В очікуванні тривожної зими. Що готує Росія?

Плани у ворога приблизно такі.

Холодної осіні почати “народні повстання” в запорізькій та херсонській смузі, які ведуть суходолом до Криму. Під виглядом стихійно виниклих ополченців закинути туди російські війська, кримнашівську “самооборону” та залишки донецьких біженців на півострові.

Готувати театр військових дій по придністровсько-одеському кордоні, головний сенс маневру – відтягування сил та відволікання уваги. Але супутно – і підняття уваги Заходу щодо теми “саморуйнування України”.

Виступи ідіотів на прикордоних із західом областях і районах України – хотім в шенген, хотім в румунію, хотім в угорщину, хотів в єс. “Хватіт корміть донбас” плавно переходе у правобережність, окремішність і самобутність “європейських” районів.

Посилення в східноєвропейській пресі і радикально правих політичних групах кампанії “розберемо історчині шматочки України собі”, активне цитування і вброс в українські медіа, провокування взаємної жорсткої полеміки.

Тиск трубою – відключення енергоносіїв, перевірка на готовність населення до газових бунтів, також шантаж Європі, підняття теми “хахли тирять газ” на яку згодом спишуть всі недопоставки.
Чинити тиск на біларусів з метою створення нового плацдарму у “трикутнику дружби”, спільне пограниччя трьох країн. Перспектива – блискавичні операції в сумщині і чернігівщині, підступ до Києва, поширення мислеформи “Київ – прифронтове місто”.

Серія викритих терактів в Криму, з причетністю татароісламістів та бандерофашистів, як привід задіяти кримську групировку окупаційних військ на схід та захід від перекопу.

Поширення в тилу рухів “хватіт воєвать”, хотім міра, нєт войнє, зіткнення їх з вболівальниками і ветеранами АТО, націоналістами. Активізація старих політичних сил, тепер вже під антивоєнними гаслами, запрошення їх на переговори як “народних послів миру”.

Критика на президентуру одночасно з трьох боків – що воює всупереч мирним планам, що замиряється і зливає, що погано воює і можна краще: тиражування меседжів, які оголошуються щиро, і вброс заготовок та інформаційних приводів.

Задіювання західних партнерів на дипломатичний тиск з метою укладення Україною все нових і нових невигідних угод – щодо економики, політики, внутрішнього устрою, зовнішньої орієнтації.
Інспирація антисемитизму та гучної реакції єврейства на укрофашизм, утиски інших національних громад.

Взагалом, нічого якісно нового. З кожним явищем ми вже зіткались, головне – не упускати з виду жодного напряму і протидіяти на випередження.

Олександр Татарчук