Є проблема. Людина (громадянин України у кількости одна особа), реалізуючи своє конституційне право на поширення інформації, на свободу вираження поглядів, виходить на вулицю з плакатом чи роздає листівки, а пильні понад будь-яку межу владоохоронці сприймають це як “порушення [неіснуючого наразі у правовому полі] порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій”, затримують, складають протокол про адміністративне порушення і тягнуть людину (громадянина України у кількости одна особа) до відділку і до суду.
Зокрема, такий майже анекдотичний випадок, який отримав доволі широкий суспільний розголос, стався у грудні минулого року у Львові, де тамтешніми співробітниками міліції було героїчно затримано громадянку, котра “без завчасного сповіщення проводила демонстрацію плакату у громадському місці” (лист ГУ МВС України у Львівській области №С-4/31 від 14.02.12).
Очевидний абсурд, адже згідно зі ст.39 Конституції України завчасне сповіщення необхідне для проведення мирних зібрань, а у випадку індивідуальних дій однієї особи нема жодного зібрання як такого. Логічна вправа на рівні дитячого садку, розв’язання якої, проте, іноді є абсолютно недоступним для тих, хто застосовує правові норми та/чи заламує людині руки.
Враховуючи, що домогтися розгляду питання Конституційним Судом України для посполитого є (так ся стало, мабуть невипадково) неабиякою проблемою, і що згідно з п.3 ст.21 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” “комітети з питань, віднесених до предметів їх відання,
мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України”, я, співпрацюючи з Інформаційним центром “Майдан Моніторинг“, надіслав до нібито “профільного” Комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин такого листа:
Реакція просунутого, слід очікувати, у питаннях прав людини Комітету, не забарилася (не проминуло і місяця), проте у триаркушовій відповіді голови тамтого Комітету п.В.Пацкана автору звернення не вдалося віднайти і натяку на власне відповідь на поставлене запитання: чи вправі громадянин України реалізувати своє право на вираження поглядів шляхом індивідуальних акцій (тримання плаката, промови у громадських місцях, поширення інформаційних матеріалів тощо) без “завчасного повідомлення”, передбаченого ст.39 Конституції України для “мирних зібрань“.
Я знаю єдино можливу для людини зі здоровим глуздом відповідь на те запитання: ніяких обов’язків, встановлених законом для організатора зібрань, індивіду, який не проводить жодного зібрання, а діє особисто, індивідуально, не потрібно. Все інше – абсурд і, вибачте за не зовсім правовий термін – дурня vulgaris. Не сумніваюся, ви цю відповідь теж знаєте. А верховнорадянський комітет, як бачимо – ні. Не знає. Або знає, та не хоче, боїться чи стидається сказати.
Коротше, як кажуть, “просте питання, але заводить у глухий кут”.
Невдовзі ми, себто “Майдан Моніторинг”, знову тестуватимемо здатність найвищих владних інституцій на розуміння нескладних, у принципі, питань, пов’язаних зі свободою мирних зібрань і свободою [безпосереднього] вираження поглядів в Україні, адресувавши їм наш другий (перший – ТУТ) річний меморандум з відповідних питань. Простіше кажучи, протестуємо на притомність і хоча б мінімальну добру волю.
А поки що… Відомо, що той, хто замовчує проблему – є частиною проблеми. Стосовно забалакування проблеми – діє те саме правило.