«Сєвєрний поток — 2»: можливі ризики для України і Польщі

Восени 2015 року відбулися дві події, на перший погляд мало пов’язні одна з іншою.

Перша: 6 листопада голова PGNiG Маріуш Завіша заявив в інтерв’ю “Bloomberg”, що переговори з “Газпромом” щодо перегляду ціни на російськй газ, попри антимонопольне провадження в Стокгольмському суді, близькі до завершення. З того часу про результат переговорів нічого сказано не було.

Друга була, безумовно, більш сенсаційною, скандальною і мала дуже незвичайний інформаційний супровід.

4 вересня 20015 р. було підписано акціонерну угоду за проектом «Сєвєрний Поток- 2 » з долями відповідно: газпромівської “дочки” – 51%, E.ON, BASF/Wintershall і Shell по 10% і Engie — 9%. Деталі угоди офіційно не публікувалися, втім, як вони не публікувалися свого часу і для СП-1, що діяла за схожим принципом і з майже ідентичним складом акціонерів.

Наразі «СП-1», згідно як офіційним заявам, так і непрямим даним, завантажений на максимальному за весь час свого існування рівні — 70% від загальної подужності (55 млрд м3/р) — трохи менше за 40 млрд м3/р, що незначно менше за заявлену потужність газогона «Грязовєц — Виборг» , єдиного джерела постачання газу до «СП-1». Таким чином, без, як мінімум, побудови ще одного трубопровода з родовища «Южнорусскоє», газом з якого і заповнюють «СП-1», а як максимум, запуску ще якогось додаткового родовища, це будівництво не має ніякого сенсу.

25 листопада, як і очікувалось, проект не отримав схвалення Єврокомісії як такий, що «відповідане відповідає засадам енергетичного союзу і в тому числі стратегії ЄС з енергетичної безпеки». Втім, очевидно, він його і не потребував.

Десь з середини жовтня експерти провідних консалтінгових агенцій, що працюють як посередники між найбільшими гравцями російського енергоринку і їх зарубіжними партнерами*, різко змінили риторику з несхвалення «СП-2» як занадто політизованого і абсолютно непривабливого з комерційної точки зору проекту, на схвальну. Особливо помітними в цьому відношенні стали М. Крутіхін, партнер консалтінгової компанії «RusEnergy», редактор тижневика «The Russian Energy» і М. Корчемкін, генеральний директор агенції East European Gas Analysis (США).

Обидва, колишні представники радянських спецслужб, до цього часу постійно, публічно і відкрито наголошували на тому, що Газпром (і його дочірні підприємства) є абсолютно політизованою структурою, керованою особисто Путіним, і це відіграє для російської економіки абсолютно деструктивну роль. Всі проекти Газпрома носять відверто політичний характер і єдина можливість співпрацювати з ним — враховувати цей фактор і діяти корупційними методами. Також вони акцентували на тому, що всі трубопроводні проекти макють єдиний сенс – «в выигрыше остаются подрядчики, которые уже прокладывают эти трубы. Эти подрядчики имеют особый статус, особые отношения с российским политическим руководством. Структуры Аркадия Ротенберга, например. Они освоят эти средства, и им все равно, будет газ в этих трубах, или не будет» (М. Крутіхін).

Наразі риторика змінилася різко і принципово, більше того, обидва консультанти почали виступати в форматі напіввідкритих лекцій, записи яких розміщувалися на спеціалізованих ресурсах — маловідвідуваних, але відкритих. Основні тези такі:

– фактично існує два Газпроми. Перший політизований, де рішення в волюнтаристському стилі виносяться особисто Путіним. Другий — прагматичний, намагається діяти як добросовісна комерційна компанія: це «молодий» менеджмент, що за будь-якої можливості ці волюнтаристські рішення ігнорує і саботує, часто — з ризиком для кар’єри.

