчити мову один одного, вони і так порозуміються. Після перебування на Майдані Ви погоджуєтеся?

– Зараз розумію майже все. Хоча, коли приїхав 4 грудня, мав чимало проблем. Я колись вчив російську, але робив це неохоче з очевидних причин. Українську на початку розумів погано, за тиждень вже розумів майже все. Зараз, як був у Києві в січні, взагалі не відчував дискомфорту. Вмію писати українською, бо тоді маю час подумати над словами. Для мене головне було зрозуміти, що зараз – це польське «teraz». У мене вже 1500 знайомих українців на Facebook-у, так що мовна практика забезпечена.

Олена Бабакова

http://www.youtube.com/watch?v=PmpBD_MoeAw

П.С. І легендарне відео, для тих, хто ще не бачив

– See more at: 

Acerca de Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair