Пройшло всього 2 доби після ухвалення Закону про засудання комунізму, а у Харкові вже стільки всього сталось: звалили 3 пам’ятники комуняцьким діячам (Руднєву, Орджонікідзе та Свєрдлову), прибрали вивіску з кінотеатру “Россия” на Салтівці, громадяни самотужки почали демонтовувати дорожні вказівники вулиць більшовицько-комуняцьким діячам, встановили ще більше прапорів….
Саме з Харкова почалась декомунізація України. Це незаперечний факт. Харків дуже сильно постраждав від них: історія козацької доби знаходилась фактично під забороною (після смерті Дмитра Багалія лише під час хрущовської “відлиги” вийшло кілька робіт, пов’язаних з історією Слобідської України, а також про цей період згадали в Історії міст і сіл Української СРСР – і все!), Харків зрусифікували, створили штучні міфи про місто та перетворили на провінцію… Але нині місто переживає своє відродження. І це “ответочка” за все, що заподіяли йому комуняки та їхні спадкоємці риги.
Харків неймовірно змінився за останні майже півтора роки. І нині у нас відбуваються такі цікаві та неймовірні події і процеси, яким позаздрять Київ, Львів та Одеса. Та й Січеслав (Дніпро) також. Вони відбуваються знизу. Саме тут твориться історія України, саме тут твориться громадянське суспільство. Це не пусті балачки, це спостереження за містом та його мешканцями. Це пробудження та відродження після тривалого сну й анабіозу, в який Харків був свідомо загнаний комуно-ригами.
Колись “Харківське Відродження” наших днів будуть вивчати у школах, а науковці – писати численні статті та дисертації. Воно відбувається за громадської ініціативи, багато в чому всупереч або за нейтральної позиції влади. Але, попри все, це справді – пречудово!!!
Джерело: Фейсбук автора
Сейчас вся пятая коллона паРаши завоет о значимости совкового и совместного прошлого. Но для Украины совок, да и вся совместная история с паРашей – это годы уничтожения лучших наших сынов и дочек в братоубийственных гражданских и имперских войнах, раскулачивания, голодомора, Гулага, репресий в застенках царской охранки , НКВД и КГБ. Пусть канут в лету чума под названием паРаша и все ее герои. Это не наши герои. Харьков никто не отдаст рашистам. Если они этого не поняли, то это это их проблемы.
“Член РСДРП(б) с марта 1917 года. Позже был избран членом полкового комитета и возглавил бюро секции военной организации РСДРП Тульского гарнизона. С июня — член Тульского горкома РСДРП(б).
После перевода 30-го полка в Харьков — был избран членом исполкома Харьковского совета. 26 октября 1917 30-й полк под руководством Руднева совместно с отрядами Красной гвардии разоружил войска Центральной рады, занял важнейшие объекты Харькова, что обеспечило переход власти к ВРК. В декабре был избран членом ВРК.
С февраля 1918 года — заместитель наркома по военным делам Донецко-Криворожской республики…. перезахоронен 9 февраля 1919 года в Харькове на Михайловской площади Харькова (ныне площадь Руднева)”
Я рада за Харьков!
З Червонограда та Тернополя – ще в 1990-му ;)
Але за харків’ян – щиро радий! :)