Переклад Майдану
І хоча Україні, скоріш за все, доведеться пережити ще від трьох до восьми років «правління» Януковича – до президентських виборів 2015 або 2020 року – завершення, на щастя, вже видно, а складнощі відродження після Януковича вже можна передбачити, принаймні у загальних рисах. Після глибокого руйнування, яке зазнали її інституцій з боку Януковича та Партії регіонів, Україну треба буде відбудовувати повністю. Але просто реформ вже буде недостатньо. Навіть поняття «радикальні реформи» не може точно передати масштаб перетворень, через які доведеться пройти Україні для того, щоб вийти з «Руїни Януковича» політично більш енергійною та омолодженою, а не знесиленою та закостенілою.
Майже не має значення, залишиться Янукович президентом до 2015 або до 2020 року. Започатковане ним у 2010 році руйнування інституцій вже більш менш завершено, нестабільний султанський режим встановлено, а додаткові три або вісім років «правління» не зроблять вже завдану політичну шкоду значно більш глибокою або широкою. Звичайно, українська економіка та суспільство зазнають набагато більшого ступеня нищення від восьми років «руїни» ніж від трьох. Крім того, вірогідність очолюваного олігархами перевороту або народного повстання з використанням насильства буде тим більшою, чим довше Янукович та його «регіонали» лишатимуться при владі. Але створений ним політичний режим – султанізм – вже якісно не змінюватиметься, хіба що розвалиться.
Після обрання президентом на початку 2010 року, Янукович швидко консолідував широкі повноваження, таким чином перетворюючи посаду президента на майже диктаторську, одночасно підпорядковуючи дві інші гілки влади – парламент та суди – собі та своїй партії. Попри заяви про свою поміркованість, Янукович виявився типовим революціонером, налаштованим зруйнувати існуючий політичний режим, якомога швидше та ретельніше. Політична опора Януковича – Партія регіонів – за своїми функціями швидко перетворилася подобу Комуністичної партії Радянського Союзу часів Леоніда Брежнєва: засіб набуття влади, накопичення багатства та надання покровительства. Регіонали покинули будь-яке ідеологічне бачення, про яке вони раніше заявляли, та перетворилися на просто жадібних клерків, що колись не впоралися з керуванням радянською імперією.
За умови знекровлення непрезидентських гілок влади та підйому «регіоналів» як партії влади та грабунку, Янукович невідворотно мав стати центральною фігурою все більш персоніфікованого правління, в той час як найбільш наближені до нього особи мали приєднатися до нього у справі пограбування країни. Цей інституційний розвиток сягнув логічного завершення у 2012 році: тріумф Януковича та його «сім’ї», зведення Ради та судів до стану безглуздя та буфонади та перетворення Партії регіонів у ніщо інше, як інструмент грабежу.
Досягнувши «найвищого рівня» султанізму, такий режим здатний лише на мінімальний інституційний розвиток протягом наступних трьох-восьми років. Янукович та його сім’я не можуть накопичити більше влади, інші органи влади не можуть стати ще більш безглуздими, а «регіонали» не можуть стати ще більш ненаситними. Через те, що султанські режими завжди корумповані та консервативні, нема підстав вважати, що жадібні посередності, які населяють систему Януковича, зможуть або захочуть пожертвувати своїм добробутом задля туманного поняття «реформи», особливо, якщо ці реформи становлять загрозу їх владі та привілеям.
З іншого боку, такий глибоко ні на що не здатний режим є першим кандидатом на застій та занепад. І рано чи пізно султанський режим Януковича обвалиться під власної мертвою вагою. Скоріш за все, цей обвал станеться у 2015, під час наступних виборів, або у 2020, коли спливе другий термін Януковича. Єдине питання, на яке Україні належить дати відповідь, полягає у тому, чи буде цей обвал мирним.
Дуже вірогідно, що олігархи, чиї активи забирає «сім’я» Януковича, приєднаються до силовиків та, за прикладом багатьох країн третього світу, влаштують переворот. Також, можливо, що відбудуться масові заворушення. Вони зазвичай відбуваються, коли суспільство принижують та експлуатують, коли пригноблювачі виглядають вразливими та слабкими, і коли існують групи з насильницькими намірами. Перші дві передумови в Україні вже існують, і обидві ці тенденції підсилюватимуться за умови подальшого застою в економіці та експлуатації населення «регіоналами». Третя може легко виникнути, особливо якщо султанський режим сам вирішить застосувати насильство. Слабкі режими часто вдаються до насильства, сподіваючись подавити внутрішню опозицію. Насильство з їх боку швидше тільки спонукає радикально налаштованих осіб та групи у суспільстві на насильницьку відповідь.
Розвал султанізму означатиме розвал блюзнірського парламенту, блюзнірських судів та всесильної посади президента. Партія регіонів також розвалиться. Якби «регіонали» були силою, побудованою на ідеології, деякі з них могли би залишитися та поборотися. Але оскільки їх основним завданням є самозбагачення, вони побіжать в гори, як тільки на стіні з’являться слова пророцтва.
Завдання, що стоятимуть перед українцями після «руїни» Януковича, будуть грандіозними. Оскільки Янукович та «регіонали» вже майже повністю зруйнували політичні інституції пострадянської України, українцям доведеться будувати політичний режим з нуля.
