Захисники Дождя думають, що вони захисники свободи – бо виступають проти заборони слова.
Насправді ж вони захисники тоталітарних практик, а захисник свободи – це я, який виступає за припинення практики видачі ліцензій каналам телевізійного мовлення (всім взагалі, але насамперед звісно російським), бо формування контенту якимись впливовими дядьками (а особливо – коли ці дядьки сидять в Кремлі або контролюються з Кремля, що тут взагалі обговорювати?) і запихування цього контенту в голови людям є тоталітарною практикою. 30 років тому цьому могли бути виправдання технічного характеру – сьогодні їх нема, ця технологія давно застаріла й технічно, не лише морально. Свобода інформації передбачає свободу людини обирати і формувати контент для себе, а не свободу для впливового дядька у впихуванні потрібного йому контенту в споживача.
Тобто моя теза – ці люди (захисники Дождя і т.п.) не є насправді лібералами, як вони то вдають, їхні погляди не ліберальні, то погляди прихильників тоталітарних практик.
