Олекса Манн: 10 причин встановити у Києві пам’ятник барону Енгельгардту. Відкритий лист до міністра культури України.

1) Зміна української культурної парадигми з аграрно-колгоспної, символом якої є Т.Г. Шевченко, як кріпак і через це жовчний нитік, на мілітарно-шляхетську, яку буде в майбутньому символізувати власник Шевченко – поміщик Енгельгардт.
Павло Васильович Енгельгардт – 1798-1849) — дворянин і офіцер швейцарського походження, представник розгалудженого роду Енгельгардтів. Позашлюбний син Василя Васильовича Енгельгардта, племінника князя Потьомкіна. З 1821 року служив ад’ютантом у фельдмаршала Олександра Римського-Корсакова, віленського губернатора. У 30 років став полковником лейб-гвардії Уланського полку. 1831 року переїхав до Петербургу, де служив ад’ютантом принца Олександра Вюртенбергського, керівником шляхів сполучення. 1832 року вийшов у відставку.
Одружений на Софії Григоріївні (1804-1875) (дівоче прізвище Готхард-Герхард), що походила з прибалтійських німців. Мав двох синів Василя та Григорія .
Енгельгардти входили до четвірки найбагатших родин України. Павло Васильович успадкував від батька більше трьох мільйонів грошима та й ще тільки на Київщині 18000 кріпаків. Ну і один з цих тисяч був наш шановний Кобзар Т.Г.

2) Пластичність їдеї. Пам’ятник спроектований у вигляді мармурового серця з янгольськима крилами, що символізує “серце янгола”, як за однією з версій перекладається прізвище Енгельгардт. Легендарний засновник роду Карл Бернардт Енгельгардт (1159—1230) був лицарем 3-го хрестового походу за звільнення Гроба Господнього і отримав прізвище за врятування життя Філіпа 2 Августа Французького при облозі Акри. За одним з перкладів воно ще означало “Янгол-охоронець”.

3) В кубічний постамент вмонтований горельєф чоловічих сідниць, посечених розгами. Це символізує ставлення поміщика до Т.Г.Шевченко до того, як він став національним генієм, і Павло Васильович погодився його продати і таким чином подарував світу. Хоча слово “подарував” недоречно, бо рабовласник отримав за генія круглу суму грошей.
Але ми все одно всі йому вдячні. Без нього б не було сформовано наш національний дух і наша література вкупі з мистецтвом.
Без цієї достатньо буквальної алегорії “порки на конюшні” обійтись неможливо, оскільки наші націонал-демократи у брилях і вишиванках з томиками “Кобзаря” не в стані зрозуміти нічого більш символічного за своєю природою. Другим зайцем ми приборкуємо симпатиї гомосексуалістів і лівих активістів з Могилянки і ЛГБТ, у яких з алегоріями також все гаразд, судячи по їх мистецьким проектам. Вони будуть призначати побачення один одному “у ягодиць” і вести тужливі політкоректні дискусії про одностатеві шлюби, квір-родини, отримання грантів і Жижека. Таємні представники BDSM-громади теж не залишаться байдужими до такого багатогранного символу.

4) Додатковий піар у світі для нашої країни і теми для ЗМІ. А то стає нудно.
Наци і всілякі різні фашисти будуть обмальовувати пам’ятник свастиками і написами “Геть!” і “Жид”, так як не одразу роздупляться, що прізвіще Енгельгардт не єврейського походження. Комуністи будуть малювати на ньому спреєм серпи і молоти і написи “Смерть буржуям”, так як пам’ятник класовому ворогу.

5) Ігрушечнікі, толкієністи і реконструктори будуть проводити біля нього свої з’їзди і фестивалі, оскільки Енгельгардт був нащадком ландскнехтів і його предки мали мечі типу “фламберг” і “цвайхендер” та красивий одяг з буфами, розрізами і гульфіками.

6) Перетворення скульптури на фонтан по національних святах і в День Народження Кобзаря. З трубок, що стирчать з серця, буде бити червона суміш кетчупа і марганцовки, що не матиме аналогій ніде в культурних і розвинених країнах. Діти будуть радіти, вагітні мамаші і майбутні солдати звикади до вигляду крові.

7) Отримання широкомосштабних грантів від посольства Швейцарії і можливість міністерству культури постійно пиздити гроші. Я навіть можу поставити цей аргумент першим номером. На посольтво можна перекласти і охорону пам’ятника швейцарськими гвардійцями з дворучними мечами і алебардами. Буде гарно.

8) Вшануванням пам’яті Енгельгардта ми деморалізуємо і заспокоюємо 5 колону у вигляді ненависників Шевченка з яскравими білогвардейсько-російськими прізвищами типу Табачнєк і Бузина.

9) Можливість Президенту і урядовцям покладати вінки ще біля одного пам’ятника.

10) Ну і в 2014 році насувається двохсотлітній ювілей Шевченка, а ми не подбали про пам’ять Енгельгардта- Визволителя. Це не є стратегічно в контексті нашої національноЇ історії.

Пожертви на побудову пам’ятника, у разі відмови у міністерстві, можна передавати особисто мені в руки. Не пройде худраду- відправляю на грант у Фонд Ахметова. Хай у Донецьку стоїть.

Щиро ваш, Олекса Манн, дипломований художник-монументаліст.