Коли ми кажемо що українські військові не чинили спротив в Криму, ми кажемо не правду. Не всі здавали зброярні і чекали якогось наказу з Києва.
Сергій Кокурін прапорщик ЗСУ, став першим загиблим солдатом від російських окупантів. Сталось це ввечері 18 березня 2 роки тому.
Так сталось, що після 2-х годин з моменту стрільби (а це знов таки чи не перше застосування зброї?) я та Volodymyr Khanas Тетяна Таран таКонстантин Реуцкий та ще один наш хлопець ім’я якого я вже забув, опинились біля фотограметричного центру де все і відбулось.
Перше шо вразило це те що місто, та навіть сусідні будинки жили своїм звичним життя, а за 40 метрів від яких стрільба йшла.
Саме місце було оточене кримськими тітушками з георгієвськими стрічками одягнутих у камуфляж.
Кілька разів ми намагалися пройти очеплення з тітушні та потрапити до місця смерті. Та де там. “Там опасно вас туда пускать”-повторювали вони.
Навіть менти не могли там нічого відповісти що трапилось і чого вони нічого не роблять. Та не могли вони відповідати бо самі вже зрадили.
Костя щось їм там намагався голосно пояснювати, та без сенсово.
Поступово біля нас в темряві почала збиратись купка тих тітушок тож цілком логічно нами було прийняти рішення забиратись звідти. Так і не отримавши жодної інформації від так званих ментів по дорозі до автівки записали кілька коментарів у місцевих хлопчаків що чули хлопки (постріли) та толком нічого не бачили.
За два тиждні відбудеться захоплення вже Слов’янську і будуть нові наші загиблі хлопці.
Але перший був саме Сергій Кокурін прапорщик Збройних Сил України 18 березня 2014 року.
Герой! Герої не вмирають! Слава Україні!
Сережа ! Помним тебя ! Земля тебе пухом !
Слава Герою! Батьки мають право гордитися таким сином, він є гордістю всієї України. Він дивиться на нас з неба і говорить, ну що ж ви робите?