Валерій Степаненко: Україна vs «імперія зла»

Під час  вторгнення  до Криму 27 лютого ц.р.  Російська Федерація (РФ) порушила численні міжнародні договори, в тому числі Статут ООН, Заключний Ґельсінський Акт та інші договори ОБСЄ, Будапештський Меморандум 1994 р. щодо ґарантування суверенітету та безпеки України у зв’язку з  її відмовою від тактичної ядерної зброї, російсько-український Договір 1997 р. про дружбу, Договір 1997 р. про базування ЧФ РФ  у Севастополі, а також  додаткову Угоду до цього Договору від 1998 р. Кремль також відмовився від проведення консультацій з Україною, як це передбачено  Будапештським Меморандумом, а також під цілковито надуманим приводом 6 березня ц.р. перервав дипломатичні відносини з  Києвом.

Фактично РФ здійснила щодо України нічим не вмотивований акт агресії, який у черговий раз підтверджує висловлювання німецького «залізного» канцлера Бісмарка, що будь-яка угода з  Московією  не варта навіть паперу, на якому її написано, а також  думку колишнього Генсека НАТО Манліо Брошіо –  був 5 років послом Італії в Москві –  висловлену  в розмові з    президентом  США Річардом  Ніксоном: “Я добре знаю росіян. Вони є великими брехунами,  вмілими шахраями та чудовими акторами.  Їм не можна довіряти.  Вони завжди обдурюють і брешуть”.

Путінська Росія в очах міжнародної спільноти лишається  «імперією зла» (evil empire), як охарактеризував СCСР президент США Рональд Рейган, «гідною»  спадкоємицею людиноненависницьких білої та червоної московських імперій, хижі пазурі яких український народ  не раз відчував на своїй шкурі.

Справжня причина агресії  РФ  щодо України полягає в чіткому усвідомленні кремлівськими правителями  того, що приведений до влади Майданом патріотично налаштований український «уряд гідності»  буде беззастережно втілювати в життя політику євроатлантичної (NB!) інтеграції України, що абсолютно суперечить імперським амбіціям Кремля, фашизоїдний правитель якого мріє реанімувати СССР.   Знайти ж  “casus belli” – формальний привід для початку війни,  кремлівським яструбам не складає жодних проблем, що вони в черговий раз наочно продемонстрували.

За Крим Україна має боротися до кінця. Але все ж потрібно дивитися на речі реально:  «імперія зла» Крим вже фактично анексувала і не поверне, тим більше, що рейтинг авторитарного кремлівського правителя  після анексії  півострова значно зріс. Адже абсолютна більшість росіян  «забамбулена» кремлівською імперською блекотою,  заражена бацилою месіанства, культрегерства і войовничої ксенофобії, сповідує  ідеологію великодержавного шовінізму та – де-факто – неонацизму. Навішування кремлівськими апологетами тавра «фашист» на українських патріотів є звичайнісінькою підміною понять, яка використовувалася ще «совком», за якого так званий «інтернаціоналізм» фактично ототожнювався з  великодержавним шовінізмом.

Отож,  до думки міжнародної спільноти Путін особливо не  дослухатиметься. Його  наразі можна порівняти зі скаженою мавпою з гранатою, на яку міжнародна спільнота не може не зважати, адже мавпа неадекватна і будь-якої миті  може ту гранату (читай: ядерну бомбу) жбурнути. Тому  швидше всього Крим стане чимось на зразок Півд. Осетії, Абхазії, Придністров’я чи Нагірного Карабаху або й буде – всупереч всім міжнародним домовленостям щодо непорушності європейських кордонів – інкорпорований до складу «імперії зла».  Україні ж потрібно зосередити зусилля на своїх південно-східних  регіонах, де кремлівські націоналісти та неонацисти безкарно чинять безлад та влаштовують сепаратистські  збіговиська, які не знаходять широкої підтримки у громадян України. Ймовірність того, що московська «імперія зла» поширить  агресію і на материкову частину України залишається дуже високою. І це при тому, що українці складають в Україні близько 80% всього населення, а росіяни – лише близько 15% (в 13-и областях українці складають 90 і більше відсотків всього населення, в 6-и областях – близько 80%, а в 3-х областях – понад 70%).

Все, що зараз відбувається в Криму та південно-східних містах України штучно підігрівається і фінансується імперським центром в  Кремлі, який руками своїх гастролерів-неонацистів влаштовує провокації проти легітимної української влади. Кремль – з якого це дива? – взяв на себе ще й функції Конституційного Суду України, який – і ніхто інший! – уповноважений робити висновки щодо легітимності зміни влади в Україні. Тим більше, що легітимність нової української влади визнають практично всі країни світу, в т.ч. 48 європейських.

