#ЄвроМайдан #Харків Дмитро Пилипець: «Радикально мирна революція свідомості»

Увечері 24 грудня на одного з організаторів Євромайдану в Харкові, заступника голови Харківського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Дмитра Пилипця було здійснено напад, який він розцінює як замах на вбивство.

За словами Дмитра, на нього напали двоє молодиків до 40 років. Пилипець вибіг на проїжджу частину вулиці Іванова, щоб привернути увагу водіїв і покликати на допомогу. Його наздогнали й повалили на асфальт, прицільно били по голові. Очевидно, стверджує Дмитро Пилипець, його били спеціально навчені люди. Йому завдали 12 ножових поранень і застосували сльозогінний газ.

Кілька водіїв, які побачили напад, зупинилися, викликали швидку, але через 15 хвилин очікування вирішили їхати до лікарні самостійно.

Дмитро Пилипець, який має медичну освіту, оцінив свій стан як середньої тяжкості. Він також зазначив, що за ним протягом кількох тижнів стежили. 26 грудня Дмитра виписали з лікарні і ми зв’язалися з ним по Скайпу, щоб із перших уст дізнатися про стан його здоров’я і поспілкуватися про те, що відбувається в країні.

— Дмитре, розкажіть власну «історію спротиву»: як усе починалося, яким був Ваш шлях до Євромайдану?

— Взагалі, «спротив» — це неефективно. Ми щодня чуємо: «Банду геть!», «Потрібно боротися проти влади» тощо. Насправді все трохи не так. Потрібно боротися не проти чогось, а за щось, — це значно ефективніше і продуктивніше, більше того, позитивну ідею легше пропонувати, доносити до людей. Я доріс до цього за останні роки, хоча спочатку теж був на хвилі «спротиву» системі, але якщо проаналізувати, то Помаранчева революція 2004-го перемогла саме тому, що боролася вона не «проти», а за певну «пропозицію».

Саме 2004 року я прийшов до штабу «Нашої України», щоб попрацювати на другому турі виборів на одній із дільниць. Я був спостерігачем в Олексіївській колонії. Там довелося вперше «повоювати» за чесні вибори. Через мою принципову позицію вже у третьому турі я став головою дільничної виборчої комісії. Потім були вибори 2006, 2007 років, я працював у комісіях, але активною партійною і громадською роботою тоді не займався.

У травні 2010 року брав активну участь у відомих на весь світ протестах проти вирубки дерев у парку імені Горького в Харкові. На жаль, та боротьба, що тривала близько місяця, не увінчалася успіхом, адже дії були не скоординовані, відчувався брак досвіду. Але саме тоді відбулася активізація найкращої частини харків’ян, люди вперше вийшли на боротьбу за своє право дихати чистим повітрям, за власну гідність. І сьогодні понад 90 % тих, хто виходив тоді, поруч із нами на Євромайдані. Тоді створили громадську організацію «Зелений фронт», яка продовжує боротися за захист довкілля у Харкові. Цей громадський рух брав участь у місцевих виборах 2010 року, я тоді керував виборчим штабом «Зеленого фронту», але нам не вистачило голосів, щоб потрапити до міської ради. Добре відомо, що ті вибори в Харкові були сфальсифіковані. Це спонукало багатьох вийти на «Харківський майдан за чесні вибори». Там я був одним із двох комендантів наметового містечка, яке тоді розміщувалося в центрі майдану Свободи — найбільшої площі міста. Простояли близько двох тижнів, мали серйозну підтримку громади, але після судового рішення про заборону протесту згорнути намети.

Згортання наметів не означало згортання акції і «Харківський майдан за чесні вибори» майже в повному складі долучився до податкового майдану в Києві. Це була важлива ланка на шляху до майдану 2013 року, адже тоді гартувалася головна мета — прагнення до кращого життя, до панування у державі європейських цінностей.

Я був на податковому майдані до самого кінця, до його розгону 3 грудня, а коли повернувся до Харкова, то дізнався, що з 1 грудня за наказом головного лікаря мене звільнили з лікарні швидкої допомоги № 4. Після того я перейшов на роботу до Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці, де зараз лікується Юлія Тимошенко, нині виконую обов’язки завідувача відділення.

