Армія українського народу (передмова редактора до українського видання “Михайлика”)

Боротьба Української Повстанської Армії залишила багато історичних свідчень, важливих для національної свідомості нашого народу. Всі вони важливі у тій боротьбі, яку досі веде українська нація за збереження свого національного “я”. Коли вороги звинувачують українських самостійників у “запроданстві” гітлерівцям, постають шеренги тих, хто був розстріляний гітлерівцями, або впав у боях з німецькою жандармерією. Кров загиблих стає найпереконливішим свідченням ворожої брехні. Коли вороги називають повстанців “бандитами”, з відкритих архівів КГБ піднімаються документи про сотні тисяч вивезених на Сибір за те, що не під примусом, а з власного доброго серця дали харчі або місце ночівлі для повстанців. Сотні тисяч — це не окремі “бандпособнікі”, це народ — і всенародна підтримка, незважаючи на масові страждання по сибірах, стає переконливим аргументом про народну суть боротьби УПА. Якби радянська влада не чинила таким масових репресій, можливо, хтось би й повірив, що боротьба УПА була справою одиниць, захоплених ненародною ідеєю. Але КГБ само вивело цифру в півмільйона людей, суджених та репресованих за причетність до УПА — хто ж повірить, що це була справа одиниць? Ось так кров та страждання борців за волю України стають підвалинами духовної свідомості — і не пропадають у мороці століть, а продовжують боротьбу у сфері духа. На цьому фундаменті будує свою силу кожна нація — і українська теж будує, і неодмінно її збудує, — просто боротьба за українську правду ще не завершена, хоч би тому, що боротьба УПА не визнана боротьбою за свободу, а не всі державні діячі сучасної України мають бажання вшановувати жертви Голодомору.

Книжка Богданни Світлик “Михайлик” є теж свідченням. Написана всупереч бажанню окупанта, видана в 1949 році, оплачена життям авторки ще до виходу в світ, вона свідчить про народну боротьбу за волю. Бо участь дітей у визвольній війні подекуди є кращим аргументом народності війни від політичних програм провідників боротьби.

Хто саме з тих багатьох дітей, які кур’єрами та розвідниками пройшли через лави УПА, став прототипом Михайлика, ми поки що не знаємо. Проте ми знаємо багатьох, хто міг би бути таким прототипом. Цих дітей, збережених на світлинах повстанських архівів, ми використали для ілюстрування книжечки — боротьба за добре ім’я українського повстанського руху з ворожими очорнювачами — це їхня боротьба, і сьогодні вони вестимуть її зі сторінок видання. Це рідкісне щастя для солдата — воювати за свою справу після смерті, і ми не в силі відмовляти їм у праві на цей останній бій, бій за їхню правду. Ми постаралися зберегти зовнішній вигляд підпільної книжечки, включно з кольором оригінальної обкладинки, як пам’ять про роботу невідомих граверів, верстальників та друкарів УПА, це ж їхня праця йде сьогодні в бій за народну пам’ять, і їм теж належить шана.

Окремо слід подякувати тим, хто зберіг це видання для нас. Кожна рейдуюча група УПА, яка з боєм йшла на Захід, щоб принести у вільний від большевизму світ правду про українську визвольну боротьбу, несла з собою повстанські листівки і газети. І “Михайлика” теж. Завдяки цьому оповідання було багато разів перевидано в США і Канаді, в українських газетах, журналах, і сім разів — окремим виданням. Увосьме книжечка була перевидана в Україні з макетів українського видавницта з Торонта Beskyd International до 50-річчя УПА в 1992 році накладом в 250 тисяч, завдяки тодішньому голові Товариства колишніх вояків УПА ім. Ген. Т. Чупринки в Канаді, а сьогоднішньому головному адміністраторові Літопису УПА Миколі Кулику. Теперішнє видання здійснене завдяки депутатові Львівської обласної ради Зіновію Карпінському. Знаємо, що воно не останнє, бо національної пам’яті ніколи не буває замало.

Ярослав Сватко