Як я вже писав у частині першій цього матеріалу і повідомленні з театру бойових дій ( «Дебальцеве у вогні» фоторепортаж за 1 лютого 2015 року) волонтерська група «Схід і Захід разом» яку створили тернопільські (Василь Конько, Ігор Крочак і ін..) і донбасівські (Едуард Хатмуллін і ін..) волонтери впродовж більше як тиждень на складних ділянках Дебальцівського виступу фронтової дуги (а не напівкотла як пишуть ЗМІ противника), виконували важкі завдання по доставленню вантажів забезпечення діяльності військ що зібрали волонтери.
За цей час пройдено під обстрілами поблизу українських позицій більше 5-ти тисяч кілометрів, передано на передову понад 7-м тон допомоги. Населені пункти в яких за тижневий термін побувала група: Дебальцеве (тричі), Попасна (двічі), станиця Луганська, Айдар, Щастя, Верхньоторецьке, і ін.., це не рахуючи блок постів які стоять трохи одаль від лінії боєзіткнення в районі Лисичанська, Артемівська, Констянтинівки, Словʹянська.
Стратегія допомоги яку вибрала група «з рук в руки і на передову» виявилася самою ефективною, більше того Василь Конько і Едуард Хатмуллін допомогли іншим волонтерським групам, які в силу технічних причин, психологічно меншої підготовленості роботи на передовій, довезти солдатські «передачі з дому» до адресатів. Зустрілись на фронті з ще одною тернопільською волонтерською групою (Тарас Герман і Петро Васько) що старається максимально близько до передової довезти солдатські вантажі. В батальйоні «Тернопіль», в котре зустрілись з свʹященником о.Іваном Гунею.
Підрозділи у яких побувала волонтерська група «Схід і Захід разом»: добровольчий батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль» , створений структурі ГУ МВС України в Тернопільській області, 16 батальйон територіальної оборони «Полтава», РПСМОП «Торнадо», 128-а окрема гвардійська гірсько-піхотна Туркестансько-Закарпатська двічі Червонопрапорна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України, 92-а окрема механізована Чугуєво-Ропшинська орденів Жовтневої Революції та Червоного Прапора бригада Сухопутних військ Збройних Сил України, підрозділи Національної Гвардії України і багато інших.
30 січня і 1 лютого 2015 року група «Схід і Захід разом» (Василь Конько, Едуард Хатмуллін, Ігор Крочак ) вивезли з під обстрілів з міста Дебальцеве більше 17 чоловік місцевих жителів. Взагалі важко писати ці рядки і згадувати той ранок у місті Дебальцеве коли працювала ворожа артилерія по нашим позиціям, а купки місцевих жителів тиснулися до капітальних будівель у центрі міста чекаючи на транспорти відправки. Ми вскочили в місто на великій швидкості, як на раллі оминали великі вирви від снарядів (152-мм САУ). Наш бус «Балу» (Volkswagen Transporter) підскакував як мʹячик, перед тим ми вивантажили допомогу на позиціях де служить чимало терноплян під самим містом Дебальцеве, і машина була порожньою. Василь Конько як старший в машині прийняв рішення: -Ігор, берем людей, вивозимо з під обстрілів… ,я тільки перемінив акумулятор на фотокамері і підримав його словом:- зрозумів, як скажеш… Повз нас проносились швидкі допомоги, і йшла наша бронетехніка на підсилення, знак того що бої розгорались. Коли ми гальманули коло одної з груп біженців серед плачучих людей чутно було голос: – Мама, мама едем с воеными (і Василь, і я одягнуті майже як військові, а наш бус «Балу» закамуфльований), с ними надежней, вывезут… Василь нашвидкоруч лаштує сякі такі сидіння в кузові буса з запасок, каністр і дошок, я пробую йому допомогти… Ігор твоя робота снимать, фіксировать на камеру. Біжить ще одна людина, закривала будиночок на замки, жах в очах, боїться щоб її не залишили. Артилерійська канонада все блище і блище. Все… але чую Василевий командирський голос:-Ігор по машинам. І знову машина аж завиває на шаленій швидкості, з права і з ліва вздовж дороги життя з Дебальцево «сепарська» артилерія поставила маркери «репери» (по дальності забезпечела «вилку»), як людина що має військову освіту розумію що це означає… , тільки наша швидкість може врятувати нас від точного прицілювання і попадання. Василь тисне на педаль газу, на спідометрі авто 120-130 км/год, і так до повороту на Попасну, в Артемівську на атовокзалі прощаємось з нашими пассажирами. Василь ще декому хто немає, дає гроші на дорогу далі. У відповідь чуємо крізь сльози:-Спасиба, сыночки хай Вас Бог бережоть…Вони вже бідні не знають на якій їм мові говорити, тому говорять як вміють.
