Народився Петро Павлович Розумний 7 березня 1926 року в с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Того ж року його батьки переїхали на вільні землі Правобережжя, у с. Пшеничне Солонянського району.
Батько, Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932-му на 10 років каторги за “невиконання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933. Сім΄я вижила під час голоду завдяки тому, що батько завбачливо сховав зерно.
У червні 1942 року 16-річний Петро був примусово вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і відразу мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований. Вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком. Знайомство переросло в дружбу на все життя.
1961 р. в його помешканнях у м. Кременець та м. Вишневець були проведені обшуки. Розумний був заарештований КГБ, через 6 днів звільнений.
Переїхав у селище Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: заборонені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.Симоненка. Видрукував на машинці Івана Сокульського 12 екземплярів праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх.
Владі не подобалася громадська діяльність П.Розумного, а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учителя. На уроках він відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріотів, громадських і державних діячів. Послідовно захищав інтереси учителів, їхню професійну гідність.
Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повертався. Працював будівельником, кочегаром.
25 жовтня 1969 р. КГБ провів обшук на квартирі Розумного у справі Івана Сокульського. Його викликáли на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.Сверстюка та І.Дзюби. 4 дні тримали під вартою.
1974 року Розумний перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Розумного. Чотири рази його викликáли на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписати відмову від антирадянської діяльності.
У 1978 П. Розумний вступив у правозахисну Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.
На Великдень 1979 поїхав провідати Є.Сверстюка, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеропорту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холодної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.
“Справу” проти П.Розумного порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.Сверстюка, коли у жовтні він, Розумний, був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 8 жовтня 1979 року за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Розумного: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу…”
20 жовтня 1979 року в цій справі допитали Євгена Сверстюка, чи не бачив він мисливського ножа у Розумного. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Сверстюк написав: “…Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструктовані органи вашої влади… Але якщо влада таку “зброю” повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину”.
21 грудня 1979 р. П.Розумний засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.
Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропетровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Останній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.
Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Розумний ще раз їздив на Далекий Схід – привіз із заслання Оксану Мешко.
11 березня 1988 року Петро Розумний у числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськости” про відновлення її діяльности. Розумний — один із засновників і голова Дніпропетровської філії Української Гельсінкської Спілки, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Установчому з’їзді УГС 29 квітня 1990 року, де була створена Українська Республіканська партія, Розумний обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і голова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної організації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Вів правозахисну роботу, брав активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Президента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.
Указом Президента України № 937/2006 «за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод» П.Розумний нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Висловлюємо щире співчуття старшому синові Тарасу, який живе в Івано-Франківську, молодшому Павлові, що мешкає в Апостоловому, усій родині, друзям і сподвижникам патріота і громадського діяча.
Помер Петро Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де має бути похований 22 березня неподалік Меморіалу «Дем΄янів Лаз».
Бібліоґрафія:
1.
Ми, землевласники // Народна газета.— 1997.— № 46 (327), листопад.
Архів Харківської правозахисної групи: Інтерв’ю П.Розумного 11, 13 грудня 1998, 29 квітня і 25 листопада 2001 р. Інтерв΄ю: http://archive.khpg.org/index.php?id=1135976930&w=
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним 11, 13 грудня 1998 року, 29 квітня і 25 листопада 2001 року. // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 194–222; № 197. – 2006. – С. 142-171; № 198. – 2006. – С. 123-152.
Про голодомор 1933 року: http://politiko.ua/blogpost55949 ; http://vkon.blog.net.ua/holodomor
2.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-11, 5-3, 8-2; 1981: 1, 2, 3; 1982: 1-51.
ThePersecutionoftheUkrainianHelsinkiGroup. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980. –P. 43.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип.— С. 38-39, 75; вип. 56.— С. 64.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1980, вип.. 39.— С. 41.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, вип. 9-22.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 575-578, 708, 854, 916, 920.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 3, 32, 40, 115, 130-132, 165; Т.4. – 81, 135-137, 198, 204, 207, 218, 241.
Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя Оксани Яківни Мешко / Харківська правозахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко, О.Ф. Сергієнко; худож.-оформлювач Б.С. Захаров. – Харків: Фоліо, 2005. – С. 19, 20, 197-202, 213-217, 219-223, 227-230, 234-237, 246-251, 253-260, 287
Є.Сверстюк. My devoted friend Pete // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 191–193.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с. (П.Розумний: с. 612-615). На сайті Харківської правозахисної групи: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937773
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 536-537; 2-ге вид., 2012. – С. 612-613.
Софія Карасик, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група
