Віктор Пушкар: Як нам створити єдиний блок партійних і безпартійних.

Приблизна інструкція по боротьбі з розколами Майдану, яку автор збирається поступово деталізувати.

Теза перша. Спільні цінності і різноманіття.

В учасників протестів під назвою ЄвроМайдан скоріш за все є спільні цінності. Наша поки що чинна Конституція згадує як найвищу цінність життя людини. Життя мінус гідність дорівнює животінню. Отже, наступна цінність – це повага до людської гідності. Якщо ми поважаємо особистісну гідність людини, то внаслідок цього ми поважаємо право Іншого відрізнятись від Себе.

Різноманіття, якщо вміти з ним працювати, користуючись хоча б звичайним здоровим глуздом, є скоріше важливим ресурсом, ніж джерелом проблем. Наскільки це міркування є європейським або питомо українським, традиційним чи модерновим, кожний може вирішити самостійно. Спроби зробити всіх людей однаковими були б смішними і навіть гротесковими, якби вони не призводили до настільки трагічних наслідків.

Різноманіття поширюється на соціальні групи. Люди, що хочуть збиратись під партійними прапорами, мають таке саме право на мирні збори, які і люди без партійних прапорів. Те саме стосується, наприклад, людей в капелюхах і без капелюхів, адже на капелюху теж може знаходитись партійна символіка. Чи позапартійна.

Кожний високорозвинений живий організм складається з вузькоспеціалізованих клітин; органічне утворення, що складається з
однакових клітин, може виявитись хіба що колонією мікроорганізмів. Або раковою пухлиною. Однорідне суспільство є вимушено простим і навіть примітивним; суспільство, що бере на себе складні функції, необхідно виробляє спеціалізацію. І кожна нова функція потребує нової структури.

Теза друга. Демократія і партійна система.

Демократія в старому доброму сенсі є владою дем, або ж територіальних громад. До грецької деми відносились всі вільні люди, що проживають на певній території. Раби та інші залежні особи до деми не входили. Отже, кандидат, обраний через примус залежних осіб, підкуп і фальшування, вважатись демократично обраним не може. Особа, що не бере участі в житті громади, в тій же Давній Греції красномовно звалась ідіотом.

Тоді це був не медичний діагноз, але діагноз соціальний.

Говорити про розчарування громадян чинною партійною системою варто було років 5-7 тому. За станом на початок 2014 року варто говорити про колапс електоральної демократії в Україні. Та про недостатність партійної системи для нормального функціонування суспільства. Кожна нова партія влади намагалась стати нашим всім, в кожну з них наввипередки бігли ті, хто пару років тому біг в попередню партію влади. Розпил бюджету замість ідеології, багаторівневий маркетинг як спосіб організації, запозичені в бандформувань функції “смотрящіх” – це і про НДП, і про СДПУ(о), і ще більшою мірою про нині де-факто правлячу ПР. Заради справедливості згадаймо, що в ПР знайшли прихисток і числені перебіжчики з умовно “помаранчевих” партій.

Кожна партія влади діяла як ракова пухлина – в бік уніфікації і нав’язування однорідності, як свого часу КПРС з її сумнозвісним Єдиним Блоком Комуністів і Безпартійних. Все зрозуміле, наприклад, шахти або кіоски, треба підгрести під себе. А все незрозуміле, наприклад, високотехнологічний малий бізнес, на всякий випадок прикрити. Хто не став вчасно членом чи членкинею, сам в тому винний.

Вже традиційне післявиборче “тушкування” депутатів, відмова від проведення місцевих виборів в Києві та ряді інших міст, надвисокий рівень порушень на довиборах до ВР в грудні 2013 року змушують нас зрештою припинити робити гарний вираз обличчя при поганій грі. Електоральна демократія передбачає як мінімум регулярне проведення виборів за прозорою процедурою. Представницька демократія, крім того, передбачає відповідальність обранців перед виборцями, аж до права їх
відкликати.

Однак між виборами і відкликанням має знаходитись робота депутата в окрузі, його зворотні зв’язки з громадянами. Мої знайомі англійці мають телефон, як вони висловлюються, свого члена парламенту, і можуть телефонувати в будь-який робочий день, якщо вважають питання достатньо важливим. Мої знайомі українці в більшості не мають ані своїх членів парламенту, ані їх прямих телефонів. Назвати депутата ВР своїм можуть переважно спонсори його виборчої кампанії.

Партійці, які сподіваються далі
– успішно функціонувати в умовах урізаної електоральної демократії;
– тушкуватись, або ж міняти партійні фракції, після виборів;
– перетворювати суспільство на дещо просте і однорідне, як ракова пухлина;
мають підшукати собі простішу роботу, не пов’язану з публічною політикою. І, зрештою, поступитись тим, хто розуміє соціальний запит на представницьку демократію; зокрема, вміє конструктивно співпрацювати з громадянськими організаціями.

Теза третя, найкоротша. Майдани і майданчики.

Спільнота, що має прямий стосунок до сайту Майдан.орг.юей, була утворена в кінці 2000 року як інформаційний ресурс акції “Україна без Кучми”. Одним з людей, що сприяли створенню спільноти і сайту, був тодішній радикальний опозиціонер Юрій Луценко. В 2004 році цей ресурс теж напевне багато на що згодився. Говорити про себе як учасників Майдану було легко і приємно в 2005-2006 році; трохи важче було говорити про це, коли вплив умовно “помаранчевих” політиків стримко падав.

В 2013 назви, похідні від “Майдан”, з “Євро” чи без, знову стали популярними. Людей, які мають певне моральне право сказати: “Майдан – це ми”, напевне побільшало. Адже Майданів за наше життя було більш ніж один; майданчиків з приводу локальних проблем може бути безліч. І кожний з читачів цих нотаток може вільно взяти участь у більш ніж одному.

Віктор Пушкар,
керівник дослідницьких проектів ГО “Майдан Моніторинг”