Як сприймають Україну і українців в Європі? Підсумок дискусії

22 жовтня відбулася вже 25-та дискусія Майдан Reload на тему: «Як сприймають Україну і українців в Європі?».

Говорили про це, переважно, наші співгромадяни, які живуть або навчаються в Європі.

Всіма одностайно було визнано, що про українців в Європі знають дуже мало.

Щоб найзрозуміліше пояснити, що це за краіна краще згадати деяких відомих особистостей, як то спортсмени: брати Клички, Андрій Шевченко, політики: Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко, творчі та музичні колективи: Руслана, гурт Гайдамаки, Козак Систем, Тарута, Свята Ватра, Дах Дотерс, Даха Браха, театр Дах або подій, як то Помаранчева революція та Чорнобиль.

У Західній Європі досить часто українців ще й досі сприймають, як росіян. В деяких випадках через те, що українці переходять на російську мову під час спілкування. У Східній Європі здебільшого вже знають, що Україна – це окрема країна.

Країни, що межують з Україною, знають українців краще, адже мають справу з заробітчанами, але це знання в деяких випадках нашій країні не на користь.

Всі з доповідачів наголошують на тому, що для покращення іміджу України простим громадянам потрібно не лінуватися і розповідати про неї у позитивному ключі, ламати стереотипи, що склалися у європейців. Можна навіть просто вести блог в інтернеті. Пропонувати цікаві речі, які тут є, розповідати, що тут можна побачити. Звертати увагу, що українці – не росіяни, що у нас є своя ідентичність, мова, культура і історія. Потрібно вчити мову країни перебування і спілкуватися там нею або українською (при можливості), але не переходити на російську.

Сприйняття України в Європі великою мірою залежить від інтегрованості діаспори у країні перебування. Де діаспора більш згуртована, активна, де ведеться якась діяльність, там імідж України краще і на нього можна впливати.

Про свої спостереження щодо ставлення до українців у Польщі розповів Олександр Піддубний, журналіст, медіазнавець, який рік навчався в Польщі (Познань, Університет імені Адама Міцкевича).

На думку Олександра, на Сході Польщі ставлення до українців вороже. Це відбувається тому, що там більше наших заробітчан. Часто вони недобре поводяться. Часто українців асоціюють з пияками, недбайливими працівниками та вважають неохайними.

На Західній Польщі, де поляки мало спілкувалися з українцями, упередження не відчувається. Там, здебільшого, вчаться студенти і вони добре себе рекомендують.

У польському NewsWeek була стаття про те, що українці тут упосліджені. Олександр запевняє, що це неправда. Можливо, якісь не дуже освічені люди свідомо обрали нішу обслуговування одних з найнижчих верств поляків, які є невихованими, грубими та можуть образити. Але це дуже мала частина заробітчан. Це не тенденція.

«Все залежить від того, як людина може себе презентувати. Якщо людина має власну гідність, може на рівних розмовляти з людьми, то до неї будуть ставитися з повагою» – каже Олександр.

В Естонії, де проживає Руслан Трочинський (лідер гурту “Свята Ватра”), до заробітчан з Україні ставляться добре. Головне, вивчати мову країни, в якій ти живєш. Якщо ти починаєш тут життя, до тебе не буде упереджень.

«Естонці гарно ставляться до моєї української мови, бо вони бачуть, що я і мої діти вільно розмовляємо естонською. Я дітям в школах розповідаю про українські свята, порівнюю їх з естонськими… Якщо ми будемо з любовью розповідати про свою країну за кордоном – то це і буде найкращим кроком до Європейського Союзу» – каже Руслан.

Наталія Точиленкова (муніципальний працівник місцевої комуни в Швеції) мешкає на півночі Швеції, у Лапландії. Маючи широке коло спілкування, Наталя відчуває, що у Швеції про Україну знають небагато. Перше, що знають шведи про Україну – це, що у нас однакові кольори прапорів. Шведи знають ситуацію з Тимошенко, обговорюють її і вважають несправделивою. Крім того, Україна у шведів асоціюється з корупцією і недовірою до правової системи. Шведи багато знають про Чорнобиль і бажають з цікавості приїхати до зони. Вони з захопленням розповідають про «Фемен» та пишуть про них у шведських газетах. Шведи думають, що українці багато п´ють і кажуть багато тостів, та надзвичайно цікавляться тим, що відбувається в Україні.

«На кожній людині, яка подорожує лежить відповідальність бути позитивною, розповідати про безліч гарних речей, які відбуваються в Україні і формувати думку щодо України» – вважає Наталя.

У Кельні, де проживає зараз Ростислав Хитряк (музичне псевдо Артисто),німці дуже мало знають про Україну. Іноді по телебаченню бувають невеликі програми, зокрема, була про безпритульних дітей.

Ростислав створив пісню про Україну. Ідея пісні – заклик до революції, але революції мислення, революції свідомості.

«Ми можемо самі змінити Україну. Ми – люди. І ніхто нам нічого не подарує – наголошує Ростислав. – Я впевнений, що в Україні все дуже страшно, страшніше буде якщо взагалі України не стане. Німеччину і Україну навіть немає можливості порівняти. В Німеччині люди живуть, в Україні – існують. В Німеччині  все робиться для людей. Як би не було, ти завжди тут матимєш квартиру, матимєш на хліб та одяг. В Україні цього немає. Пенсії по 80 євро для пенсіонерів, які цю країну побудували – це неможливо. Моя мрія – це нова Україна, в якій не буде людей, що існують».

