Юрій Луканов: Ну чому в українців так виходить, а в інших – ні

Були в офісі казахські журналісти, які брали інтерв”ю. З якогось опозиційного каналу. Допитувалися: ну чому в українців так виходить, а в інших -ні. Ну як, хай йому грець, я їм міг пояснити?

Ну це ж не 2 на 2 дорівнює чотири. Розказував, що це, мабуть, з тих самих причин, чому за совка біля половини всіх політичних в”язнів були українці. Ну з тієї самої причини, що УПА, яка складалася переважно з простих селянських хлопців, билася аж до середини 50-х, тоді, коли спротив тих інших народів, де він був, було подолано до кінця 40-х. тих, кого відправили до ГУЛАГУ, то Солженіцин писав про них приблизно так: они ужаснулись тому духу рабства, который царил здесь. Потім наші бандерівці організували в Гулазі ряд повстань.

Ще тому, що в нас була “УПА” на Черкащині ще після жовтневого перевороту, коли наші хлопці ішли в черкаські ліси з гаслом “Воля або смерть”. І вони дотримувалися того гасла. Ну ще тому, що саме українські журналісти є лідерами на постсовєтському просторі у боротьбі за свої права.

Хай сміються ліберали інтернаціоналісти або космополіти, але я нутром відчуваю вольнолюбний дух предків. Ні, я не воїн. Я не люблю конфліктів. Я не люблю сваритися. Але моя природа починає закипати, коли якесь падло на зразок смердючого Овоча і його банди починає лізти в моє життя і казати, що “ти сюда нє хаді, ти туда хаді”. А кола тобі в смердючу твою задницю, щоб ти мені вказував, куди ходити. Звісно, я не беру меча до рук, бо просто не вмію ним користуватися. Я беру те, що я можу і вмію. Я тролю цього пришелепка з перших днів його перебування на золотому унітазі, тобто в президентському кріслі.

І кожен мій співвітчизник, який відчуває себе українцем, відчуває теж саме. І опирається йому, як вміє і може. І коли це мудло врешті перегнуло палку до неможливості, то українці плюнули і показали йому смердючу дулю. Не з маком. а з лайном, щоб воно нюхало і блювало. І ніякі його потуги розганяти нас не матимуть успіху. Навіть якщо він застосує зброю, то у відповідь отримає ще більшу дулю. Тільки тепер смертельно отруєну. .

І якщо хтось скаже, що так поводяться всі нормальні люди з почуттям власної гідності, і нація і дух народу тут ні до чого, то я його відправлю до прикладів, які я навів вище. І попрошу відповісти, чому інші на постсовку так не діють.

При цьому я не є рагульний націоналіст, який нав”язує батькам, як їм дітей називати. І не переслідую людей за мови і національності. Але дух моїх предків живе в мені. Але той, хто буде наполягати, що дух нації тут ні до чого, то буде посланий, куди подалі.

Юрій Луканов