Олесь Гриб: Ціна металевої ложки

Найбільше мене дратують  спростовувачі Дарвіна і його теорії еволюції: їм ніяк не вкладається в голові перебування Людини в єдиному  біологічному    ланцюжку, хоч ще за благословенних  еллінських часів хтось з філософів / чи не Арістотель?/  прорік знамените: «Людина є соціальною твариною».

Мені пригадався цей парадокс у київській 12 лікарні по Підвисоцького, 4-а, де мій перший день перебування  означився  несподіваною для мене  власною здібністю  споживати вечерю цілком  по – тваринному –  без  виделки чи ложки –   я  їв, як собака,  чи коза, чи  кіт – прямо з миски:. Щоправда, миска не стояла долі, і я не  наслідував  чотирилапих  молодших братів, а  тримав її однією рукою/ друга була скалічена від падіння  на нечищених київських вулицях/, і це доводило, що Людина  все – таки займає найвищу сходинку у еволюційному перегоні живих істот.

Мені стало відомо, що в лікарні немає коштів на придбання халатів, бинтів, марлі, пінцетів, скальпелів, ліків, рушників, кухлів, стаканів і, як я це відчув на собі, звичайної металевої ложки.  Лікарня,  мов за часів блокади, нагодувала мене макаронами без домішок жирових компоненті,  напоїла чаєм без цукру, на  обід пригостила  табірною   хлібною пайкою.

Вночі  мене розбудили крики котроїсь  пацієнтки травматологічного відділення, яка гукала  няню. Я міг би обуритись порушенням мого права на сон, якби це стосувалось лише мене, але позбулися сну одразу всі покалічені люди у всіх палатах  травматології: система виклику медперсоналу  за допомогою електричних кнопок не діє, як  я довідався, вже вісімнадцять років. Нема грошей. Лікарі  радять у випадках необхідності  стукати по  спеціальних перилах над ліжками тих, хто лежить  «на розтяжці»,  або по батареях опалення, або просто волати.

У моїй палаті  перебуває  вже п’ятдесят третій день Саша – як його няні кличуть позаочі – «балабол» – власник потужного  дияконського голосу, який править нам за систему екстреного виклику. Саша потребує операції, але в нього немає грошей. Тому «балабол»  лежить  на « розтяжці», і не знати, чи це рівноцінний для нього безопераційний захід . Голос і гумор Сашка – «балабола» часом  обертаються  важким набридливим  оптимізмом. Тому, напевне, і – «балабол».

Мені потрібна операція. Хірург  приносить  список ліків: 2436 грн. 41 коп. Майже дві мої пенсії. Читаю без найменшого розуміння  перелік ліків, а серед того шарварку і  30 м марлі, 4 флакони спирту, комплект стерильної  операційної білизни, рукавички нестерильні – 30 пар, пластирі 4 шт загалом до 3 м, рукавички хірургічні стерильні 6 шт, шприци  27 шт, леза скальпеля – 2 шт, бинт стерильний – 4 . До твоїх послуг  три аптеки  при  лікарні – одна з них  цілодобова. При тому, хірург попереджає, що  із запропонованого списку ліків у цих аптеках  чомусь відсутні  деякі якраз  з тих, що мені прописані: хочеш ходи шукай  по аптеках Києва,  хочеш чекай на операцію –  моя переломлена рука чекає вже п’ятий день! –  але як надумаєш – до твоїх  послуг спеціальна  служба постачання, в якої  чомусь є все, що потрібно. Вибирай: або  взавтра операція, або… Я не можу більше чекати.    Через три години медичний товар у пластиковому мішку вже в палаті біля мої ніг. Трьохсот доларів, що лишились в мене від продажу квартири і придбання однокімнатної, як не було.  Європейський рівень обслугування  і совєцько – азійський рівень  пенсійного забезпечення.  ОК!

НЕСВОЄЧАСНІ ДУМКИ. /  майже за О.Горьким/

Напевно, я не все зрозумів. Мій   сусіда, хворий на діабет, позбувся обох ніг на операційному столі десь близько півроку, як не більше. Не знаю, в якій саме лікарні.

На Підвисоцького він  – з вересня місяця.  Це вже чотири місяці  йому дають раду з нагноєнням  там, де були ноги. Біля нього – невеличка на зріст з тихим майже нечутним голосом вірна дружина – допомагає не лише йому, але і всім стражденним і покаліченим. Безногий сусіда мав свій бізнес з ремонту машин. Бізнес був задавлений ненаситним чиновництвом, що намагалось безкоштовно ремонтувати свій автотранспорт  у залежного від них  підприємця. Довелось продати обладнання. Виручені гроші  знадобились на  лікарів: позбувся обох ніг і разом з ними не менше тринадцяти тисяч. Сусіда не втрачає здатності до жарту. Але  згадана сума, здається, поза межами веселощів.

І Сашко –«балабол» – туди ж зі своїми кпинами! Я для нього такий – собі «лох». – «наївняк», який ніяк не може второпати, що  вартість операції становить по негласних мірках від трьох до десяти тисяч грн  в залежності від  складності у кожному окремому випадку. Коли я згадав  про вже витрачені 2436 грн з 41 копійками, Сашко – «балабол» зайшовся реготом: «лох» він і в Африці – «лох»! Згоден. Я – «лох», «лох» і не в Африці, а у себе вдома, в Україні. Може, ми всі – «лохи»?

