Поміж лихих новин є й добра: Марія Стус, рідна сестра Василя Стуса, 17 липня разом із родиною справила в Києві новосілля в помешканні, яке купив їм Володимир Кличко.
Помешкання це в Біличах, неподалік станції метро «Академмістечко», на вулиці Володимира Наумóвича, який загинув під Крутами 30 січня 1918 року. А ще недавно ця майже сільська вулиця називалася – мені соромно сказати! – Антонова-Овсієнка (слава Богу: він мені не родич! Він більшовик, завойовник України. А Наумóвич – її захисник. Студент університету Святого Володимира. І Наумóвич нарешті переміг Антонова!).
З висоти 22-го поверху Марії видно вулицю Василя Стуса, яка до 2003 року була Радгоспна.
Видно й проспект Академіка Вернадського, де на будинку № 61 є меморіяльна таблиця, яка свідчить, що тут, у гуртожитку Академії наук, у 1963 –1965 роках жив аспірант Інституту літератури Василь Стус. Таблиця роботи Бориса Довганя.
Видно й вулицю Львівську, на якій Василь Стус із дружиною Валентиною Попелюх жив із 10 грудня 1965 року до першого арешту, до 12 січня 1972-го. Там народився їхній син Дмитро, який навчався в школі № 47.
А на вулиці Доброхотова стоїть школа № 200, яка носить ім’я Стуса.
Коли прокладали Окружну дорогу, то будиночок на Львівській, 62, знесли. Валентині надали помешкання на вулиці Чорнобильській, що теж поруч. Тут Василь жив усього 8 місяців , із серпня 1979 року до другого арешту 14 травня 1980-го. Привозили його сюди з далекого Уралу в цинковій домовині 19 листопада 1989 року. Разом з Олексою Тихим і Юрієм Литвином.
На місці, де Стуси жили 1965–1972 рр., донедавна тішив око гайок площею 1 гектар і 8 соток. Зі 150-літніми дубами і соснами, які пам’ятали Стуса. «Святошинські високогорлі сосни, що рурами гудуть, вгорнувши в небо крони величаві…». Живий образ його духовної високóсти…
Святошинська громадськість на чолі з Віктором Ткаченком кілька років домагалася від київської влади визнання цієї ділянки «Сквером імені Василя Стуса». Доки тривала затяжна війна, мер Києва Чортовецький (перепрошую: Черновецький!) продав цю ділянку за 10 млн. у.є. («условних єдініц»), а новий господар вирізав ті сосни й дуби. По-злодійському, вночі з 9 на 10 березня 2009 року. Якраз у Шевченкові дати… Щоправда, кам’яного пам’ятного знаку над самою дорогою обіцяв не порушувати.
Аж за правління голови КМДА м. Києва Віталія Кличка сквер Стуса офіційно визнано владою. Але не там, де жили Стуси, а трохи північніше, через Брест-Литовський проспект (пр. Перемоги). Там ми торік насипали символічну двометрову козацьку могилу пам’яти Василя Стуса. На відкриття її 26 травня 2015 року прийшов Віталій Кличко. Отут ми його й обступили: Марія, онука Еліна з трирічною Маланкою та Андрійком – ще на руках, численні друзі. Ми ж перед тим писали Кличкові листа, щоб як виняток надав помешкання біженці з Донецька. Бо їхня хата стоїть за 5 км від аеропорту. Сусідня хата розбита, а зі рідної Стусівської повилітали вікна… Кличко пообіцяв щось придумати.
28 липня я йшов до пам’ятника рівноапостольному князеві Володимиру. Аж бачу: поруч іде Кличко. Я мав копію нашого листа, підійшов, нагадав. «У мене в черзі на квартири десятки тисяч заяв. Я не можу провести квартиру через бюджет. Та й сестра Стуса – не киянка… Це хіба зі власної кишені…» – «О, – підхопив я. – Ми, колишні політв’язні, так і чинимо: допомагаємо одне одному зі своєї кишені».
І що б ви думаєте? Віталій сказав братові Володимиру: «Треба зібрати гроші». – «Як ти підеш збирати гроші? Я сам куплю». І купив! За чесно зароблені гроші.
Отож 17 липня 2016 року протоієрей Валерій Копійка – настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці УАПЦ, прихожанкою якого є пані Марія, і священик Максим Стрихар справили чин освячення помешкання, щоб у ньому водилося тільки добро. Проспівали «Многоя літа» всім мешканцям і добродіям Кличкам. Тут житимуть, окрім Марії, онука Еліна з чоловіком Євгеном і дітьми Маланкою та Андрійком, онука Інна з чоловіком Дмитром та донькою Ксенією.
Найменша, але найкраща кімната дісталася Марії: вона бачить цілий каскад ставків на річці Нивка, а за ними густий ліс. Бачить усі пам’ятні місця свого брата. Усю святошинську Стусíвку.
Як ото на Вінниччині рідне село їхнє Рахнíвка, то нехай у Києві буде Стусíвка.
Василь Овсієнко.
20 липня р.Б. 2016.