29 грудня 2015 р. у Дніпропетровську відбувалася сесія міськради. Дуже важлива. Але скликана вона була частиною депкорпусу. Проведена за межами міськради – в АНД райраді/виконкомі, з анонсованим початком о 6 ранку.
Звісно на захід приїхали журналісти. Секретаря міськради обирали. Тож процес мав бути максимально публічним та відкритим.
Аж ні. Мороз і темінь. А журналісти чекали надворі. Три години чекали. Перед ними закривали двері, повідомляли щось про “замінування”, хоча пропускали працівників виконкому і достовірно було відомо, що сесія там відбувається.
Телефони керівників фракцій-ініціаторів сесії Загіда Краснова і Наталії Начар’ян не відповідали.
Хтось таки прослизнув. Але більшість так і лишилася мерзнути попри те, що чоловіки, котрі закривали двері були повідомлені, що вони перешкоджають законній професійній діяльності журналістів, а це стаття.
Тоді набрали 102. І повідомили про правопорушення. Але поліцейських, які мали би кинутися на допомогу журналістам так і не побачили.
В будівлю їх пустили, коли “сесійну” залу вже почали покидати депутати. І запітнілими об’єктивами (з морозу ж) вони почали писати синхрони вже постафактум, позбавлені можливості спостерігати за ходом голосування та складом присутніх. На диво там уже були присутні журналісти, яких, наприклад, єдиних пускали на збори Опоблоку з висування кандидатів на місцеві вибори.
як це відбувалося є на відео:
http://www.youtube.com/watch?v=148Zws-BLvE____
В той же день я вирішила перевірити, як працює гаряча лінія, ініційована поліцією. Бо сама ж про неї писала Дніпропетровська поліція просить критикувати її через “гарячу лінію”.
Оскільки я не була на сесії, мені не перешкоджали, то на той момент побачила це єдиним способом якось повідомити про бездіяльність поліції. Анонсовано було, що відповідь на скаргу можна отримати протягом кількох днів – максимум двох тижнів. Дзвінок прийняла жінка. При чому мої контактні дані записали тільки після мого питання, чи вона збирається їх записати.
11 січня мені подзвонили. Питали адресу, куди відправити відповідь на скаргу. Я здивувалася, що це в письмовій формі і запропонувала забрати її самостійно для економії часу. Запам’ятала я тільки що працівника поліції звати Ігор. Домовилися, що він набере і повідомить, коли можна забрати лист. Дзвінок був з мобільного, а я була на вулиці, тож писати було незручно. Та й номер його в потоці невідомих вхідних загубився.
Минув тиждень, другий, третій – а ні дзвінка, ні листа у пошті не було. Тож я вирішила дочекатися символічної дати. Рівно через місяць – 29 січня, я знову набрала телефон гарячої лінії. Повідомила про звернення і що досі не отримала обіцяну відповідь та попросила запитати, на кого воно розписане і тп. Наскільки нас інформували на прес-конференції, на звернення виписується картка. Тож знайти його в журналі можна як вхідний, і побачити – де на нього відповідь (я так думаю). Співробітник попросив часу на уточнення і передзвонити через 10 хвилин. Але ні через 10 хвилин, ні через годину, дві, три – за цим номером більше не піднімали слухавку. Не знаю, чи поліцейський поринув з головою у нетрі діловодства, чи впав у депресію і більше не міг реагувати на скарги і звернення… Тож я зробила ще пару спроб і відклала звернення до приймальні Михайла Куратченка.
Лист щастя я отримала 14 лютого. Імовірно він прийшов у п’ятницю (на конверті стояв штамп “0902”), але мене не було вдома. Зверніть увагу на дати мого звернення і відповіді. Ну і крім всього іншого 259 стаття – завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності.
Ви серйозно? Я думала у відповіді йтиметься про те, що не змогли відправити групу, бо були пріорітетніші виклики чи щось подібне. А виходить, що група приїхала через півдня – побачила, що нікого нема і тепер свій виклик виправдовує паперотворчістю? А якщо йдеться не про виклик журналістів то при чому тут моє звернення? З того моменту до речі, ні Ольгу, яка викликала групу, ні інших журналістів не опитували. Тож успіхів цьому провадженню…
Тобто можна отак просто взяти і не пустити журналістів на визначальне засідання міськради. І нікому за це нічого не буде. Не дивуюся, що журналісти після таких випадків не пишуть заяви про злочин – бо з таким слідством який смисл?