Громадські організації готують для фахівців ООН альтернативний звіт щодо гендерної рівності, протидії торгівлі людьми та домашньому насильству. Ідеться про виконання адресованих Україні рекомендацій.
Представниці коаліції громадських організацій збираються 21 лютого у Києві, аби підготувати альтернативний звіт для Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Ще два роки тому Комітет надав рекомендації Україні з протидії торгівлі людьми й поліпшення представництва жінок у політиці. Ці напрямки експерти ООН визнали найбільш проблемними в Україні.
Україна цього року має звітувати, як виконувала за цей час відповідні рекомендації. Офіційний звіт має представити Міністерство соціальної політики. Над альтернативним документом працює, зокрема, Інформаційно-консультаційний жіночий центр, “Школа Рівних Можливостей”, Центр “Ла Страда-Україна”, “Жіночий консорціум України”.
І плюси, і мінуси
За словами віце-президента центру “Ла Страда-Україна” Людмили Ковальчук, якщо говорити про гендерну рівність в Україні і боротьбу з торгівлею людьми, то є і здобутки, і погіршення ситуації. Водночас голова “Жіночого консорціуму України” Марія Алексеєнко наводить приклад успіху – наприкінці минулого року ухвалили закон з протидії торгівлі людьми. А ще –деякий прогрес щодо представництва жінок серед урядовців, “раніше не було жодної жінки міністра, тепер призначили Раїсу Богатирьову”, – каже експертка з посмішкою. Представниця “Ла-Стради” також наводить приклад ратифікації Конвенції Ради Європи про протидію торгівлі людьми, ухвалення Концепції Державної соціальної програми у цій сфері.
Водночас Алексеєнко каже, що були проблеми з єдиним державним органом, який би опікувався гендерною рівністю. Вона зауважує, що нещодавно цей напрям доручили Міністерству соціальної політики, тож, аналізувати його діяльність ще зарано.
Вибори покажуть
Щодо представництва жінок у політиці, на думку голови “Жіночого консорціуму”, лише після парламентських виборів можна буде підбити підсумки, наскільки партії були “гендерно чутливими”, чи не дискримінували жінок у своїх списках. А також чи застосовували внутрішньопартійне квотування для жінок.
Марія Алексеєнко відзначає, що ініціативи законодавців щодо політичних квот для жінок були одразу після рекомендацій ООН у 2010 році. Але їх не підтримали, тому нині українські закони, як і раніше, не передбачають таких квот, констатує вона. Партіям варто самим піклуватися про участь жінок у політиці, вважає Марія Алексеєнко. Як приклад вона наводить те, що деякі партії вже влаштовують лідерські курси для жінок-кандидаток. Утім, експертки наголошують, що жінок на вищих щаблях влади в Україні вкрай мало. Як зазначає Людмила Ковальчук, серед голів обласних адміністрацій у ці роки – жодної жінки, низьким залишається їхній відсоток серед народних депутатів (7,4 %), мало їх і в обласних та міських радах.