В принципі пересічного українця ніхто не бачив. Він таке собі дитя – байстрюк. Батьки його умовні, бо породили на світ пересічного українця можновладці та ті, хто тій владі потурають. Породили на світ Божий для зручності одурювати решту української людності. Бо вважається що посилаючись на пересічного українця можна пробачити владі всі гріхи тяжкі. Зарплата маленька в країні. Та ні пересічний українець отримує стільки то і стільки. На життя пересічному українцю вистачає. Медичне обслуговування в Україні паскудне і не зрозуміло чи платне воно чи ні. Та ні виявляється пересічний українець може розраховувати на стільки то ліжко – місць у найближчому шпиталі й запломбувати в рік, наприклад, аж три зуби безкоштовно. І таке інше, і тому подібне…
В принципі доля пересічного українця мало кого обходить у цій країні. Згадують лише тоді, коли треба виправдатися за середньовічні стандарти життя в країні під назвою Україна. Та ще напередодні виборів. О тут пересічний українець герой! Як його люблять згадувати усі без винятку кандидати в народні депутати. Просто, часом, сльозу вичавлюють. Бо всі вони без винятку хочуть зробити життя пересічного українця в шоколаді. Слухаєш буває такого обіцяльника і думаєш, Господи, до чого ж таки щасливий пересічний українець. Мабуть, щасливіше від пересічного німця, італійця або навіть американця. Але минають вибори і розумієш, що того ж таки пересічного українця в черговий раз ошукали, просто таки обдурили. Хоч таких знедолених, як пересічний українець, в державі , мабуть, відсотків дев’яносто, коли не більше. Посилаються на пересічного українця часто. А ось слухати не люблять, навіть ігнорують. І все таки є зоряний час і для пересічного українця. Він вже не за горами. У жовтні поточного року, коли будуть вибори до Верховної Ради України. І тут треба виявити свідомість та мати клепку в голові. Щоб не було так як у розмові двох кумів Петра та Івана
На вибори не піду! Толку все одно з жодним не буде! – каже зухвало Петро.
Іван Петра розуміє . Адже майже рідня. Так само пересічний українець. Але взяв кум кума за пошерхлу від роботи руку:
– Петро , ти ж не дурний! Ну, не підеш ти на вибори і кому зле зробиш?! Вкрадуть твій голос , гарантовано вкрадуть. Вони заводи і фабрики по кишенях розсували. А тут якійсь виборчий голос Петра Мацюцьки. І не зчуєшся як привласнять для якогось сановитого брехуна і злодія. Мацюцька у відповідь роздратовано:
А толк з того який коли й піду?! Голосувати, я ж тобі вже говорив, все одно не має за кого. Той бандит, той злодій, а то якійсь миршавий просто заради забавки у народні депутати преться. То чого підбори лише псувати…
Та ні, Петро, воно може й в чомусь твоя правда. Але виходу в нас не має. Голосувати таки треба. А за кого: про це давай іншим разом погомонимо. Може і за чаркою, але ж не тут під під’їздом…
Що ж, дякувати Богу, що є серед пересічних українців такі як кум Іван. Котрий не лише сам піде голосувати за правду, а ще й підкаже своєму друзяці – куму, як зробити вірний вибір. Бо на цьогорічних виборах до Верховної Ради України найперше будуть змагатися ті, хто все таки хоче подбати про пересічного українця, з тими кому на нього просто начхати…. Отож пам’ятайте ˮБеріть до рук бюлетень, щоб не брати зброюˮ
Прочитайте і передайте другим. Наша поштова скринька, roduucca@gmail.com
Les commentaires sont fermés.
І скільки ж голосів вкрадуть, якщо Петро і йому подібні не підуть на вибори? Автор не каже. І я не знаю. Тож раджу авторові прочитати закон про вибори, що пролобійований Єфремовим, Турчиновим і Яценюком. Отже, прохідний барєр 5%. За соціологічними дослідженнями, партії, що долають цей барєр, набирають не більше 70%. А партії, що не подолали барєр, набирають біля 30%.
Питання: куди йдуть 30% мандатів, яких позбавлені партії, що вибороли їх, але не подолали барєр? Відповідь: ці мандати розподіляють між собою партії, що подолали барєр. Тобто, звичайне мародерство, але легалізоване законом. А потім Єфремов, Турчинов і Яценюк розповідають наївним байки, що, мов би, окрім них ще хтось краде голоси.