Я пригадую щось подібне до визначення різноманітних сум на ліки і операцію в перший день мого прибуття до травматології, але  шок  через скалічену руку відібрав у мене здатність до аналітичного мислення.

Мої колеги з веселим здивуванням сприйняли  моє ім’я з додатком «пан». Я кажу, що так мене кличуть студенти – «пан  Олесь» – то, як хочете, кличте так і мене, або просто «Олесь» без набутого Україною московського «по батюшкє». Можливо,  розважаючись, але  і безногий  сусіда починає кликати діда у 83 роки, що прибув  в один день зі мною з переломом ноги, «паном Анатолем». Я й собі вдаюся до жарту, згадуючи приказку:«Пани – на всіх одні штани.»

Тимчасом  пан Анатоль, біля якого клопочеться  рій знайомих  та претендентів на  успадкування кімнати, підготував довіренність на отримання з ощадкнижки семи тисяч на операцію.

Я мовчки чекаю.  Мій мозок  механічно підраховує: якщо три тисячі – мінімально – за операцію / не рахуючи  вартості ліків/ то за  три – чотири  щоденних операцій  протягом чотирьох операційних днів… за місяць…рік…далі мені не хочеться рахувати. На  ложку безумовно стачило б.

КАЗУС У ЛІКАРНІ

Пан Василь – не можу ж я постійно називати його тяжким визначенням «безногий»- сусіда мій пан Василь – неголосно із сумною. іронією  повідав мені історію  «казусу», коли, як кажуть, «свій наскочив на свого»: закинула капосна доля  працівника Мінздраву з переломом  чогось там  до травматології на Підвисоцького.

Операція. Такса. І негайне прибуття з Мінздраву , як сказано  у  М. Гоголя, «чиновника   по  особым поручениям».

Хірург, той, що робив операцію, негайно подався у відпустку. Не знати, чим скінчилась та колотнеча, але тепер вже за висловом іншого класика – Остапа Вишні –  справи упевнено пішли  за правилом: « сонце крутиться, трудодні йдуть».

–          То  Мінздраву все, виходить, відомо?!

Сашко –«балабол» заходиться реготом над «лоховським» запитанням.

А  мені   і  досі залишилось невтямки: чого реготався  Сашко?

ТОРЖЕСТВО СПРАВЕДЛИВОСТІ.

«Роздатчиця» – літня огрядна жінка, що сливе сама ноги волочить, просить перед понеділковим  «обходом» позабирати все «зайве» з підвіконня і тумбочок в ім’я «порядку». На підвіконні із добрячим зимовим протягом зберігаються  наші харчі, бо з холодильника  голодними людьми  розкрадається все, що можна з’їсти.

Вже  я їй наговорив про отой «порядок» з  викликом медперсоналу, з голодним пайком , з відсутністю ложок!

Через якийсь час «роздатчиця» мовчки принесла і простягла мені металеву ложку. Ложку я взяв, хоч на той час вже мав свою домашню. Взяв механічно, з подяки  за вирішення питання державної ваги. Світ, все – таки, тримається на  добрих людях.

ОПЕРАЦІЯ «В ЗАКОНІ»

Доки мене готують до операції, я мимоволі обдумую проект  зміни конституційного закону про безкоштовне  лікування  із офіційним запровадженням  помірної  такси за  операції та  податком на прибуток. Це – якби я був депутатом.  Доведеться вирішити, що краще: мати рекламну статтю Конституції  про безкоштовне лікування, чи визнати жорстоку правду, яка  потягне за собою збільшення  заробітної  плати і пенсій? Боюсь, що Уряду легше буде попасти разом зі мною  під наркоз, у який я тяжко провалююсь.

Після  завершення операції до мене після наркотичного  небуття  знову повертаються думки: де Уряду взяти гроші для грандіозної перебудови?

СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ

З-під чорних думок мене витягує на світ Божий інформація  з преси, яку зачитує пан Василь, і сум та безнадія, що охопили мене, розвіюються, як легкі весняні хмари. Головне – створити самому собі настрій. Той настрій передасться сусідові, від сусіда він полине до інших сусідів, а там, гляди, чи не скаже хтось «жити стало краще, жити стало веселіш»?

І захочеться тоді, мов птахові, піднятися над обрієм. Саме для цього Міська рада збирається розглянути проект  спорудження сімидесятиметрового «чортового  колеса»  десь там в районі «Арки дружби народів». Щоб  бачити світ. І щоб нас бачили і заздрили нашим грандіозним планам! Добре, що Сашко – «балабол» виписався додому, а то б, напевно, на моє запитання кому вигідно таке будівництво, зайшовся б своїм невмолимим реготом.

Досі ви підіймались до станції метро «Арсенальна» за допомогою ескалатора, але , як тільки спорудять  новітній нівроку коштовний  фунікулер , ви зможете прямо  з дніпрової набережної  прибути до Арсенальної площі  з повним комфортом і можливістю  милуватись  задніпровськими далями.  Подужали ж  ми всесвітні футбольні змагання, подужаємо, як буде потреба, і  космічні перегони з пінг – понгу. Гроші знайдуться. Он лише на  святкування Нового року, як подейкують, виділено            «властями придержаними» тридцять мільйонів грн..

ЕПІЛОГ.

Я виписуюсь з лікарні. Плату за операцію з мене ніхто не спитав, і я  малодушно  промовчав.

Металеву ложку я повернув «роздатчиці».

 

Олесь Гриб, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

 

About Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair