Сергій Петров: Харків рашистам ніколи не взяти

Параноя навколо чергового “вторгнення” рашистів до Харкова, яка несеться з ефіру та від містян зі слабкими нервами, мене вже дістала.

Харків рашистам ніколи не взяти:

1. Український патріотичний рух у Харкові завжди був на виду, на відміну від “гуSSкамірнава”. Це було і за старої генерації місцевих лідерів від проукраїнських політпартій (приблизно до 2010 року). А з приходом молодої генерації, яка наголошувала на його громадянськості, в першу чергу, і останню на прихильності до тієї чи іншої проукраїнської політпартії, він набув нового дихання, креативу та привабливості, чого стара генерація запропонувати не могла, адже вона була родом із совка з її одноманітними і нудними мітингами. На акції патріотичних сил завжди збиралось більшу люду, ніж навіть на комуністичні сходняки при повній мобілізації тих, “хто ще не здох”. Лише при адмінресурсі влади вдавалось на акції, що проводились під її “патронатом”, зганяти людей. А то і домальовувати, як це було з поцрєархом Кірілом у Харкові.

2. “гуSSкій мір”, крім “мовних центрів”, “конференцій” та “круглих столів”, нічого не пропонував. Це було “середовище” клінічних ідіотів кабінетного штибу, які тільки могли звіти писати. Інша річ, що пропаганда велась в легітимний спосіб через ЗМІ та телебачення, яке заполонили рашистські фільми ніякої якості. І створення якісного медійного продукту широкого вжитку (хоч як би ми не мислили про інтелектуальний здвиг, але без продукту для “домогосподарок” не обійтись) є нагальним.

3. У Харкові без “спецекскурсій” агресивно-бійцівської вати з Росії або Лугандону не можливі були всі ті події, які сталися у березні та на початку квітня. Саме вони окупували ОДА 1 березня 2014 року, тоді як місцеві за цим, так би мовити, спостерігали. При повній мобілізації проукраїнські сили могли б зібрати близько 5 тисяч, тоді як місцеві сєпари та вата, яку не підняти на якусь дію, окрім як сходити на безкоштовну роздачу слонів, не могла зібрати більше за 3 тисячі місцевих (Харків зі всією округою), навіть при щедрому фінансовому стимулюванні Це реальні цифри, які я не один раз аналізував і обраховував, і які вказують на ситуацію рік тому у Харкові: від 30 до 50 відсотків – це довіз до Харкова, перш за все з Бєлгорода (до Харкова лише 80 км і 3 години з перетином кордону, у старі часи). Я не буду нагадувати, як буха сєпарня, блукаючи містом, поперлась до театру імені Шевченка, думаючи, що це місцева міська адміністрація (то був не оперний театр, як писали у ЗМІ, а саме “Березіль”), згадуючи про якогось Адольфа… І це в день (30 березня 2014 року), коли у Харкові вперше прозвучав хіт, який став українською народною піснею, – сєпарня просто на два квартали розминулась із ультрас.

4. Харків сам переломив ситуацію. Важливий перелом стався 7 квітня, коли під окуповану напередодні ОДА, вийшла тисяча харків’ян, яких тоді двічі за день побили і понад 30 українських активістів отримали травми. Один день, який ми стримали ситуацію, дозволив Авакову зібрати бійців вінницького “Ягуара”, який ефектно поклав фейсом аб асфальт понад 60 ватанів. Пан Аваков, звісно, молодець, але один день харків’яни стримували ситуацію у місті, незважаючи на агресивний натовп сєпаро-рашистських імперців.

І нарешті, 27 квітня ультрас Металіста та Дніпра (я до Євромайдану уявити собі не міг, щоби при моєму житті подібна акція двох найзапеклиших “друзів” відбулась) розігнали вату і надавали стусанів. Били ногами? А вата розуміє лише силу. Це стало нашою харківською битвою, після чого гебістська “авантюра” була похована, оскільки по тому прибічники ідеї “хєр на рило” не могли зібрати по тому більше, ніж кілька сотень ватних душ, що мирно стояли під чЛєніним або ховались у затінку біля фірмового магазину “Кулінічів”…

А за тиждень фани Металіста та Чорноморця, а також жителі славного міста Одеси, де базуються українські ВМС, прийняли бій, який завершився самозашкваром вати у будинку профсоюзів. Фанам Металіста харків’яни мають поставити пам’ятник не тільки за це, а й за охорону під час Євромайдану, за те, що вони одними з перших пішли на фронт – це справді героїчні хлопці!

