«Битва» за ТРК «Лтава»?

Уже тиждень громадськість Полтави й інших міст обговорює ймовірні кандидатури на посаду гендиректора «Лтави». І навіть не стільки прізвища претендентів, скільки інтриги й ігрища навколо цього.

І те, що у п’ятницю 28 березня це питання знову обговорюватиметься на вечірньому віче, пов’язано якраз із тим, що громада не погодилася з недемократичним способом, у який «соратники» по Майдану намагалися протягти свого протеже – Лопушинського.

А відбулося ось що. 21 березня я в силу певних обставин опинилася на засіданні ради ГО «Майдан». Вів його Олег Пустовгар, директор «ідеологічного» департаменту облдержадміністрації. Хоча як державний службовець і представник влади (як і інші члени ради, котрі перейшли у владу) вже, за логікою, повинні б вийти зі складу громадського органу, що створювався для боротьби з владою.

І от О.Пустовгар оголошує друге питання порядку денного: висунення кандидатур на посаду генерального директора ОДТРК «Лтава». Називає прізвище журналіста зі «Лтави», потім Євгена Лопушинського – помічника-консультанта нардепа Валерія Головка і моє (крізь зуби), бо своєю появою я явно зіпсувала хлопцям «всю обедню». У мене залишилося стійке враження, що якби мене на цьому зібранні не було, Пустовгар взагалі назвав би тільки одне прізвище – Лопушинського.

І тут же мене Пустовгар піднімає, щоб я розповіла свою біографію. Доки я йду наперед із заднього ряду, кажу Пустовгару, що це непорядно – не попередити завчасно й не запросити мене, якщо планувалося обговорення кандидатур, бо я тут опинилася випадково. Але ніхто мені нічого на це не відповів.

Я розповіла, Євген розповів.

Пустовгар не менше трьох разів повторив, що кваліфікаційною вимогою  до кандидата на посаду є належність до… ГО «Майдан». Ну а я не член ГО «Майдан»: не втовпилася, бо його членів не обирав полтавський Майдан, а створився він кулуарно. Тож оскільки було запропоновано визначитися за принципом «свій – чужий», то рада ГО «Майдан» проголосувала за Лопушинського.

Того ж вечора на вічі в зеленому залі (куди мене теж чомусь не запросили, якщо ж планували говорити про це) Пустовгар «оприлюднив» рішення ради ніде не зареєстрованої ГО «Майдан»: Лопушинський буде гендиректором «Лтави». А через годину він уже був в ефірі «Лтави», де теж з неприхованою радістю повідомив, що і рада ГО «Майдан», і віче проголосували за Лопушинського, а Кучеренко – ніхто і зовуть її ніяк.

Однак цю пилюлю від Пустовгара активісти полтавського Євромайдану ковтати не захотіли. Бо не для того під час Революції гідності чотири рази тисячі євромайданівців пікетували ОДТРК «Лтава» і двічі чи тричі оголошували недовіру Миколі Ляпаненку, щоб Пустовгар отак ставив на цю посаду свого протеже.

Двічі це питання обговорювалося на комісіях Громадської ради при Полтавській обласній раді. Вдруге – у четвер 27 березня із заслуховуванням мене і Лопушинського. Була запрошена і голова профкому ОДТРК «Лтава» Інна Сеник. Прийшли активісти Євромайдану, які задавали Лопушинському незручні запитання, на які в нього не завжди були відповіді.

Є.Лопушинському це все дуже не сподобалося. Йому ж пообіцяли, що посада буде в нього в кишені «без шума и пыли», а тут якісь ускладнення.

Приміром, колишня вчителька ліцею №1 Ніна Кирпотіна запитала Євгена, як же воно так вийшло, що коли він працював прес-секретарем губернатора В.Асадчева й отримав від нього доручення посприяти публікаціям на її захист в обласних комунальних виданнях (незаконно звільненої за обвинувачення у націоналізмі – наче то був не 2008, а 1938-й рік!), то там з’явилися статті абсолютно протилежного змісту.

