Петро Процик: Нерідне військо рідної держави, або – грошей нема

Не маючи на увазі робити якогось відкриття в аналізі українського державотворення, все ж зауважу  – в свідомості української політичної еліти відсутня, або ж не превалює державницька ідея. Тож, замість того, щоби розбудовувати  й укріплювати свою державу, якої ми спромоглись вперше після століть бездержавності, ця, з дозволу сказати, «еліта»,  дорвавшись до влади,  використовує її для влаштування життя свого оточення, своїх близьких, рідних, дітей, внуків й правнуків.

Таке гірке спостереження особливо рельєфно підтверджується відношенням влади до захисту й оборони держави.

Відомо, що достатній рівень обороноздатності може бути досягнутий, якщо держава є членом воєнно-політичного союзу, де існує принцип взаємодопомоги, або, якщо й самотужки, то лише за наявності численних і, природно, дорогих Збройних Сил.

Наша ж армія впродовж усіх років, при усіх президентах, урядах і міністрах фінансів (навіть записних патріотах) фінансувалась практично вполовину від мінімальної потреби, тож фактично втратила боєздатність. Закон про оборону визначає оборонні витрати на рівні 3 відсотків від ВВП, одним із рішень Ради національної безпеки і оборони часів Ющенка цей рівень був понижений до 2%, реально ж військо ніколи не отримувало більше 1, 5%,  а в останні  роки і нині – менше одного! відсотка. Грошей нема.

Гарантувати оборону держави може лише сучасне, оснащене якісною зброєю, навчене військо. Передові армії світу мають такий бюджет, що дозволяє їм витрачати на утримання війська лише  до 50 відсотків його обсягу, а не менше  20% виділяти на бойове навчання  та 30% – на розвиток озброєнь.

При таких стандартах нормативна річна потреба національних Збройних Сил, яка забезпечила б відновлення боєздатності та розвиток армії (бюджет розвитку)  – повинна становити 32,4 млрд. грн., а мінімально-необхідною потребою у кризових умовах має бути цифра хоча б 20 млрд..

Виділений же урядом Азарова ресурс на поточний рік змушує Міноборони витрачати 83,5% річних призначень на утримання Збройних Сил (тобто проїдання), і лише 4,3% (менше у п’ять раз! від світових показників) – на бойову підготовку та 12,2% – на розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури.  На усі звернення в уряду є лише одна відповідь – грошей нема! Нинішнім Кабміном затверджені довгострокові показники оборонних видатків.  Цифри фінансування Збройних Сил – 19,96 млрд. гривень (тобто такої, що, за розрахунками Міноборони, не приводить до руйнування, але й не забезпечує розвиток) –   уряд планує досягти (увага!) аж у 2016 році.

Тоді що, на основі передбачених урядом видатків та й ще з урахуванням п’ятирічної інфляції, уряд зараз  розробляє Програму руйнації українського війська?

Українське суспільство має знати про наслідки такої оборонної «стратегії» – нині у війську 80 – 90%  озброєнь вичерпали технічний ресурс, оперативних запасів нема. Частини десятиліттями не виходять на бойові навчання, літаки падають, танки не рухаються, гармати не стріляють, ракети летять не туди, навіть – влучають у цивільні літаки та будинки. Бо – грошей нема.

Військова служба стала непрестижною та невмотивованою, бо грошове забезпечення молодшого офіцера є нижчим, ніж середня заробітна плата по країні, а контрактника – майже удвічі менше. Охоронцям у супермаркеті  нині пропонують більше, чим отримує професійний військовий.

Підвищеня грошового забезпечення військовослужбовців, з відповідно і пенсій, що є значно меншими, ніж у сусідів, не кажучи вже про розвинуті держави не врегульоване й залежить від суб’єктивних рішень керівників держави (мовляв, коли захочу – тоді й підвищу).  Грошей нема.

Система посадових окладів військовослужбовців не прирівняна до системи посадових окладів держслужбовців, а окладів за військовим званням – до оплати за ранги держслужбовців. Свого часу Кабмін знайшов кошти на підвищення посадових окладів державним службовцям, внаслідок чого їх посадові оклади майже на 55% вище від посадових окладів військовослужбовців за порівняними посадами. Для війська ж – грошей нема.