2012 року я брав активну участь в організації та проведенні мовного майдану в Харкові, який тривав чотири місяці. Кожна така акція — це досвід, нові люди, поширення інформації, наближення результату. А результатом має бути нова країна, у якій хочеться жити, виховувати дітей, до якої хочеться повернутися, а не втікати звідси, за яку не соромно.

— Як розпочинався Харківський Євромайдан, які його досягнення і втрати?

— Спочатку я скептично поставився до ідеї виходити на майдан на підтримку євроінтеграції, але побачивши, що вийшла Західна Україна, вийшов Київ, — я зрозумів: нам у Харкові теж потрібно підтримати цей рух. 21 листопада вночі нас було лише 15 осіб, 22-го — 200, 24-го — більше тисячі і так далі у щоденному режимі. Ми збираємося вже більше місяця з понеділка до суботи о 18 годині, в неділю — о 12-й біля пам’ятника Тарасові Шевченку. На майдані Свободи зараз «Йолка», до того ж є судова заборона на проведення там масових акцій, але, скажу відверто, біля пам’ятника Шевченкові нам значно затишніше, ніж біля Леніна. Програма насичена і виступами, і музичним супроводом, і перфомансами креативної молоді, і віршами, піснями творчих людей. Ці майдани виявляють найкращих людей України. І через них ідея поширюється в сім’ях, серед друзів, колег. Тому чим довше майдани триватимуть, тим краще.

А вимоги незмінні: імпічмент Президента, відставка уряду Азарова і дострокові парламентські вибори за оновленими правилами.

Місяць минув, так би мовити, «без людських втрат», хоча були і підпали автомобілів, і напад тітушок на офіс «Просвіти», де нині штаб Євромайдану. 13 грудня у дворі будинку, на фасаді якого висіла знищена харківською владою меморіальна дошка Юрію Шевельову, спалили орендований нами мікроавтобус. А 20 грудня на першому поверсі будинку «Просвіти» вибили шибки кількох вікон, на ґанку розлили фарбу. Фасади будинку штабу обписали наклепницькими словами на адресу прихильників євроінтеграційного напряму України. Нічна варта штабу не встигла затримати зловмисників.

(Детальна хронологія подій Харківського Євромайдану доступна у Вікіпедіїuk.wikipedia.org/wiki/Харківський_Євромайдан — ред.).

— Напад, Ваш стан здоров’я, як і де плануєте зустрічати Новий рік?

— 24 грудня близько 21 години мене поранили в центрі Харкова, коли повертався після щоденного мирного зібрання. На вулиці Іванова двоє невідомих чоловіків із ножами напали на мене, побили, трохи газом труїли, поранили. І хтозна чим би все закінчилося, якби не автомобілісти, що почали сигналити, зупинилися і налякали нападників.

У мене 12 колотих ножових ран, які поступово загоюються. У четвер мене виписали з лікарні, зараз перебуваю в надійному місці. Новий рік, як і планував, хочу зустріти з усіма на майдані. Думаю, що програма у нас обов’язково буде цікава, тож усіх запрошую.

— Що думаєте про коментарі «Допи» і «Гепи» — від зборів коштів на відновлення пам’ятника Леніну в Києві, до реакції на Ваше побиття і поранення?

— Не варто звертати увагу на самозванців, які не є обличчям нашого міста, які 2010 року фальсифікували вибори. Тому не коментуватиму висловлювань нелегітимної влади. Уважно слідкую за тим, що відбувається в країні. Радий, що пропозиція Харківського Євромайдану про скликання Всеукраїнського форуму знайшла підтримку і 12 січня відбудуться всеукраїнські збори Євромайданів. Потрібно готувати програму, формулювати питання, що мають бути вирішені. Дуже хочеться, щоб ця ініціатива мала конкретні результати, а не завершилася розмовами, як це часто буває. Адже після пустих слів залишається лише розпач і зневіра.

У нас сьогодні є бажання, досвід, віра у світле майбутнє, тому мусимо зробити все для перемоги. Я б хотів, щоб у нас на місцях організувалися активні територіальні громади, які були здатні впливати на ситуацію не лише на місцях, а й на загальнодержавному рівні; щоб громади вказували партіям, що потрібно робити, а не навпаки, як зараз. Ми мусимо відновити конституційний лад у країні. Цього очікують не лише учасники Євромайданів, не лише світове співтовариство, а й силові структури, яким так само набрид увесь цей «бєспрєдєл» і правовий нігілізм, які хочуть реальної стабільності й визначеності.