Не один з присутніх докоряв Лопушинському, що під час морозних Майданів цей модератор не давав їм мікрофона, себе ж не обмежуючи у промовах.

Сільський голова з Новосанжарського району запитувала Євгена, де був він, коли Кучеренко роками захищала новосанжарців то від голови колгоспу, який морально й фізично знущався над своїми працівниками, то від латифундиста, котрий перешкоджав селянам виготовити державні акти на землю, то від медиків, які не хотіли приходити на виклики до хворих, не соромлячись казати: «До п’ятниці з температурою дожили, то й до понеділка доживете!»

Хто ще з журналістів заплатив таку ціну за право писати правду?

Чимало людей мене запитує: що там у тебе було з Ляпаненком, що він так люто тебе ненавидить і налаштовує проти тебе колектив?

Це давня історія. І я б її, певно, не згадувала, якби під час зустрічі й розмови з М.І.Ляпаненком, що відбулася два дні тому, він не змусив мене її пригадати.

Був 2001 рік. Розгар «кучмізму», який, може, і не пам’ятають молоді учасники нинішньої революції. Я працювала тоді представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Полтавській області, тобто, держслужбовцем. В мої обов’язки входило контролювати дотримання законодавства телерадіоорганізаціями Полтавщини, в т.ч. й ОДТРК «Лтава», що, звісно, Ляпаненку не дуже подобалося.

Одночасно (дерслужбовцям не забороняється творча робота) я була полтавським кореспондентом Радіо Свобода і з моїх репортажів полтавці дізнавалися про те, чого вони не могли прочитати в провладних газетах. Як і зараз, я очолювала Полтавський обласний медіа-клуб і була шеф-редактором газети медіа-клубу, який критикувала то міську владу (було за що), то тодішнього губернатора Євгена Томіна.

І ось на одній апаратній нараді Томін, черкаючи себе по горлу, показує, як його дістала Кучеренко і що треба з нею кінчати. Ну слава богу, не в прямому сенсі. До цього плану він попросив долучитися Ляпаненка і тодішніх очільників облпресінформу Дмитренка й Митька.

У своїх листах на ім’я Томіна, а потім і голови Нацради Ляпаненко звинуватив мене – не багато, не мало – у державній зраді й дав таку характеристику, що у тюрму, як кажуть, не прийняли б.

Їй-богу, не жартую. Цитую лист Ляпаненка від 4 січня 2001 року: «Кучеренко проводить антиукраїнську пропаганду», «організувала антиурядову та антипрезидентську кампанії»; «на організованому нею семінарі для журналістів була роздана газета Соцпартії зі статтею народного депутата І.Бокого «Уже час цій владі показати на двері» (а коли соціаліст Бульба став губернатором, ой, як же ж Ляпаненко вислужувався перед ним – Авт.); «у авантюрної за характером Л.Кучеренко  – подвійне-потрійне дно»; «сама себе «засватала» на посаду представника Нацради»; «сповідує анархістсько-лівацькі устремління»; «зловживає званням державного службовця»; «виступає проти державних ЗМІ у зв’язку з підтримкою ними курсу реформ президента Л.Кучми».

В останьому абзаці листа М.Ляпаненко просив звільнити мене з посади представника Нацради. Я не знаю, чи усвідомлював він, що робить підлість заради чергових подачок від влади. Але «гуманний і людяний» Ляпаненко точно знав, що позбавляє мене засобів до існування, бо моїй доньці було 11 років, а я була єдиним годувальником у сім’ї.

Після листа Ляпаненка мене й справді звільнили з «вовчим квитком». Я навіть подавала на нього до суду за образу честі й гідності, але хіба можна було добитися справедливості в спорі проти обласканого владою чиновника при Кучмі, коли моє звільнення було й замовлено кучмістами?!