Внаслідок цього посадові оклади військовослужбовців є меншими від окладів відповідних держслужбовців на 40 і більше відсотків (начальника відділу – на 50%). У той же час, у законах виписана рівність прав військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, органів та підрозділів цивільного захисту та держслужбовців. Дійшло до того, що підпорядковані військовослужбовцям державні службовці отримують заробітну платню вище чим їх начальники – військовослужбовці. А розміри призначених пенсій, коли  військовослужбовець за 20 років вислуги отримує 50% від сум грошового забезпечення, а держслужбовець – 90% від заробітної платні, яскраво свідчить про відношення держави до військовослужбовців, що мають обороняти державу.

Усіма силами провладна більшість у ВР блокує прийняття законопроекту  № 5108 щодо розміру пенсій в разі втрати годувальника. Пропонується встановити пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї та у розмірі 90% – на двох і більше членів сім’ї.  Пенсії у таких розмірах отримують сім’ї депутатів, держслужбовців, прокурорів, суддів, а сім’ї військовослужбовців та ветеранів – лише 30% (учасників бойових дій  –  40%). То хто мав би більше ризикувати своїм життям?

Оклади за військові звання не підвищувались давно і є ганебними та знущанням над військовиками (полковник – 135, генерал-полковник  – аж 150 гривень). Але роками блокуються спроби прирівняти посадові оклади військовослужбовця-контрактника першого тарифного розряду першого року служби до посадового окладу держслужбовця 15 рангу першого року роботи та збільшити розмір окладів за військовим званням до рівня посадових окладів та встановити їх взаємозв’язок з доплатою за ранги держслужбовців. Грошей нема.

Знову утворюється розрив у пенсіях. З 1 грудня 2010 р. військовослужбовцям підвищено середній розмір щомісячної премії з 10 до 55% посадового окладу, а контрактникам з 35 до 70%. Міноборони це підвищення оформило так хитро, що пенсії не перераховуються. Але, за законом, збільшення любого зі складових грошового забезпечення військовослужбовців має автоматично поширюватись на перерахунок пенсій військовим пенсіонерам. Але, грошей нема.

Квартирна черга в Міноборони станом на 01.01.2011 – 45,2 тисяч сімей, у т. ч. поза черговиків – 11 000 осіб, першочерговиків – 7,1 тис. осіб, 11,8 тис – звільнених з військової служби. Більше 15 років чекають житла 8,2 тисяч бідолах, та ще є 1,6 тис. соціально-незахищених сімей (загиблих, померлих, інвалідів, багатодітних).

У 2011 році передбачено профінансувати будівництво (придбання) лише 2 174 квартир (1 771 – добудова, 307 – реконструкція, придбання – 225). Такий рівень фінансування навіть не покриває щорічне збільшення черги (у 2010 році взято на облік 2,95 тис., а знято з обліку – 2,86 тис.). Тобто, навіть якщо заморозити чергу, то останні з неї отримають житло через 20 років!!! Грошей нема.

Про гостроту проблеми може свідчити таке. Віктор Янукович пообіцяв до кінця року забезпечити житлом ветеранів війни – інвалідів 1 групи. Уявили проблему – інвалідам війни житло дадуть через 66 років після її закінчення. Та і то – не усім.

З усього видно, що попри передвиборчі обіцянки, нинішня влада за два роки не змінила дискримінаційного ставлення до власного війська.

Замість його модернізації нинішні очільники продовжують бездумне скорочення під тим же лозунгом – грошей нема.

Коли писався цей допис, уряд вніс до Верховної Ради законопроект (№ 9053 від 12.08.2011), що передбачає скорочення на вісім тисяч нашого війська.   Нинішня владна камарилья обеззброює країну, безвідповідально понижує й так невисокий рівень боєздатності війська та наносить чергову шкоду національній безпеці та економічним інтересам України.

Державник так ставитись до захисту Вітчизни не повинен, так поступає або зрадник, або ж дурень.

Скорочення Збройних Сил, передбачене цим законопроектом не має стратегічного обґрунтування. Адже, діючи за дилетантським принципом «хай гірше, зате своє» влада ще наприкінці минулого року (Указ № 1119/2010 від 10.12.2010) анонсувала розробку основоположних документів, що визначають оборонне планування: нових Стратегії національної безпеки, Воєнної доктрини, Стратегічного оборонного бюлетеня та Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил. Але усі терміни давно пройшли, та документи не виносились на громадські й експертні обговорення, робляться під «килимом» й до цього часу так і не введені у дію. Не розроблена й Стратегія воєнної безпеки.

Маємо нагадати, що заплановане в попередні роки поетапне скорочення війська обумовлювалось перспективою приєднання України до системи колективної оборони –  Організації Північно-Атлантичного Договору. Влада ж волюнтариськи змінила безпекову політику, проголосила ефемерний «позаблоковий статус». Але ж нейтральні держави військо не скорочують, оборонні витрати не урізують. Наша ж влада внаслідок бездумного скорочення війська роззброює державу.