Загалом до вивезення біженців з Дебальцевого, а саме до його організації в мене купа запитаннь. Чому використовуються великі міські атобуси яскравих кольорів (якому довбню це прийшло в голову), вивозити потрібно на військовій техніці, або швидкісній волонтерській до Мироновського посту або ще краще до повороту на Попасну, а вже звідтам далі, можна великими атобусами. Евакуацію потрібно вміло організовувути (британці зуміли евакуювати цілий експедеційний корпус через Ла-Манш, операція «Динамо», 1940р. Дюнкеркська евакуація)
Таксамо є у мене запитання і до нашого військово-політичного керівництва, чому артилерійських ситем замало у військах. У звʹязку з цим ми використовуємо танки як артилерійські платформи стріляючи навісним вогнем осколочно-фугасними боєприпасами таким чином розтрілюємо ресурс стволів призначених для танкового бою і взлому оборони противника. Слалося так що на 29 січня у річницю вікопомного бою під Крутами, ми підвозили до станиці Луганської двох наших військових, після поранення вони з госпіталів повертались у свої частини. Як історик я, щоби не скучно було їхати в кузові до того щей холодно, розказував про Крутянців про бій 1918 року. Якось так переплелось у розмові що коли почали говорити про незабезпеченість тоді українців артилерією (трьохдюймова гармата Лощенка на імпровізованому бронепоїзді, це замало), хлопці з карбом констатували зараз також артилерійської відповіді на «сепарські» обстріли з нашого боку бракує, «перемирʹя» будь воно неладне… І на мій погляд щоби зняти напругу на Дебальцівському плацдармі потрібно організовувати локальні контрудари на інших ділянках фронту, створювати противнику напівкотли щоби він відтягував від Дебальцево оперативні резерви і артилерію. Психологія війни є такою що дипломатія стає на друге місце, а не навпаки. Після успіхів на фронті дипломатам легше тиснути на преговорах на противну сторону. Можу навести приклади як з вітчизняної військової історії (успіх Богдана Хмельницького після Жовтих Вод, Корсуня, Пилявець 1648р.) так з європейської (Бонапарта Наполеона після Аустерліца 1805р.)
Загалом зараз настрій військ нормальний, противник звичайно розуміє що через пару місяців в української сторони появиться більше оперативних резервів. Мобілізація і остання її хвиля зробить свою роботу, і в стрій стане пена кількість військ. Тому і спішить так з наступом та тактикою видавлювання наших підрозділів з населених пунктів. Проте просте збільшення кількості наших військ, загалом не та відповідь що зможе забезпечити перелом ходу кампанії 2015 року україно-російської війни. Потрібне бойове злагодження нових зʹєднань бригадного рівня і концентрація їх на фронті. Нанесення ударів вздовж усієї лінії боєзіткнень, наш успіх, а вже тоді доведення до якогось логічного дипломатичного завершення.
Волонтерам потрібно нарощувати підвіз допомоги тому що при активній обороні багато припасів запезпечення військ горить і нищиться під обстрілами. Ось перелік того що доставила волонтерська группа «Схід і Захід разом» на деякі позиції по кілька разів: форма військова, взуття, маскувальні костюми, маскувальні сітки, харчі, пічки, сигарети, вода, білизна, і багато багато іншого.
У Попасній хлопці з УМВС по Тернопільській області розповіли мені історію про ікону Матері Божої що булла на 19-посту. При обстрілах осколок попав в неї, але нікого з хлопців не зачепило. Тепер вона висить у них в розташуванні і крім наших земляків захищає ще своїм покровом тих жителів Попасної що живуть у бомбосховищі, біля них. А прийшли вони ще на Свʹятий Щедрий вечір. Зустрів я там і бійця який закінчив мою школу (Чортківська СШ № 4 смт Заводське) Ростислава Кулика (Пожернюка Михайла). Тернопляни тримаються мужньо адже Попасна обстрілюєтья також часто, коли ми пили чай у них гула канонада великих калібрів так що шибки у приміщені мало не потріскали. Допомагають їм це витримати дитячі малюнки, отож акції «Напиши солдату листа» потрібно продовжувати. Ще просили хлопці на наступний раз привезти їм пригоршню тернопільської землі.
Загалом волонтерська робота, там на передовій, це щось на межі військової служби і благодійництва, та психологічної допомоги бійцям. Прорив до наших частин відбувається на великих швидкостях, найкраще на межі дня і ночі (сутінки) ворожі коригувальники і снайпери в цей час також мають обмежені можливості. Назад доводиться повертатись вже вночі без світла фар, часто в снігопад, дощ і ожеледицю міняючи пробиті осколками колеса. В цей рейд ми з Василем Конько поміняли дві запаски, зараз на нашому «танчику» бусі «Балу» міняють задні амортизатори і пружинні ресори (такі танкові дороги). А взагалі ми прийшли до ідеї що потрібно за кордоном придбати легкоброньований повноприводний бус (інкасаторський). З навченим екіпажем по доставці до пердової вантажів він приносить ворогу таку ж «шкоду» як і повноцінна бойова машина оскільки кожний прорив до наших піднімає їх бойовий дух. Отож хто хоче допомогти зголошуйтесь.
Ігор Крочак, військовий історик (фото автора)