Після того роботи в Полтаві я не знайшла. Я не знаю, хто ще з журналістів Полтавщини заплатив таку високу ціну за право писати й казати правду і захищати від влади простих людей.

Але Ляпаненко й досі не вибачився переді мною, хоч минуло 13 років.

Чому й нині налаштовує колектив проти мене? На мою думку, тут кілька причин. По-перше, ми з ним антиподи – по моралі, по життєвих цінностях. По-друге, він чомусь вважає державну ТРК своєю власною. А по-третє… Є такий, на перший погляд, контраверсійний афоризм: «Ми любимо людей не за те добро, яке зробили вони нам, а за те добро, яке зробили їм ми». Прочитайте кілька разів, щоб зрозуміти суть.

Але якщо перефразувати афоризм навпаки, то вийде: ми ненавидимо людей не за ту підлість, яку вони зробили нам, а за ту підлість, яку зробили їм ми. От він мене й досі ненавидить за ту підлість, яку вчинив проти мене, намагається дискредитувати і в колективі, і в ефірі.

Кілька років тому я пропонувала «Лтаві» радіорепортажі. Казала, не треба мені гонорару. Я вам просто даруватиму репортажі з районів, де часто буваю, і в них порушуватиму теми, до яких ви не «добираєтеся». Але після двох репортажів Ляпаненко категорично заборонив радійникам співпрацювати зі мною. Та й в телеефірі за останні роки якщо була кілька разів, то й добре. Хоч є що людям сказати, та Микола Іванович «не велить» мене пускати.

«Мені не подобається ваш блог…»

На засіданні комісій Громадської ради при облраді 27 березня, про яке веду мову, журналістка «Лтави», яка прийшла разом з оператором, кинула мені таку фразу: «А ви знаєте, що якщо ви станете гендиректором, то всі працівники можуть звільнитися на знак протесту?»

Керівник Громадської ради запитала: «А це ви так на загальних зборах вирішили чи як?» «Та ні, в кулуарах балакали», – відповіла журналістка.

Я попросила цю дівчину представитися, бо бачила її вперше і вона мене, мабуть, теж. Вона спочатку відмовилася, мовляв, не зобов’язана (та ні – зобов’язана, бо журналіст «при виконанні» має це робити на першу вимогу – Авт.), а потім таки назвалася: Тетяна Мусаніна. Я спитала її, чи й вона звільнилася б, якби я стала керівником «Лтави»? Молода дівчина відповіла: «Так».

Почала розпитувати її далі: «А що ж такого поганого, Таню, я тобі особисто зробила? Може, в борщ наплювала чи щось інше? Чим я тобі не подобаюся?»

Такого повороту дівчина явно не очікувала. Затяжна пауза. Потім її несподівана відповідь: «Мені не подобається ваш блог на сайті «Полтавшина». І ми любимо Миколу Івановича Ляпаненка».

Ця відповідь не тільки в мене, а й у багатьох присутніх просто спантеличила. Якщо журналісти «Лтави» мій блог, де понад 200 публікацій вважають моїм гріхом, то «грішитиму» й далі.

До речі, увечері в ефір вийшов репортаж Тетяни Мусаніної. У ньому був тільки Євген Лопушинський. Кучеренко там не показали. Тож думаю, може, Тані варто самій звільнитися, бо Майдан у Полтаві не за те стояв, щоб журналісти «Лтави» продовжували маніпулювати свідомістю телеглядачів й подавати викривлену, упереджену інформацію?

