Кампанія Зеленського – не просто “тактика”, а обман, який перешкоджає вільному волевиявленню громадян
В загальному випадку, нема чогось такого особливого в голосуванні за опозиційного кандидата, про якого мало що насправді відомо.
Такий кандидат може бути чимось відомий виборцю (як поет, спортсмен, співак тощо), асоціюватися з чимось позитивним – і тому давати надію на зміни на краще, але не мати можливості доносити до масового виборців свої погляди: може бути витіснений закордон, не мати доступу до телебачення та інших ЗМІ, влада може блокувати його зустрічі з виборцями. Тоді виборець обставинами вимушений довіритися кандидату, замість покластися на знання про нього.
Наша ситуація абсолютно інша. Наш кандидат має колосальні ресурси для донесення своїх поглядів до виборців – він легко збирає повні зали, він має в своєму повному розпорядженні найбільший канал країни. Всі журналісти країни бігають за ним і вмовляють щось сказати, дебатів настирливо вимагають як його конкурент, так і тисячі відомих і невідомих громадян.
Зеленський не інформує загал про свої погляди не в силу обставин, а свідомо. Навмисно шукає можливості нічого не сказати, штучно створює ці можливості коли їх нема.
Запобігти правдивому інформуванню виборця про себе – його цілеспрямована тактика, в основі якої прагнення ввести виборця в оману стосовно себе як кандидата: щоб зібрати багато голосів, потрібно, щоб виборці мали про Зеленського мінімум об’єктивної інформації, і тоді могли додумати про нього взаємовиключні речі, які їм приємні (докладніше про різних зеленських для різних категорій виборців див текст Наталки Зубар). Взаємовиключні уявлення не можуть бути вірними одночасно, отже суть кампанії Зеленського – принаймні частина виборців має обманюватися.
Зеленський свідомо конструює вибори обманом. Технологія цього обману має дві окремі складові. Перша складова – множина виборців сегментується, і кожному кластеру виборців адресно подається своя, приваблива для нього, інформація (докладніше – зазначений вище текст Наталки Зубар). Друга складова – свідоме уникання поширення об’єктивної інформації про себе широкомовними (не обмеженими окремими кластерами виборців) каналами. Обидві ці складові є “активними” – в тому сенсі що Зеленський не просто “пасивно” нічого не робить, бо йому нема потреби щось робити для перемоги. Він (його кампанія) вчиняє активні дії як для того, щоб поширити суперечливі відомості в різні сегменти виборців, так і для того, щоб уникнути об’єктивного інформування загалу.
І це тягне за собою висновки не лише про обліко моралє кандидата та членів його команди – хоча й ці висновки є важливими, з огляду на очікування суспільства “нових облич”, які були б чесними та порядними.
Сучасні уявлення про демократію не лишають сумнівів у тому, що волевиявлення громадян, позбавлених істотної інформації про предмет волевиявлення, не є волевиявленням у тому сенсі, як того вимагає демократія, і не повинно створювати ніяких наслідків.
Так, днями Федеральний (Верховний) Суд Швейцарії скасував результати національного референдуму з тієї причини, що статистична інформація, яка була надана урядом стосовно предмету волевиявлення, була невірною. Голосування виборців, що висловлювалися про предмет волевиявлення без належної інформації про нього, було визнане судом нікчемним, суд постановив переголосувати після належного інформування громадян. У своєму рішенні Федеральний Суд зазначив, що виборці “були поінформовані відомостями, які були невірними, та у спосіб, який не був всеосяжним”, і дійшов висновку, що це могло вплинути на результати волевиявлення. Федеральний уряд, у свою чергу, заявив, що “ним зроблені належні висновки” з рішення суду, і підтвердив формування ним експертної групи, яка мала б “запропонувати додаткові заходи, які б гарантували якість приготувань, необхідних для прийняття громадянами рішень”.
Особливість нашої ситуації в тому, що неналежне інформування громадян відбувається не внаслідок чиїхось помилок або нещасливого збігу обставин, але є цілеспрямованою тактикою кандидата, який своїми активними діями намагається у такий спосіб ввести виборців в оману щодо предмету вибору і присвоїти собі перемогу, якої без обману не могло б бути.
Все це створює умови для розгляду судами – якщо не зараз, то пізніше – питань не лише про нікчемність наслідків такого голосування, а й про відповідальність кандидата та його соратників, що по суті діяли з метою отримання посади Президента через вибори, які такими не є, тобто прагнули узурпувати владу. І – якщо вдасться – таки узурпували.
Так, відповідно до Статті 6 Закону “Про вибори Президента України”, “Вибори Президента України є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі … Застосування … обману.. чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню … волі виборця, забороняється”, а відповідно до Статті 157 Кримінального кодексу України як кримінальний злочин кваліфікується “перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, поєднане з обманом”. Покарання за такий злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб – позбавлення волі на строк від трьох до семі років.
Ризики, які створюються такою кампанією Зеленського – як для нього особисто та його соратників, так і для української демократії та країни в цілому – цілком очевидні.
