9-10 червня знаменує траурну річницю загибелі в нацистському концтаборі Саксенгаузен Олега Кандиби-Ольжича, науковця-археолога, поета, провідного діяча українського націоналістичного руху, закатованого нацистами, серед іншого, за непохитно гідну поведінку під час ув’язнення й знущань та відмову видати під тортурами будь-які таємниці та кого-небудь із товаришів. Для тих, хто знає подробиці життя цієї людини та її подиву гідно стійкі принципи та моральні цінності, Ольжич є одним із нечисленних символів водночас і принципової людяності, і самовідданого героїзму. В контексті сучасної боротьби українців за свободу, гідність і самоповагу — він може бути одним із цінних моделей для наслідування в такій боротьбі. На жаль, більшість українців досі знає про нього занадто мало, а то й перебуває під впливом старих пропаґандистських стереотипів епохи СССР (цілеспрямовано підтримуваних і поширюваних сьогодні Росією та й п’ятою колоною в Україні), які цинічно малювали Ольжича і йому підібних як «нацистських колаборантів».
Нещодавно на сайті Українського Національного Об’єднання Канади появився відеозапис із моєї минулорічної доповіді про Олега Ольчижа (однієї із двох, які я представив минулого року на цю тему). Кілька днів перед доповіддю на телепрограмі КОНТАКТ в серії «Розмови про культуру» в ефір пішла коротка розмова-анонс із загальним накресленням основних ідей доповіді, — серед іншого, в цій другій доповіді я намагався обговорити те, чому саме Ольжич, а не інші націоналістичні провідники (а в Саксенгаузен перебували ж тоді і Степан Бандера, і Андрій Мельник, і Ярослав Стецько, та й багато інших), був приречений нацистами на особливо жорстокі тортуру й, урешті-решт, закатований на смерть… Ось тут ланка до цієї розмови-анонсу:
А тут уже ланка до доповіді (записаної неякісною, на жаль, любительською камерою) з нагоди 70 роковин мученицької загибелі Олега Кандиби-Ольжича (УНО-Торонто, 19 червня 2014 р.):
Щиро, Марко Роберт Стех