Вся ця сьогоденна політична каша досить чітко проявляє обриси того чи є українська держава, український народ, українська мова-історія-культура “істарічєскім нєдаразумєнєєм” чи, можливо, ні.
Ми про себе заявили досить голосно і досить пристойно ще 1000 років тому. Поява сучасної держави на берегах Борисфена – явище, котре неминуче мало рано чи пізно відбутися! А ось Московія в 1723 році краде бренд РУСЬ і записує себе не просто в “близькі родичі”, а й проголошує сама себе “старшою сестрою” … Пан – таваріщ Пуцін взагалі не визнає український народ як такий, як суб’єкт історії бо ми , бачте, не ми, ми не український народ, а ми виявляється “єдіний народ” – за розумінням керманича “братньої” держави – з громадянами його власного царства…
Таке невігластво людини в наш час – це межа, за котрою починається кащєєве царство дикунів з ритуальними танцями під бренькіт двострунної балалайки та зі стукотом однострунного бубна навколо свіжозасмаженого неслухняного “младшєва брата” з подальшим поїданням непокірного, шаман вирива запечене серце непокірного “родича” і під монотонні звуки того ж бринчання тієї ж двохструнної балалайки з тим же монотонним стукотом того ж однострунного бубна той же шаман несе те вирване і запечене серце президенту Федерації … , лунають переможні викрики “ураааа”, в небі розриваються від щастя феєрверки і музиканти червоні від напруження та щасливі від державного і великого (насправді від ВЕЛИКОДЕРЖАВНОГО) істинно канонічного православного апофеозу грають переможні марші …
То хто ж був і є “помилкою історії”, пане полковнику гестапівських військ комуністичної Росії?
Відповідь вже є і хто має очі, той бачить, хто має вуха – той чує, хто вміє читати – той вже прочитав …
Залишилося слово за паном маузером, котрий висить на попрузі жорстокої, безжальної та нещадної пані Історії
(сподіваємось, що це слово громом небесним прогримить в досить недалекім проміжку часу …).
Вадим Смогитель