«Риба гниє з голови». Усе почалося з Президента і проектується нині на всю державу, на всі її структури. Потрібно нарешті вирішити це питання і, думаю, ми здатні сьогодні це зробити.

— Скільки ще потрібно часу? Як довго стоятимуть майдани і чи вдасться втримати ситуацію у правовому полі?

— Тижні, а може, й місяці. Чим довше майдан триває, тим він стає міцнішим, організованішим, інтелектуально наповненим. Більше стає людей, які поділяють його ідеали, адже це не просто якісь танці й пісні, а реальна демократія, яка об’єднує.

Сам майдан є апріорі мирною акцією, яка демонструє громадянську позицію, а точніше, пропозицію. Люди прагнуть якісних змін, позитиву. Вони не прагнуть руйнації. Майдан — радикально мирна революція свідомості. Вона змінює світогляд людей.

Тому всередині агресії немає. Поодинокі заклики до радикальних дій — це маргінес. Я переконаний, що ми здатні добитися виконання всіх озвучених вимог у мирний, законний спосіб.

Те що відбувається зараз (маю на увазі напади на Володимира Моралова, Тетяну Чорновіл, на мене), — це «гра», яку проводить Росія. Навряд чи такі провокації в інтересах нинішньої «нелегітимної» української влади. Дії багатьох дрібніших «горе-керівників», які начебто за Януковича, насправді дедалі більше шкодять йому, заганяючи в глухий кут. Був би він розумнішим, цього всього і багатьох інших протестів не було б.

Російські агенти сподіваються, що їхні провокації приведуть до радикальних дій, до протистояння, але, переконаний, такого не буде. Ми мусимо все вирішити в мирний спосіб і це повністю відповідає нашим інтересам. Адже лише світло може перемогти темряву, що панує в нашій державі. Коли є багато світла, темрява не витримує і розсіюється. Я це завжди кажу, виступаючи на майдані.

— Дмитре, Ви — заступник голови Харківської «Просвіти». Уперше про «Просвіту» згадали, коли відбувся напад на її офіс. Чому майже ніхто не згадує про участь просвітян у Євромайданах?

— Майдан — це результат синергії громадських рухів, простих людей, не організованих у громадські рухи, і партій, які спрямовані на позитивний результат. Як заступник голови Харківського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, знаю, що абсолютна більшість харківських просвітян або бере активну участь у Євромайдані, або морально підтримує нас. Просвітяни приносять то прапор, то каву, то ковдру… Але в цій ситуації, можливо, і добре, що «Просвіта» як організація не робить гучних заяв, не махає прапорами. По-перше, лише цього року ми фактично відродили в Харкові «Просвіту» як організацію, повернулися старі члени товариства, активно долучається молодь. На Харківщині зараз проходить хвиля відродження товариства «Просвіта», не скажу, що потужна, але помітна. Необхідно і надалі зберігати таку позитивну динаміку. По-друге, відомо, що ми маємо проблеми з приміщенням. Ще до Євромайдану ми отримали черговий позов до суду від міської влади, де вимагають нас виселити з приміщення за борги, які становлять майже мільйон гривень.

Свого часу міська рада уклала з «Просвітою» договір про оренду приміщення на таких кабальних умовах, що ми мусимо платити як комерційна фірма, а не неприбуткова організація. Зрозуміло, що це зроблено штучно, аби з часом викинути нас на вулицю. Зараз суд триває. Міська влада атакує — ми захищаємося. Вірю, що після відновлення конституційного ладу це рішення переглянуть, справедливість буде відновлено. Адже не логічно, що «Просвіта», яка творить українське середовище у Харкові, має за це ще й платити.

Вірю, що з часом нам удасться повністю реалізувати принцип «Свій до свого по своє» і «Просвіта» стане справді кузнею національної свідомості мас, де будуть вчитися і інтернет-технологіям, і зароблянню грошей, і вихованню дітей. У нас дуже багато задумів, але наразі головне — Євромайдан.

Спілкувався Євген БУКЕТ, «Слово Просвіти»
(друковану версію інтерв’ю читайте в ч. 1 “Слова Просвіти” за 2014 рік)

http://eurokharkiv.org/2013/12/31/radykalno-myrna-revolyutsiya-svidomosti/

Долучайтесь до інтернет-ресурсів #ЄвроМайдан #Харків: