В контексті питання для обговорення «енергоєфектівність чи енергомарнотратство» спочатку хотілося б звернути увагу на положення чинних актів українського законодавства.
Базовим документом у сфері енергоефективності та енергозбереження є Енергетична стратегія України на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів 1 березня 2006 року № 145-р.
Ось кілька цифр і фактів, наведених у цій Стратегії.
Рівень енергетичної залежності України від поставок органічного палива знаходиться в межах середньоєвропейського (у 2004 році він становив 60,7% від потреби). Однак характеризується така залежність відсутністю джерел диверсифікації постачання енергоносіїв, і насамперед, природного газу. Отже, раціональне його використання – обов’язкова умова для просування по шляху зменшення енергетичної залежності країни.
Що ж відбувається у нас на ділі?
У 2005 році Україна спожила 76,4 млрд. м3 природного газу, з них 20,5 млрд. м3 газу власного видобутку і 55,9 млрд. м3 – імпортованого.
На виробничо-технологічні потреби з урахуванням втрат при транспортуванні пішло 9,0 млрд. м3. Власне споживання всередині країни склало 66,9 млрд. м3. Близько половини цієї кількості пішло на потреби теплопостачання – 15,3 млрд. м3 було використано для виробництва теплової та електричної енергії на ТЕС і 18 млрд. м3 спожило населення (кількість газу, використаного для приготування їжі, мізерно мало в порівнянні з обсягами для опалення) .
Житловий сектор є основним споживачем теплової енергії – близько 44% від вироблених обсягів. А основне паливо для її виробництва (близько 80%) – це природний газ.
Крім того, останнім часом в Україні широко впроваджуються системи індивідуального газового опалення квартир в багатоквартирних будинках. Таким чином, ці споживачі газу відносяться до категорії «населення».
Про катастрофічний рівень втрат тепла на об’єктах споживання у нас не знає тільки абсолютно не досвідчена людина. В Енергетичній стратегії чорним по білому написано, що заходи з утеплення будинків дозволять знизити рівень споживання енергії майже в два рази.
Для порівняння: за прогнозами, наведеними в цій же Стратегії, заміна наявних котлів малої потужності з ККД близько 70% на сучасні (з ККД 95%) дозволить скоротити річне споживання природного газу більш ніж на 200 млн. м3. Це з 15 мільярдів!
Однак серед основних шляхів вирішення проблеми енергозбереження термомодернізація житлових будинків не значиться. Серед таких шляхів, визначених базовим документом у сфері енергоефективності та енергозбереження, є багато чого:
– удосконалення законодавства і створення нових стандартів;
– впровадження обов’язкової статистичної звітності та державної експертизи з енергозбереження;
– створення єдиного механізму державного контролю і встановлення адекватної юридичної відповідальності за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів.
…
Тільки от реальних заходів для реальної подвійної економії енергоресурсів найбільшим їх споживачем чомусь немає. Звичайно, це більше схоже на парадокс, але, на жаль, є об’єктивною реальністю сьогоднішньої України.
Взагалі, Україна впродовж останніх 5−6 років стрімкими темпами набувала вторинності у європейських енергетичних справах, як завдяки політиці дискредитації її з боку східного сусіда, так і в першу чергу, завдяки короткозорості та корумпованості урядів, що змінювали один одного в калейдоскопічному режимі, змагаючись за контроль над фінансовими потоками в інтересах тих чи інших кланово-олігархічних угруповань.
Як наслідок Україна опинилася на узбіччі європейських процесів і на порозі повномасштабної енергетичної війни. Енергетичної війни, що розв’язана в першу чергу Росією, яку, до речі, важко у чомусь звинуватити – вона захищає свої національні інтереси та намагається реалізувати свій потенціал, як оборонний, так і енергетичний.
Проте місце України в цьому сценарії не визначено і розраховувати на союзників не варто оскільки, коли починається справжня боротьба, кожна країна перш за все захищає свої інтереси. З огляду на це, Україні у своїй майбутній енергетичній політиці важливо керуватись принципом малих кроків, спрямованих на досягнення скромних успіхів, що могли б засвідчити дієздатність держави та сприяти відновленню довіри партнерів.
Якщо українська влада і надалі ігноруватиме та зволікатиме з реформами економіки та енергетичного сектору, то Україна може втрати контроль над ГТС, мінімізуються нафтотранзитні функції, остаточно деградує нафтопереробна галузь, розпадеться єдина енергосистема, відбудеться інкорпоратизація в промислово-фінансові групи енергетичних активів та станеться фрагментація енергетичних комплексів.
Перемога кується в тилу і за для її забезпечення треба бути перш за все незалежними всередині власної держави – мати диверсифіковані джерела енергоресурсів і ефективну систему енергозбереження.
Сьогодні одних декларацій від влади недостатньо. Уряд доповідає про збільшення видобутку вугілля на 20 мільйонів тонн, але щоб його перевезти треба додатково 15 тисяч вагонів. А де їх узяти, якщо 90% вироблених в Україні вагонів продаються в Росію?
Енергетичне питання – це питання національної безпеки, і воно повинно вирішуватися в комплексі. Але за для цього потрібна система і бажання кожної людини, щоб її власні та державні кошти не вилітали в трубу. Якщо ж не зупинити існуюче сьогодні енергетичне марнотратство, всі заходи будуть нагадувати спроби наповнити басейн решетом. А цього робити не радили ще наші предки.
Ігор Ліски, Луганськ
