Ця війна надовго. Війна з Російською Федерацією триватиме років п’ять, навіть якщо ми надійно відгородимо кордон високою стіною і запустимо в рів поруч з нею нано-гадюк. Агентів впливу РФ серед нас все ще багато, а грошей керівництво РФ на них не шкодуватиме, навіть за рахунок власного населення. Я майже ніколи не згадую Путіна, бо думаю, що його усунення з посади будь яким способом включно з насильницькім не змінить нічого на краще для нас в політиці РФ.
Ми живемо поруч з іншою цивілізацією, в якої протилежні від наших цінності та принципи щоденного життя. Я знаю це з дитинства, мене на це вчили, більшості ж громадян України доводиться приймати цей факт швидко і болісно. Ще не всі це усвідомили, але дії сусідів збільшують кількість цих усвідомлень швидко і невідворотно. Я це знаю по рідному Харкову. Мабуть, такої кількості нових і затятих русофобів, як в нас, ще нема ніде. Прифронтове розташування не залишає людям вибору «не визначився».
Довго триватиме терористична війна, довго триватимуть спроби зробити сухопутний коридор в Крим через Приазов’я, в будь який момент може спалахнути Придністров’я. А люди, які ненавидять і Україну, і Волю, які живуть серед нас, не поїдуть масово в РФ і в космос не полетять. Особливо ті, в кого є багато грошей. Вони саботуватимуть реформи, підриватимуть економіку та шахти, фінансуватимуть мережі та ЗМІ, які систематично сіють панічні настрої серед українців.
Ми, українці (йдеться про повсталу політичну українську націю, в якій є вільно жити всім етносам, або були патріотами України) «душу й тіло ми положим за нашу свободу» і наша кількість вже достатня, щоби РФ не ризикнула почати класичну війни проти України (класичний фронт і масові бої, масових фронтальних боїв не буде, на мою думку). Але ми маємо знати, що поруч з нами живе значна кількість людей, які готові зробити те саме або за ідею «русского мира» або за русские рубли. І швидко вони не зникнуть.
Тому варто забути мрії про швидкий мир, його на нашій землі не буде. Нам треба вчитися жити в умовах війни. Я давно вчуся за допомоги моїх друзів в Ізраїлі. І ось який висновок я зробила з їх досвіду і з досвіду тривалих війн з історії.
Треба виробляти правила війни і нав’язувати їх ворогу. І залучати в цей складний процес всіх сусідів та інші зацікавлені сили.
Поки що правила війни нам намагався нав’язати ворог та наші союзники, розвинуті демократії, які не мали війн на своїх теренах з 1945 року. Так не має бути. Ворога просто не можна слухати, а друзі наші, нажаль, некомпетентні, в них поки що не було подібного досвіду. А їх досвід боротьби з тероризмом в недорозвинутих країнах, нажаль, не дуже переконливий. Нам нема в кого вчитися, крім Ізраїлю.
Що таке правила війни?
Історично це були умови тримання та обміну військовополонених, тимчасових зупинок війни. Про це домовлятися з РФ марно, про що свідчить вся історія всіх державних формувань з столицею в Москві. Але в нас є про що домовлятися і чим торгуватися з ворогом.
Дороги, небо і труби
Росії дуже важко обійтися без нашої території (за що вона і воює серед іншого). Тому нам треба використати стратегічний ресурс – наші транспортні шляхи, повітряний простір та газову трубу і виставити умови користування ними. В Україні має бути стратегічний план – проїзд, проліт, прокачка газу в обмін на… (оце «на» і має бути змістом того плану).
Зараз наші європейські партнери не готові повністю відмовитися від поставок газу з РФ, а РФ не має і не матиме вже обхідних шляхів доставки газу, і цим треба користатися зараз, бо цей період не триватиме вічно. Вхід на ринок Ірану та США в доволі швидкій перспективі дозволить повністю відмовитися від російського газу. Тоді наша труба перестане бути предметом торгу.
Без доріг України Росія взагалі не зможе утримати Крим. Просто не зможе завозити туди товари. Керченська переправа вже перевантажена і краще там ситуація не стане. Будівництво мосту через Керченську протоку – справа не швидка, і як показав досвід німців під час другої світової війни – взагалі невиконувана через течії в тому регіоні.