В Італії, де вже 8 років працює кореспонденткою для української редакції “Німецької хвилі” Ірина Кащей, про Україну добре знають. Італійці вже розрізняють українців і росіян, бо українців тут у 10 разів більше. Українців тут до півмільйона осіб, з яких 85% – жінки. Найбільш численна категорія з них (80%) – це доглядальниці, друга категорія – дружини італійців, третя – молодь, що тут навчається. Італійці досить поблажливо ставляться до українців: «бідненькі, у них в країні настільки кепсько, що вони приїздять сюди». Велике значення має з якої ти країни: бідної чи багатої. Якщо твоя країна бідна – на тебе дивляться з підозрою. Бідна країна – в неї може не бути ресурсів, отже, чи не збираєшся ти щось у нас забрати? Це нормальна людська психологія. 

Мечислав Навагродський, правозахисник та блогер з Беларусі вважає, що українці відрізняються тим, що вони ніколи не соромилися своєї мови та зберегли свою національну приналежність. «Українців дуже підтримували поляки під час Помаранчевої революції – згадує пан Мечислав, – де тільки я не заходив, в магазинах, ресторанах – все було у символіці Помаранчевої революції. Люди були вбрані в помаранчевий колір, носили помаранчеві аксесуари».

Олександр-Іван Греченюк (голова Спілки української молоді в Румунії, член Президії СКУМО) проживає у Румунії і наголошує, що Румунія і Україна мають в деякій мірі спільну історію і це вплинуло на розвиток зв´язків між ними. Ще 10 років тому українці сприймалися румунами, як росіяни. Тепер, окрім того, що Україна – це окрема країна, румуни нічого не знають. Публічної інформації про Україну (через ЗМІ, туризм або економіку) в Румунії немає. Інформацію може знайти тільки той, хто нею цікавиться.

Це велика проблема і вона є не тільки в Румунії. Україна має розробляти стратегію власного іміджу. Навіть проста людина може це робити. Є інтернет, фейсбук, блоги.

«Це вже покращуватиме імідж України та доводитиме, що Україна має потенціал розвитку і може стати членом Європейського Союзу» – каже Олександр.

Будь-яка активність останнім часом вимірюється в кількості згадувань в інтернеті. Кожен може на це вплинути. Можна перевірити, скільки згадувань має Україна порівняно з іншими країнами.

В місті Карлсруе (Німеччина), де проживає Андрій Храбустовський, (математик, працює в університеті), середньостатистичний німець (а німці освічені люди), мало знає про Україну та українців. Вони знають, що є така країна, але що принципово відрізняє її від Росії, вони не знають. На погляд Андрія, в Німеччині цінуються будівельники, вчені та інші висококваліфіковані працівники з України.

Більш освічені люди знають більше про Україну, дехто навіть уявляє різницю між Україною і Росією. Вони кажуть, що українці є ментально ближчими до ЄС, але, в той же час, вважають, що до ЄС нам ще далеко.

«Чого точно немає в Німеччині, так це упереджень стосовно національностей. Перш за все оцінюється людина, а якої вона національності великого значення не має» – наголошує Андрій.

Нідерландці, за спостереженнями Олександра Снідалова (консультант з телекомунікацій, який працював в Польщі та Нідерландах), дуже мало цікавляться Україною і не мають такого бажання. Як і всюди, тут присутній загальний набір шаблонів. Популярність українських заходів низька. Ставлення до українців загалом позитивне, адже в Нідерландах багато емігрантів. Українців сприймають без особливих авансів, але і без упереджень.

У Польщі ставлення до українців інше. Якщо поляк не відчуває конкуренції від українця – то його ставлення цілком позитивне, з огляду на рівень освіченості поляка і українця. Якщо є конкуренція, розбіжності на національному або історичному грунті, тоді ставлення буде неприязним. Багато залежить від середовища спілкування.

Олександр визначив що, ставлення до українця, який приїздить шукати роботу, буде визначатися за такими складниками:

  1. Чи буде українець створювати конкуренцію громадянам країни перебування?
  2. Чи є у нього потенційна подібність, здатність співпереживання, розуміння з громадянами країни перебування?
  3. Яка поінформованість у країні, куди приїхав українець про національні здобутки України? 

На Заході і Півночі Європи конкуренція слабша, бо там українці виконують роботу, за яку не береться місцеве населення. На Півдні Європи громадяни незадоволенні тим, що українці забирають у них роботу.

З іншого боку, українцю складніше порозумітися з громадянами країн Заходу і Півночі Європи, адже ми не схожі на них за темпераментом, а з громадянами південних країн Європи нам порозумітися набагато легше.

Інформованість про національні здобутки дуже пропорційна впливу України на життя у країни перебування. На життя у Нідерландах Україна ніяк не впливає. А на Польшу, Італію політично, культурно Україна впливає, тому про неї там знають набагато більше.

 «Для впливу на сприйняття українців в Європі достатньо просто в Європу приїхати та займатися чимось для популяризації України і того цінного, що в ній є» – звертає увагу Олександр.  

Підготувала Наталя Ляшенко

До події учасники підготували також і текстові матеріали:

  1. Мечыслаў Навагродскі: Украина и украинцы, какое отношение в Европе с личной точки зрения?
  2. Рухангіз Алієва: Про Україну в Азербайджані
  3. Дмитро Лекарцев: Про Україну та українців у Молдові

 

2 Commentaires

  1. Marina Sorina не змогла взяти участь в дискусії і написала вже після:
    у меня сегодня была туристы из Донецка, они очень много задавали вопросов, которые меня немного удивляли: про наркотики, проституцию, здоровье нации, разводы и так далее. я им честно все рассказала, они очень удивились, что все вполне приемлемо. а когда я спросила, почему такие вопросы, они ответили что им там на Украине рассказывают, что в Европе все плохо, вот они ходят смотрят, а вроде никаких таких признаков деградации не видно…

Les commentaires sont fermés.