Інколи читати рішення Конституційного Суду України доволі складно, так як незрозумілим є те, чому саме на тому чи іншому положенні Конституції України вони обґрунтовуються. Посилання на положення міжнародно-правових актів чи на рішення міжнародних судів виглядає як своєрідний ритуал, інколи всупереч суті його загального змісту як це було із цитуванням рішення Європейського суду з прав людини у рішенні КСУ у справі про соціальний захист від 25 грудня 2010 р. Такий дивний стиль викладу рішень Конституційним судом України та легізм у їх обґрунтуванні породив нові інтерпретації останнього його рішення від 30 травня у справі про муніципальні вибори.
У цьому рішенні КСУ йшла мова про інтерпретацію строків проведення чергових муніципальних виборів. Про це зробила запит (подання) провладна група з 48 депутатів парламенту, а тому такі казуси, як Київ чи Тернопіль та інші регіони у цьому рішенні було зачеплені лише частково і то лише в третьому останньому абзаці мотивувальної частини, про що піде мова нижче.
Тому я поділюся із деякими міркування з приводу цього рішення.
1. Запит депутатів парламент стосувався суто проведення чергових виборів, який КСУ протрактував у суто радянському стилі, що муніципальні вибори мають проводитися синхронно в масштабах всієї країни, посилаючись на засаду розумної періодичності виборів. Хоча насправді таке бачення періодичності мені деякою мірою вбачається як поновлення доктрини ієрархії рад, притаманної власне для комуністичного режиму.
2. Доволі дивним є вживання евфемізму ”механізм реалізації прав людини”, адже насправді тут діє жорстка вимога прямої дії конституційних норм, згідно з якою недоліки законодавства, чи його прогалини, чи його колізії не можуть бути виправданням зволіканням або вчинення перешкод щодо здійснення виборчих прав. У нашому контексті йде мова про зволікання парламентом у прийнятті рішення про призначення муніципальних виборів у Києві, Тернопільській області та в деяких інших регіонах. Права людини є безпосередньо діючим правом, на підставі якого в органів влади виникають негативні і позитивні обов’язки. Негативні обов’язки – не вчиняти дій, спрямованих на перешкоджання або унеможливлення реалізації виборчих прав (наприклад, засобів адмінресурсу у ході виборчого процесу); позитивні обов’язки – призначити вибори у визначений строк або в необхідний строк, коли повноваження органу влади припинилися, або забезпечити належну діяльність виборчих комісій тощо. Тому тут слід було говорити не про «механізм реалізації», а про сутність змісту основоположного права у системі демократії – права на вільні вибори.
3. За таких ситуацій конституційна юстиція є в стані синергії, оскільки у контексті нашої ситуації існує необхідність збалансування двох фундаментальних цінностей – демократії і прав людини. Про верховенство права недоречно говорити, оскільки аналізоване рішення доволі складно назвати належним чином обґрунтованим і воно не відповідає стандартам правової визначеності. Доволі позитивним є те, що КСУ згадав у рішенні, що підставою для перегляду своїх правових позицій є внесення змін до положень Конституції, на яких раніше ґрунтувалося рішення від 4 червня 2009 р. Проте, не зважаючи на переважно легістський стиль викладу рішення, КСУ став на позицію, що із положень конституційного закону № 2952 ніби то випливає, що встановлено конституційні засади уніфікації строків проведення муніципальних виборів в один і той же день. Насправді, у конституційному законі № 2952 переслідувалася мета, щоб у разі проведення дострокових виборів до місцевих рад чи сільських, селищних, міських голів вони дообиралися на строк, який залишався до проведення чергових виборів. Хоча для демократичного конституційного порядку ц! е немає якогось значення. Для демократичного конституційного порядку є небезпечною ситуація, коли без вираження волі виборців штучно продовжується повноваження представницького органу влади. А в останньому випадку він фактично і втрачає свою представницьку функцію.
4. У цьому контексті також не зрозумілий силогізм КСУ, що ніби то синхронне проведення муніципальних виборів посилює засади унітаризму, єдності і цілісності території України. Скоріше таке проведення виборів поглиблює централізацію країни і сумнозвісну ”вертикаль” влади, але з унітаризмом тут якогось очевидного зв’язку не вбачається. Адже така вимога насамперед пов’язана із правовою визначеності в аспекті одноманітного застосування виборчого законодавства та забезпечення координації роботи і організаційно-методичного! забезпечення виборчих комісій з боку ЦВК, що у кінцевому результаті має бути спрямованим на дієву реалізації виборчих прав.