Такий собі сучасний «троцькіський принцип – ні миру, ні війни».

В той же час, ніяких додаткових коштів, щоб мати таку армію внесений владою згаданий законопроект не передбачає, а скорочення  хочуть профінансувати в межах видатків оборонного бюджету на 2012 рік. Грошей нема.

Але, коли подивитись на визначені в  урядом граничні показники оборонних витрат на 2012 р. – є дані, що Міністерство фінансів передбачило виділити на потреби оборони у 2012 році лише 12,3 млрд. із загального фонду, що з урахуванням рівня реальної інфляції буде навіть менше цьогорічного бюджету Міноборони (11,4 млрд.), то побачимо, що й наступного року матимемо бюджет не розвитку, а руйнування Збройних Сил, і бездумним скороченням тут не завадиш. Влада  мала б розуміти, що скорочення війська  не є скороченням витрат уже сьогодні, це, навпаки  – додаткове навантаження на бюджет. Потрібні гроші на вихідну допомогу, на оплату по безробіттю, на створення 8 тис. робочих місць, перенавчання звільнених.

Обґрунтовано, чи ні, але наше військо все ж скорочується. І, хоча донині  воно було  об’єктивним та виправданим, з огляду на нашу мету – приєднання до євроатлантичної системи колективної оборони, для звільнених військовослужбовців, членів їх сімей то була особиста трагедія.

Тож не випадково за прикладом цивілізованих країн та при їх допомозі у нас була створена система адаптації, завдячуючи чому та допомозі міжнародних організацій і ряду країн партнерів, вдавалось вирішувати питання перенавчання  на цивільні спеціальності військовослужбовців, звільнених з військової служби,  що сприяло їх працевлаштуванню та покращувало тим самим соціальну ситуацію серед військових.

Для прикладу, за 2010 рік були перенавчені 2634 особи, у тому числі переважна більшість (2604) –  за міжнародними програмами. Можна лише гірко усміхнутись, коли подивитись на статистику перенавчання. Наша держава, якій ця проблема мала б боліти, виділила кошти на перенавчання 30 осіб, в той час Королівство Норвегія профінансувало перепідготовку 450! осіб. За програмами ненависного нинішній владі НАТО у цьому ж році на курсах навчалось 1819 чоловік.

А окрім власне перенавчання військовослужбовців, міжнародна допомога забезпечувала робочі місця в регіональних центрах, залучення фахівців,  навчальні матеріали та обладнання.

Важко повірити, але горе-реформатори додумались ліквідувати  урядовий орган державного управління, що забезпечував реалізацію державної політики у сфері розв’язання соціальних проблем військовослужбовців, сприяв звільненим військовослужбовцям у перепідготовці, працевлаштуванні та забезпеченні житлом, їх соціальній, психологічній і медичній реабілітації.

Скоротили адміністративний апарат на 30-40 осіб, а знищили систему, втратили інвестиції, кадри, які мають відповідний досвід, налагоджені зв’язки, робочі місця, навчальні програми та обладнання.

Тож, якщо у минулі роки держава спромагалась своїм коштом перенавчити аж 30 військовиків на рік (для порівняння – за рахунок міжнародної допомоги перенавчались більше двох! тисяч) , то нині й цього не буде.  Внаслідок  реформаторського бедламу цільовий державний орган, що опікувався адаптацією звільнених, в Міноборони виявився зайвим???, розформований, а в Мінсоцполітики не утворений, Держпрограма адаптації закінчилась, а нову розробити нікому, а, значить,  й міжнародні програми закриють (ОБСЄ вже закрив!!!). Хтось з владців вірить, що нинішнє Мінсоцполітики буде здатне ще й адаптацією військовиків займатись?

Таким чином, на прикладі законопроекту про безпідставне, нічим не обґрунтоване скорочення українського війська та інших дій влади, що фактично роззброюють державу, можемо у черговий раз констатувати – нинішні «професіонали» узурпували владу далеко не для того, щоб розбудовувати Україну.

В процесі розкрадання країни –  їм не до державного будівництва.

Грошей нема?

Тож українське суспільство має  попередити владу про майбутню відповідальність за свідоме нанесення шкоди обороні держави та вимагати  рішучого збільшення фінансування українського війська.

Петро ПРОЦИК, радник Голови Народного Руху України, заступник начальника Генерального штабу ЗС у 1997-201 рр., генерал-лейтенант запасу