5. Харківська вата готова лягти під будь-кого, хто візьме Харків, але брати участі в процесах не буде: це я зрозумів ще зранку 22 лютого, підслухавши розмову вахтерів в одному з харківських вишів. Вони вже тоді здались новій українській владі. Ще ВФЯ був у Харкові, а Ґєпа з Допою тільки готувались до початку сєпаратоз’їзду, а вони вже тоді здались….

6. Харків – торгове місто. Він таким був завжди. Харківські ярмарки (Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський) були відомі на тоді ще Російську імперію. Саме завдяки вдалому географічному розташуванню та найкоротшому шляху на південь до Криму Харків після ліквідації автономних слобідських полків у 1765 році став губернським центром. І дивиться Харків на вигоду, який зиск він отримає з чогось. Події на Донбасі Харків налякали, а зважаючи, що у місті навчається багато студентів з Донбасу, то реальна інформація швидко поширилась серед ватних голів. Харків обрав можливість заробляти, а не воювати.

7. Нарешті, Харків – прокляте місце Червоної Армії. Про це рашисти писали книжки у середині 2000-х. Згадайте: 3 з 4 великих операцій Другої світової війни, які мають у своєму найменуванні назву міста, завершились грандіозним провалом. І я постійно про це нагадую, бо це – карма, яку вони самі усвідомили та вербалізували у цілком конкретній формі “нещасливого міста”, про що йдеться у кількох шир-непотребних книжечках. І харків’яни та фани Металіста цю карму для рашистів реалізували.

І нагадаю Вам, що Мерефу, яка розташована в якихось 25 кілометрах на південь від Харкова, татари кілька разів у кінці XVII – на початку XVIII століття під час своїх масованих набігів спалювали. Також палали містечка на схід і на захід від Харкова по старим татарським шляхам… А ось до Харкова вони ніколи не підступали, і ніколи гармати Харківської козацької фортеці не відкривали вогонь на ураження! Цей важливий історичний момент харків’яни якось призабули…

Нас лякають тим, що буде наступ? Нам Гєпа знову щось “не рекомендує”? Нас постійно залякують.. Срати! У наших діях наперекір, подеколи всьому, – наша сила! До речі, Богохульська, яка протягом минулого на цього року активно поширювала і продовжує поширювати гебістські чутки, бігала під час знесення чЛеніна, загорнувшись в українського стяга, і лементувала: “якщо Ви вже взялися, то робіть, а то може бути такий жах, вам же погано буде”… Це треба було бачити! Я це бачив на власні очі: панікерша грьобана, сучка крашена!

Харків не просто так став столицею волонтерського руху. Роман Донік вірно зауважив, що ми всі тут ніби смертники. Я це розумів рік тому, і у хворій уяві народжувались думки щодо дій “в час Ч”: кілька планів – я знав, що я робитиму і я точно не залишу своє місто!

Якщо Вас хвилює те, що публічно посралися патріоти у Харкові, то мушу Вас запевнити: по всій Україні всі розісралися ще на весні та влітку, постворювавши кілька альтернативних “євромайданів” та “автомайданів”. Але перед будь-якою загрозою українськості для Харкова всі завжди об’єднуються, а після загрози посруться – це природній процес.

Тому всім, хто “боїться” раджу заспокоїтись. Харків хуйло зможе взяти лише в одному випадку: завдавши удару ядєрною бомбою рашистськими РСВН, які, щоправда, невідомо в якому стані… А за допомогу нашим військовим та за заточену сокиру для рашистів – мої респект та уважуха!

Я просто знаю Харків. Це моє місто. Це мій український Харків!

Джерело: Фейсбук автора.