Списуюся і зідзвонююся з друзями з окупованого Криму і чую все більше запитань. Як жити? Де жити? Як далі вчитися? Куди потім пхати російський диплом? Або ще простіше: “Що з нами далі буде?”
Знайомі викладачі розповідають особисто і нас торінках соцмереж: “Не знаю, що казати студентам, які майже зі сльозами на очах питають: “Що далі буде?” А й справді, що з ними далі буде? Точніше, що з НАМИ далі буде…
Кримчан сьогодні з “материкової України” бачать по-різному. Частина (на щастя, менша з моїх знайомих) зухвало кидає: “Так їм і треба, ідіотам”. Інша вперто бачить лише кримських татар, від чого мої знайомі активісти-патріоти інших національностей починають вже потроху ображатися: “Таке враження, що нас не існує!” Частина сконцентрована на українських військових у Криму.
Насправді все це – жахливі крайнощі. По-перше, “досі громадяни України в Криму” (назвемо так людей, які не визнають псевдореферендум) – це люди різних національностей, соціальних груп, віросповідань та політичних вподобань. Вони живуть у різних містах Криму (і у Севастополі вони також є, повірте!), і всі мають одну спільну проблему – вони не знають, як жити далі.
Саме тому сьогодні ми всі маємо вирішити низку питань, які стосуються ВСІХ досі громадян України в Криму:
1. Евакуювати всіх людей, які хочуть залишити територію півострова. Причин для подібного рішення може бути декілька. І одна з них – цілком реальні політичні переслідування. Спочатку – військових, а також тих, хто обіймає посади, має бізнес або інші важелі впливу. Потім – усіх, хто брав або бере участь в акціях протесту. Далі – всіх, хто нелояльний до нового режиму. І цих людей сьогодні треба рятувати.
Особливу увагу слід приділити сім’ям українських військових. Я не впевнена, що у теперешній ситуації окупанти так просто відпустять самих військових. Але те, що їхні дружини та діти (особливо діти!) мають бути убезпечені від ублюдків, що вриваються в їхні дома – це однозначно.
Така сама ситуація з активістами. Те, що всі давно “на обліку”, а тим більше, відомі за адресами-телефонами – показав ще досвід Євромайдану, коли найактивніші отримували сотні роздрукованих листівок “Зрадник інтересів Криму” по всьому району проживання з фото, П.І.Б. та точною адресою. Сьогодні найактивніші – викрадені, частково виїхали, частково – затихли по домівках і чекають, коли прийдуть по них… Їх треба визволяти!
Що стосується кримських татар… Я впевнена, що тим, хто захоче виїхати, треба надати таку можливість. Але я не впевнена, що таких буде багато. І це той випадок, коли я дійсно не знаю, що можна зробити там, де відсутні будь-які закони та обмеження. Я не знаю, який тут може бути захист, окрім закритих дверей і сильних чоловіків. Знаю, що останніх серед моїх друзів вистачає, але дивлячись на те, що відбувається сьогодні,боюся, що воно може бути зупинене лише Вищою силою….
Однак я сконцентруюся на тих, хто для мене завжди був надією у Криму. На тих студентах, які, назважаючи на всі умови та тотально інше середовище, порівняно з Києвом чи Львовом, продовжували усвідомлювати себе українцями та не уявляють свого життя “автоматичними громадянами РФ”.
Я закликаю український уряд якомога швидше створити умови для продовження навчання українських студентів кримських ВНЗ. Ми всі закінчували українські школи та вступали в українські вузи. Багато хто з нас планує продовжити навчання в Україні, а дехто (викладачі української мови та літератури? юристи? історики?) взагалі не бачить свого майбутнього у теперішній ситуації.
Податки наших батьків йдуть також на те, щоб утримувати бюджетні місця в кримських ВНЗ. Необхідно терміново оцінити можливості українських вишів на прийняття додаткової кількості студентів (розмір лізензованого обсягу та його заповненість) та розподілити кримські бюджетні місця серед вишами. ВСІ кримські бюджетні місця.
Деякі виші вже зробили заяви про те, що готові прийняти кримських студентів. Перенесення бюджетних місць з кримських вишів дозволить зберегти за студентами форму навчання та стипендії, що є життєво необхідним в умовах зміни місця проживання та фактично, всього життєвого укладу. Якщо студент не хоче продовжувати навчання у ВНЗ, підпорядковних МОН України, він матиме змогу перейти на навчання на контрактній основі у тому виші, де навчався.
Що стосується студентів контрактної форми навчання, ті, хто матиме бажання перевестися у ВНЗ України на вакантні бюджетні місця (а такі, скоріше за все, будуть) на конкурсній основі, а також на вакантні місця в межах лізензованого обсягу українських вишів. Якщо цих місць буде недостатньо, ліцензований обсяг має бути збільшено.
Нагальними потребами також лишаються гуртожитки для студентів з Криму та соціальні стипендії для студентів денної форми навчання. У зв’язку з цим потрібно прийняти низку змін до законодавства, за якими:
1. Студенти кримських ВНЗ можуть бути переведені протягом 2013/2014 навчального року зі збереженням форми навчання.
2. Другий семестр навчання має бути оцінений виключно за результатами сесії. Оскільки не існує ситсеми фіксації та перенесення накопичуваних балів у період між сесіями, студентам надати змогу отримати цінки безпосередньо на сесії за допомогою модульних контрольних робіт, письмових екзаменів та інших форм контролю.
3. Студенти кримських ВНЗ мають отримати пільги при забезпеченні гуртожитками та бути включеними до переліку категорій громадян, що отримують соціальну стипендію.
Що стосується цьогорічних абітурієнтів, то вкрай важливо:
1. Не враховувати середній бал атестату кримських абітурієнтів при втсупі. Яким саме буде цей атестат і що вони здаватимуть на екзаменах у травні – не знає ніхто. Замінити атестат четвертим сертифікатом ЗНО.
2. Створити умови для проходження кримчанами ЗНО за межами Кримського півострову.
3. Запланувати достатню кількість місць у гуртожитках та соціальні стипендії для кримчан.
Ці кроки допоможуть зберегти молоде покоління від тотальної зневіри як у власних силах, так і у власній державі. Сьогодні Україна не має лишатися осторонь проблем найактивнішої її частини – молоді.