«Опять про два Газпрома. Есть здравомыслящие люди в Газпроме, которые просчитывают экономику всех проектов, в том числе и трубопроводных… рискуют тем, что вылетят из газпрома и вылетают… но вы ззнаете, что все решения по Газпрому принимаются в кабинете президента. А в кабинете сейчас… он просто никого уже не слушает. Решения доводятся почтальоном Миллером… Там есть здравые головы, которые первое, что делают, это игнорируют эти указания… Или извращают их.» (М. Крутіхін).

Дії «Нового Газпрому» описуються на як раціональні і виважені, але при цьому робиться натяк на те, що всі домовленості з менеджментом по суті не мають жодної юридичної ваги, і можуть бути оскаржені в будь-який момент:

«Новая стратегия Газпрома как таковая. Она родилась не благодаря президенту, а вопреки. … с 2007 года, когда Еврокомиссия заявила, что во всех контрактах, запрещающих реэкспорт газа, этот пункт не должен применяться, потому что это нарушение правил свободного рынка; у газа есть новый владелец (имеющий полное право им распоряжаться). Газпром с тех пор ни разу не настаивал на выполнении этого пункта, хотя до сих пор во многих контрактах Газпрома этот пункт присутствует».

Не зважаючи на те, що умови акціонерної угоди як по СП-1, так і по СП-2 є комерційною таємницею, М. Крутіхін їх переказує, натякаючи на те, що ці умови є ніщо інше, як злегка завуальований підкуп: «им гарантируется возмещение затрат плюс очень хорошая гарантированная прибыль на протяжении многих лет. Прибыль дается не за физические объемы газа, которые будут транспортироваться, а за объем трубы. Есть там газ. Нет там газа — эти компании к этому абсолютно не имеют никакого отношения, просто получают свое.» (М. Крутіхін).

Також обидва експерти наголошують на тому, що німецькі учасники акціонерної угоди являють собою потужне промислове лоббі, аж настільки, що приводять в різних контекстах істинну чи вигадану фразу А. Меркель: «я не могу управлять Германией без этих людей».

Розкривається також істинна мета проекту, авторство якої в різних варіаціях приписується щирокому спектру осіб — від міністра енергетики Німеччини З. Гебріала до самого М. Крутіхіна:

«Было такое предложение… создать такую систему, когда газ европейские трейдеры будут покупать еще в Балтийском море. То есть виртуальный хаб какой-то будет существовать, где они будут покупать, точка сдачи газа условная в Балтийском море, и на германский берег будет уже попадать газ не Газпрома, а пренадлежать трейдерам европейским…. И тогда снимаются вопросы все Третьего энергетического пакета о том, чей газ путешествует по трубам. Какую инфраструктуру задействовать, – OPAL. NELL… И тогда можно будет наладить поставки уже и на Британские острова, и куда угодно.»

Кардинальна зміна риторики відносно перспектив українського транзиту, який несподівано перейщов в розряд «перспективних». Цей месидж підсилюється і нещодавньою заявою Путіна про те, що Росія сподівається на продовження транзитного контракту і післі 2019 року.
Практика, коли російська влада декларує свої плани і наміри або розголошуює таємні угоди вустами людей впливових, але формально не пов’язаних з органами влади або менеджментом держкорпорацій, часто вживається і є широко відомою. Але цього разу словам «експертів» додали трохи ваги цілком офіційно.

28 жовтня на сайті kremlin.ru з поміткою «retranslated» з’являється текст промови З. Гебріела на Східному енергетичному самміті. Текст (істинний або вигаданий), крім усього іншого констатує, що основні проблеми сучасності, особливо конфлікт навколо України, може, і має можливості бути вирішеним в рамках лише взаємодії на рівні «Росія — Німеччина», без участі Євросоюзу і США:

«What’s most important as far as legal issues are concerned is that we strive to ensure that all this remains under the competence of the German authorities, if possible. So if we can do this, then opportunities for external meddling will be limited. And we are in a good negotiating position on this matter. And in order to limit political meddling in these issues – you are, of course, aware, this is not just a formality – we need to settle the issue of Ukraine’s role as a transit nation after 2019. »

Ця публікація не була помічена широким загалом, але широко обговорювалася в експертному середовищі, яке більш-менш узгоджено прийшло до висновку про змову між Росією і Німеччиною стосовно економічної ізоляції України на найвищому рівні, як мінімум, і дії, направлені на вихолощення і повну руйнацію енергетичної політики Євросоюзу — як максимум.