Пора виставляти умови РФ по постачанню Криму продуктами і товарами. Про це вже півроку кричать патріоти України, що лишаються на окупованій території, бо Крим досі харчується українськими продуктами. Якщо не виставити на торг логістику Криму, то його повернути не вдасться ніколи.
Інформаційна війна
Поки що інформаційну війну веде РФ проти нас. Війну на їх території ми не ведемо, а час вже починати. В нас зберіглися в доброму стані релікти холодної війни – глушилки. Це потужні вишки для ретрансляції сигналів, якими в радянські часи глушили «ворожі голоси» (це вишки отруювали моє дитинство та спаскудили слух моєму татові). Ці глушилки можна зараз запустити як ретранслятори нашої пропаганди як мінімум на територію Криму, Кубані та історичної Слобожанщини (Белгородська, Курська та Воронізька області РФ). Через кілька років ми матимемо доволі багато лояльного до нас населення прикордонних областей. І зміст цієї пропаганди маємо творити ми самі.
Війна за людей
Треба розробити правила заохочення міграції з РФ інтелектуалів та вчених. Треба згадати стару практику часів холодної війни по обміну дисидентами і перетворити її на державну політику. Навіть найкривавіші режими з найзакритішими кордонами йдуть на такі обміни.
В Росії є багато розумних, освічених людей, які прагнуть бути вільними і готові воювати на нашому боці в війні як інформаційній, так і брати участь в реформах, розробці нових технологій, в тому числі і безпекових. Більшість з них мають родичів чи друзів в Україні, які можуть поручитися за їхню лояльність та опікуватися їхньою інтеграцією в суспільне життя. Вони нам потрібні, вони стануть нашим військом в боротьбі за розуми та душі сусідів, які теж не полетять всі в космос і з якими треба працювати, як би це не було складно.
***
Звісно, набір правил війни буде ширшим, і не про всі будуть писати навіть на таких вільних сайтах, як наш «Майдан». Але над ними час починати працювати нам і не сподіватися, що це зроблять інші, особливо державні установи. Зараз в Україні ще немає державного органу, повністю вільного від агентів ФСБ.
Не варто сподіватися і на закордонних миротворців. Я особисто знайома з однією миротворчою організацією з демократичної країни, яку на корню купили донецькі політики з команди Януковича і яка підписала угоду про співпрацю з ДНР.
Ніхто нам не допоможе краще за нас самих. Патріоти України (читайте далі, кого я маю на увазі) навчилися споряджати армію, облаштовувати біженців, втягувати в нашу війну зарубіжних дипломатів, бізнесменів та інтелектуалів. Ми цілком спроможні сформулювати нові правила ведення війни. І почати залучати сусідів до впровадження тих правил, передовсім Беларусь, такою, якою вона є.
В нас нема ще власної держави, вона зараз тільки формується шляхом очищення від ворожих впливів та формування нових правил її функціонування. Процес формулювання правил війни може стати важливим кроком в цьому процесі.
Наталка Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг»
Я називаю Патріотами України громадян, які кидають зараз все на захист незалежності країни, на захист нашої Волі, не рахуючи годин, ризикуючи життям і здоров’ям. Вони є і серед урядовців, і журналістів, і громадських діячів, і простих людей. Їх дуже легко зараз виділити саме по тому внеску, який вони вкладають в спільну перемогу. Їх внесок не загубиться, його не вдасться приватизувати іншим. І саме до вас, побратими, я зараз звертаюся.
Історична довідка. В грудні 2005 року на сайті «Майдан» була розпочата кампанія «Пам’ятай про газ – не купуй російських товарів!». І тільки недавно вона по суті почала впроваджуватися в життя широко в Україні. А якби нас тоді послухали всі ті самі люди, що роблять це зараз вже – Україна вже була б енергонезалежною, вільною від ворожих впливів і мирною країною. В нашої спільноти і мене особисто забагато прикладів, коли нас люди не розуміли вчасно і усвідомлення нашої правоти прийшло тільки через роки. Зараз ми не можемо чекати роки і тому просимо про найбільшу підтримку нашої ініціативи.