До речі. Минулого тижня голова Спілки жінок «Чураївна» Вікторія Курилко попросила мене допомогти у підготовці на «Лтаві» передачі-телемосту по Скайпу. Я домовилася з  письменницею з Луганська, журналістками із Закарпаття та Криму. Але за кілька годин до запису Вікторія зателефонувала мені й схвильовано повідомила, що головний редактор телебачення Анатолій Мішин поставив їй категоричну вимогу – якщо прийде Кучеренко, запису передачі не буде: «Ми її не пустимо…»

При цьому він сказав, що Кучеренко нібито обізвала журналістів «Лтави» «моральними уродами». Ну навіщо ж так грубо перекручувати сказане мною?! Я казала, що Микола Ляпаненко морально калічить молодих людей, які приходять у журналістику з прекрасними пориваннями, але їх змушують замовчувати, спотворювати, «різати» неугодних промовців, не пускати в ефір та застосовувати інші маніпулятивні технології. На жаль, все це продовжується й досі, коли нібито став історією режим Януковича.

Тільки журналісти «Лтави» вже чомусь забули, що восени минулого року вони й слова не сказали на захист своїх колег з кременчуцької телекомпанії «Візит»; що у січні жоден з них не підписав заяву на захист своїх столичних колег, яких «беркутівці» калічили на Євромайдані в Києві й проти «диктаторських законів 16 січня», а Мішин з Ляпаненком навіть знімальну групу побоялися прислати на організований мною захід. І вони ще щось мають проти Кучеренко…

Як ви ставитеся до Лопушинського?

Мене останнім часом нерідко запитують, як я ставлюся до Євгена Лопушинського? Я не єврейка, я – українка, але в цьому випадку відповім запитанням на запитання.

Ну а як би ви ставилися, коли на зауваження, що взимку він, модератор, на мітингах рідко надавав мені мікрофон, Євген, котрий годиться мені за віком у сини, кричить на засіданні комісії: «Та приходила на 10 хвилин попіаритися!»?

Ну а як би ви ставилися, коли на мітингах голосніше всіх (бо у нього ж мікрофон) Євген кричав: «Ляпаненку – ганьба!», а в ефірі «Лтави» з піною біля рота його захищає, обвинувачуючи мене в тому, що я «наїжджаю» на Ляпаненка? Хіба це не подвійна мораль?

Ну а як би ви ставилися, коли після презентації на вічі антивоєнного ролика «Полтавці – проти агресії», який ми зняли й змонтували за день і ніч, похитуючись від втоми йду до виходу, щоб поїхати додому, а Лопушинський на весь зал кричить у мікрофон: «Кучеренко, верніться, як вам не соромно йти, у нас ще лекція по плану!»? Тільки чомусь не він ініціював створення того міні-фільму, і не він його зняв…

Ну а як би ви ставилися, коли Євген, який в ГО «Майдан» записав себе  від «журналістської спільноти», теж не підписав вже згадану заяву журналістів у січні?

Ну а як би ви ставилися, коли при людях кричить мені: «Маніпуляторка!» Питаю: «В чому річ, Женю, чому лементуєш»?

Виявляється, він обурений репортажем кременчуцького «Візиту», журналісти якого взяли у мене інтерв’ю, коли я кілька днів тому перебувала в одному з судів Кременчука, де захищаю сироту, якого звинувачують у подвійному вбивстві і якому «світить» довічне ув’язнення. Так, мене питали про моє бачення оновлення роботи «Лтави». Я сказала. А в чому тут маніпуляція? І не я ж той сюжет робила. Тільки йому, видно, як серпом по одному місцю, що не лише кременчуцький, миргородський і карлівський Майдани підтримують мою кандидатуру, а й кременчуцькі журналісти.

Відверто скажу: мені стає не по собі, коли замислююся, яким буде Євген Лопушинський у 40, у 50 років, якщо в свої 30-ть він здатен та таке нахабство й  «дрібні пакості»…

 «Битва» за «Лтаву»?

Чи те, що зараз відбувається, є битвою за портфелі? Ні, це одвічне протистояння добра і зла. Прості люди хочуть, щоб за їхні гроші їм принаймні не брехали з екранів телевізорів…

Людмила Кучеренко,

президент Полтавського обласного медіа-клубу