«There are also parties in Russia – namely Mr Putin and his circle – who ‘benefit from the continuation of this conflict’, but Mr Gabriel prefers to denounce Germany’s allies than to raise this point. While Russia annexes and invades Ukraine and mounts air strikes on US allies in Syria, Germany is making private deals with Russia to circumvent the EU energy strategy – a strategy that is intended to ensure the security and independence of European states. It might be viewed as another step in the ‘Schröderization’ of Europe» (Neil Barnett).

Під час саміта Атлантичної ради з енергетики і економіки ця промова була навіть охарактеризована як «автогол», – але при тому ніхто не задавався питанням, з якої причини ця промова вдостоїлася офіційної публікації на сайті Кремля і чи була та промова виголошена взагалі.

На тому ж саміті наголошувалось про загрози цієї угоди для української економіки і численні її протиріччя з Третім енергопакетом. Але за умови створення «віртуального хабу» в рамках СП-2 (під яку підпадають і труби СП-1), ця угода взагалі не підпадає під дію енергопакету, оскільки газ виходитиме на поверхню вже в статусі власності європейських газотрейдерів.

Видається імовірним, що всі ці «інформаційні витоки» мають просту і очевидну мету: під загрозою розголошення очевидно корупційних деталей нинішніх і колишніх угод на повну силу задіяти німецьке (в першу чергу) промислове лоббі для просування реалізації ідеї «віртуального хабу» – з отриманням за їх сприяння повного доступу до газогонів NELL і OPAL. Ці вимоги можуть бути підсилені і іншими споживачами російського газу, які, відмовившись від антимонопольних розслідувань з приводу завищеної ціни, пішли на угоду з «молодим прогресивним менеджментом Газпрому», погодившись на знижки і дозвіл на реекспортні операції, які, однак, існують лише в формі усної домовленості і прямо протирічать укладеним контрактам.

В цьому контексті публікація промови З. Гебріела, істинної чи спотвореної, виглядає ні чим іншим, як першою демонстрацією можливостей шантажиста. Враховуючи те, що, крім всього іншого, потужності словацької газотранспортної системи повністю зарезервована до 2029 року (хоча використовується менше, ніж на чверть), та за незначних витрат може бути з’єднана з OPAL (та його чеським продовженням Gazelle**) і в реверсному режимі використана для постачання споживачам також і в Південній Європі, виглядає дуже ймовірним план взагалі позбавитися в якості транзитерів не лише України, але й Білорусії і Польщі, замкнувщи маршрут «СП1 — OPAL — Gazelle — словацька ділянка». І повністю вивести його з-під антимонопольного законодавства.

За такої конфігурацією зайвими вявляються не лише Україна, але й Білорусія і Польща.

Польща одержує російський газ в основному через газогін «Ямал-Європа», що проходить територіями Росії, Білорусі, Польщі і закінчується станцією Мальноф в Німеччині, в районі Франкфурта-на-Одері. Німецька ділянка газогону є власністю WINGAS, спільного підприємства Газпрому і Wintershall Holding GmbH, стовідсоткової дочки вже згаданої BASF. В 2014 році станцію Мальноф було реконструйовано під реверс.

Власником польської ділянки газогона є EuRoPol Gaz, спільне підприємство Газпрома і державної компанії PGNiG, яка і є кінцевим споживачем. Польща — чи не остання, у відношенні якої діє принцип Take or Pay — цей принцип, імовірно і є основним предметом переговорів щодо перегляду ціни, тим більше, що в 2009 році об’єм вибірки був окремою угодою підвищений.