5. Тому одне положення рішення КСУ від 30.05.2013 р. слід навести повністю, Оскільки воно не відповідає вимогам правової визначеності абсолютно:
”При цьому продовження або скорочення строків повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на позачергових виборах, є тимчасовим заходом, спрямованим на реалізацію механізму одночасного проведення усіх чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, що не перешкоджає реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами”
Адже можливі два варіанти його інтерпретації в аналізованій нами ситуації:
а) муніципальні вибори у м.Києві, Тернопільській області та в деяких інших регіонах мають бути призначені парламентом невідкладно із спливом строку повноважень відповідних органів місцевого самоврядування;
б) муніципальні вибори у м.Києві, Тернопільській області та в деяких інших регіонах мають бути призначені парламентом на 31 жовтня 2015 р., з метою уніфікації строків проведення виборів, що є грубим порушенням Конституції.
6. Ще більш за плутанішим виглядає рішення КСУ від 30 травня щодо конституційних цінностей. Адже особливістю техніки обґрунтування рішень органами конституційної юстиції є знаходження балансу і кореляції у системі конституційних цінностей. Якщо виникає конкуренція конституційних цінностей будь-який конституційний суд чи інша установа з аналогічними функціями має докладно це питання обґрунтувати.
А. Захист демократії передбачає забезпечення періодичності виборів у розумні строки муніципальних органів влади. Уніфікація цих строків у масштабах країни є прийнятною, зважаючи на положення статті 141 Конституції, яка імперативно говорить про строк повноважень органів місцевого самоврядування, які сформовані на чергових виборах. Тому законодавець може визначати строк повноважень органів місцевого самоврядування двояко:
або до закінчення строку повноважень органу, сформованого за результатами чергових виборів;
або на новий повний строк, як це було вказано у свій час у рішенні КСУ від 04.06.2009 р.
Натомість КСУ у своєму рішенні цими проблемами взагалі не переймався. Лише чомусь зазначив про механізм уніфікації муніципальних виборів у масштабах всієї країни, що має певне значення для демократії, для прав людини – воно не має якогось значення. Тому це рішення – приклад відвертого нехтування права територіальної громади міста Києва на муніципальні вибори саме «із розумною періодичністю». Хоча суб’єкт звернення саме цією проблемою і не переймався, а для суду діє відома максима ще з римського права: «немає заяви – немає процесу! ». У суворій відповідності з якою і поступив КСУ.
Б. Захист прав людини полягає у захистові прав територіальної громади сформувати свої органи влади з розумною періодичною. Є грубим порушенням прав людини ситуація, за якої строки органів влади будуть пролонговані більше ніж на половину строку їх повноважень. Оскільки це питання у справі не підіймалося, то формулювання правила щодо періодичності виборів виглядає доволі проблематичним.
7. Отже, ми бачимо, що КСУ не займався власне збалансуванням фундаментальних цінностей, які лежать в основі конституційного порядку. Натомість є лише згадка про баланс публічних, колективних і приватних інтересів, однак такий баланс і забезпечується саме через зважування демократії і прав людини у нашому контексті. Це свідчить просто про сумнівний рівень викладу і обґрунтування аналізованого нами рішення.
8. У резолютивній частині рішення КСУ від 30.05.2013 р. йдеться лише про чергові вибори, а вибори у місті Києві, Тернопільській області та в деяких інших регіонах є у сенсі статті 141 Конституції позачерговими. Звідси на основі правила про пряму дію конституційних норм (частина третя статті 8) у парламенту виникає обов’язок невідкладно призначити позачергові виклади у відповідних регіонах. Тому якщо безграмотна заява спікера парламенту Рибака про те, що ніби то в Києві вибори мають відбутися у 2015 р., буде підкріплена певними діями чи бездіяльність, то це може служити підставою для його притягнення кримінальної відповідальності. При цьому цитований мною фрагмент рішення КСУ від 30.05.2013 р.:
не відповідає засадам верховенства права з точки зору правової визначеності;
є лише додатковою аргументацією (своєрідного obiter dictum) правової позиції (своєрідного ratio decidendi) КСУ у цій справі.
А тому він не володіє належним ступенем нормативності, згідно з яким би КСУ легітимував такий юридичний стан, що проводити вибори у Києві чи Тернопільській області цілком допустимо аж у 2015 р.
9. Однак більшість із зазначених проблем лежать у площині формування складу КСУ та свавільній процедурі звільнення суддів з посад, що підриває реальну незалежність конституційної юстиції в Україні. А ці питання – є хлібом насущним у діяльності Конституційної Асамблеї.
10. Dixi!
Михайло Савчин – кандидат юридичних наук, доцент, Ужгород