Розраховувати на військову допомогу Заходу Україні  принаймні наївно. Хіба що можна розраховувати на матеріальну підтримку, в т.ч. зброєю. Потрібна термінова загальна мобілізація чоловіків призовного віку і резервістів, перекриття кордонів з Росією та контрольована видача зброї якщо не всім здоровим дорослим чоловікам, то принаймні представникам патріотичних організацій, які готові зі зброєю в руках захищати Батьківщину від агресора. Потрібно мати на увазі, що стратегічною метою Кремля є не Крим – хай навіть з південно-східною Україною – а Київ – “матір міст руських”, адже інкорпорація стародавнього Києва дозволить «імперії зла» остаточно привласнити історію та культуру Київської Русі та стерти Україну з політичної карти світу. Лише зміна влади у Києві на промосковську могла б на деякий час дещо стримати Путіна. Але це неприйнятно для українців. Зараз або ніколи  Україна має шанс вирватися нарешті з-під лабет Кремля. Навіть ціною збройного спротиву окупантам на материковій частині України, куди з високим ступенем імовірності вже найближчими днями  можуть бути введені московські окупаційні війська.

Основним союзником української держави в боротьбі за Крим є кримські татари – корінний етнос Криму, який повернувся на рідну землю після колапсу СССР і  все ще почувається на ній упослідженим (з  2,5 млн населення Криму кримські татари складають лише 250 тис).   Повернення Криму до складу московської «імперії зла» означатиме радикалізацію фундаментальних ісламістських рухів на півострові, появу на карті світу іще одного вогнища нестабільності та громадянську війну. Усвідомлюючи це,  Меджліс кримсько-татарського народу категорично відстоює інтегральну цілісність України.

До того  ж, згідно даних проведеного в серпні 2013 року опитування Rating Group, лише 18% всіх мешканців Криму підтримують приєднання України до Росії і створення однієї держави, а 63% кримчан вважають, що РФ і Україна мають бути дружніми незалежними державами з відкритими кордонами (на Донбасі підтримують створення однієї держави лише 8%, а в Галичині таких лише 1%).

Жорстока дискримінація –  як економічна, так і духовна –   кримських татар у білій московській імперії спричинила декілька хвиль  еміграції  до культурно та ментально близької Туреччини, де, за різними оцінками – залежно від методики підрахунку – проживає від 400 тис до 5 млн представників цього тюркського народу, який  історично та духовно (ментально,  мовно, релігійно, культурно) споріднений  з турками – найчисленнішим тюркським народом у світі. Особливо якщо брати до уваги, що Кримське ханство тривалий час перебувало у васальній залежності від могутньої імперії турків – Блискучої Порти.  Після поголовного –  окрім матері двічі Героя Радянського Союзу льотчика Амет Хана Султана –  виселення близько 200 тис татар з  Криму 18 травня 1944 року – половина переселенців загинула в дорозі – на півострів  було переселено здебільшого селян з  нечорноземних областей Росії, які не  були знайомі зі специфікою  сільського господарства Криму, де татари традиційно займалися садівництвом, виноградарством, тютюнництвом, а в  степових районах  – тваринництвом, перш за все розведення овець і коней, виробництвом виробів зі шкіри.

А так,  як  все татарське населення було вже виселене – дещо пізніше були також виселені  і представники інших національностей (болгари, греки, вірмени та інші),  що там тривалий час проживали  –  то  сільське господарство Криму,  в якому була зайнята переважна більшість переселенців,  прийшло в повний занепад.  Саме це, а не буцімто 300-річчя  Переяславської Ради,  було основною причиною передачі Хрущовим  Криму Україні в 1954 році. Входження Криму до складу УССР  сприяло розвитку економіки півострова, адже історично півострів був значно сильніше економічно пов’язаний з Україною, ніж з РФ.  Так, вже з 1956 року на півострів перестали завозити городину, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення місцевих потреб, а також почала розвиватися місцева  промисловість.

Наразі Крим на 65% дотується з державного бюджету України. Саме з України надходить до Криму 100% прісної води та 90% електроенергії. Для повного припинення подачі прісної води до Криму Україні достатньо знизити всього на 2 метри рівень Каховського моря.  Варто зазначити, що  вся інфраструктура півострова (транспорт,  трубопроводи тощо)  також пов’язана безпосередньо з Україною. З Росією Крим пов’язує лише поромна переправа біля Керчі (після фактичної анексії Криму Кремль має намір будуватиме в авральному режимі стаціонарний міст через Керченську протоку). Найбільш вражає те, що інспіровані з Москви кримські сепаратисти відключають  помешкання офіцерів дислокованих в Криму підрозділів української армії від електроенергії, яку саме Україна поставляє на півострів за пільговими цінами. Вже один цей факт промовисто свідчить про те, хто в Криму є „who”.

Якщо український «уряд гідності» терміново не вживе адекватних заходів, то навіки покриє себе ганьбою, а “імперія зла” при мовчазному потуранні Заходу інкорпорує всю територію України, а не лише Крим.

ВІТЧИЗНА В НЕБЕЗПЕЦІ!