За таких обставин стан справ PGNiG напряму залежить від даних, які надають EuRoPol Gaz і WINGAS. Попри пе6вну параноїдність припущення, що вони здатні видати неправдиві дані по об’ємах прокачки, мусимо пригадати інцидент з майж 50% падінням постачання до Польщі газу восени 2014 року, коли Газпром і EuRoPol Gaz дві доби заперечували падіння тиску на газогоні. Варто зауважити, що цей інцидент мав прямий зв’язок із спробами PGNiG налагодити прямий реверс до України. Не менш красномовним був інцидент синхронізованих «аварій» на станції Мальноф і СП-1 (яка була пізніше оголошена плановим ремонтом) 7 серпня цього року.

Ці події сталися ще за старого складу акціонерів EuRoPol Gaz. Новий склад був представлений 18 вересня і цікавий тим, що в його склад було введено представника Wintershall Erdgas Handelshaus GmbH. Тому попри те, що PGNiG наразі має контроль над 52% оператора, її позицію навряд чи можна розглядати як впевнену.

Тим часом видання neftegaz.ru перебуває у захваті від нового складу акціонерів.

«Решением общего собрания ЕвРоПол ГАЗ на 3 года мирно продлены полномочия М. Идзика, как президента и главы совета директоров компании. … Это радует, потому что могло быть иначе. Вернее, еще недавно было иначе. Годовое собрание акционеров EuRoPol GAZ прошло в августе 2015 г, но консенсуса тогда достичь не удалось. … И хотя ныне большинство 52% в компании на стороне Польши, есть нюанс. Мудрыми юристами в Устав компании заложили условия: все решения должны приняты единогласно Газпромом и PGNiG. Поэтому, без консенсуса не обойтись. …Все 20 лет в СП поляки и русские дружили, делая общее дело. До сих пор старожилы компании очень трепетно относятся к российско – польской дружбе. У них нет ни капли русофобии. Наверху ныне ситуация сложнее. … Сейчас приоритетным для России является МГП Северный поток -2, в котором ни Польша, ни Словакия уже не участвуют, что предполагает и отсутствие транзитных платежей”.

Таким чином, ситуація для PGNiG, і без того складна, може бути в будь-який момент ще більше і абсолютно непередбачуваним чином ускладнена власним оператором.

Тим часом польський ринок поволі захоплюється дочірніми підприємствами Газпрома, особливо тією ж «Гаспром Германия», що володіє в тому числі і 50% Wingas — шляхом укладання численних довгострокових угод з муніципалітетами міст по постачанню скрапленого газу для потреб міського транспорта і муніципальних господарств. Серед таких міст — Варшава, Срем і Ольштин. Імовірно, їх більше, оскільки угоди можуть укладатись через численні пов’язані з Газпромом кіпрські і німецькі підприємства типу Cryogas M&T Poland.

Таким чином фраза Міллера ««За 25 лет «Газпром» и BASF/Wintershall накопили колоссальный опыт сотрудничества во всех сегментах: от добычи и транспортировки до хранения и реализации природного газа. Последовательное укрепления наших позиций по всей производственной цепочке — серьезный задел для будущих совместных побед, залог надежного газоснабжения Европы на десятилетия вперед», розміщена на корпоративному сайті концерну BASF, звучить як для Польщі, так і для України дещо зловісно.

С.Платонов

* іншими словами, привілейовані «рєшали»

** (Нажаль, перевірити істинність твердження «Газопровод Gazelle, который является продолжением OPAL и который должен использоваться для транзита газа из «опального газопровода» до Вайдхауса, в 2011 году получил от чешского регулятора и Еврокомиссии полное освобождения от регулирования. И в тексте решения ЕК черным по белому сказано, что Gazelle будет способствовать развитию конкуренции на чешском рынке и не скажется негативно на конкуренции в Германии » мені не вдалося)

Ілюстрація

Окремі посилання

Михаил Крутихин: «Газ для Украины, Европы и России — вопрос политический»

17.06.2015