Багато хто із людей переконував мене у тому, що як би, ми не намагалися воювати із діючою правоохоронною системою, кругова порука не дасть бажаного результату. Я ж, знаючи, що це твердження суща правда, все рівно, як писала відома українська поетеса Леся Українка «Без надії сподіваюсь». Завжди сподіваюся на краще, і не лише сподіваюся, а й роблю все для того, щоб довести людям, що якщо ти не лише цього прагнеш, а й наполегливо працюєш, то ти обов’язково зрушиш, будь-яку, гору з місця.
Сьогодні, мабуть найщасливіший день у моєму житті, – вищевикладене знову, і нарешті, підтвердилося.
Вже другий рік поспіль, я займаюся кримінальною справою, в якій незаконно начальник Полтавського «убойного» відділу Олександр Власенко, повісив вбивство колишнього афганця Сергія Звенигородського на неповнолітню сироту Вікторію Санжарівець. Півтора роки дівчину отримували в Полтавському СІЗО, за цей період мною було написано сотні скарг, звернень, пропозицій до усіх існуючих органів України. Ночами, разом із адвокатом Сергієм Колотієм прораховували кожен крок правоохоронців. Шукали додаткових справжніх свідків. За моєю ініціативою було запрошено ТРК «Україна» програму «Критична точка», НТН «Агенти впливу». Навіть довелося прийняти пропозицію Андрія Марущака, залучити до справи «Битву екстрасенсів», які попри усі свої ідентичні формати сюжетів, замість шоу, показали справжнє журналістське розслідування. Сотні публікацій було розпорошено, як в Інтернеті, так і в найвпливовіших друкованих видання України. Головний міліціонер Полтавської області пан Рудяк намагався все зробити для того, щоб увійти в дружне коло знайомств журналістки Ірми Крат, аби зробити її своєю вірною подругою. Прокурор області, Андрій Миронов теж саме намагався втілити у життя, що й генерал. Але журналістка добре розуміючи, що навколо неї відбувається, ігнорувала, буд-які запрошення, будь-які пропозиції, бо на карті стояла доля молодої дівчини, та ще й сироти. Рік пекельної боротьби, відписок, розголосу все це, не давало бажаного результату. Місяць за місяцем із власної кишені журналістки летіли тисячі, все це відбирало багато часу та енергії.
Втомившись ходити по колу, 16 листопада 2011 року Ірма Крат вирішила провести під стінами Генеральної Прокуратури України акцію протесту, до якої долучилася Асоціації інституцій громадянського суспільства «Діалог з Владою» Марією Колесник,та невеличка кількість київських громадських діячів. Саме цього дня дівчині планували винести сфабрикований вирок – 15 років позбавлення волі за чужу провину. Генеральна Прокуратура України вислухавши журналістку, у телефонному режимі зв’язалася із Полтавською областю, та у її присутності наказали прокурору терміново відправити справу на дорозслідування, та знайти справжніх вбивць. Хвилин за 10 справу відразу відправили на дорозслідування, але знову ж таки нонсенс, дівчину залишили під вартою, мовляв: доки не знайдуть вбивцю не відпустять. Буквально через тиждень, знаючи, що шукати вбивцю будуть років три, або й більше, журналістка провела прес-конференцію в інформагентстві «Уніан». На конференцію було запрошено чимало всеукраїнських громадських організацій, натомість, виявили бажання долучитися до справи лише члени всеукраїнського громадського об’єднання «Новий Київ». Окрім цього, прочитавши моє звернення «Крик про допомогу» депутат Верховної Ради України пан Стретович, терміново, у телефонному режимі, зв’язався із журналісткою, та запропонував свою юридичну підтримку. Зустрівшись особисто із Генеральним Прокурором України, він для початку чемно пояснив Віктору Пшонці, що візьметься за справу більш серйозніше.
Сьогодні ж 16 грудня 2011 року, об 12.00 – телефонний дзвінок: «Ірмо Миколаївно, я хочу вам подякувати, ви така хороша жінка, ми усі читали вашу газету…». – : «Хто це дзвонить?». – «Віка», – «Яка Віка? – «Із Ліщинівки, я Сажарівець Віка, ви про мене писали ». «Де ти ?» – запитує схвильовано журналістка – «А ви як думаєте?…Я вже дома». У журналісти був просто шок. Невже все закінчилося? Перед очима промайнуло півтора року …. півтора року судів, мітингів, документів…
Ірма Крат «Свобода слова»
Дякувати Богу і Вам, пані Ірмо.
Чудовий подарунок на Миколая… Дай Боже, вам усім доброго здоров”я та наснаги. Пані Віко, серденько, прости нас, ледачих… Дякую Вам, пані Ірмо.