Сайт Майдан дуже рідко публікує виступи високопосадовців України. Але тут ми змушені зробити виключення, бо цей виступ не тільки цитує гасло нашого сайту «За вільну людину у вільній країні», а і викладає багато з наших програмних тез, в тому числі і давніх, над втіленням в життя яких ми працюємо з 2000 року. Сподіваємося, що це стане Державною Політикою України в дії.
Текст виступу Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова на оперативному зборі керівного складу Збройних Сил України:
«АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ»
Шановний пане Президенте України, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, товариші генерали, адмірали і офіцери!
Третій рік поспіль триває неоголошена війна проти України. Нашому суспільству, волонтерам і державі, насамперед Збройним Силам та іншим військовим формуванням вдалося дорогою ціною, ціною життя найкращих дітей України, зупинити ворога. Бої за повне звільнення України тривають. Але боротьба точиться не лише в Україні.
На наших очах руйнується світовий порядок. Зазнає безпрецедентних випробувань заснована на засадах свободи і демократії єдність Заходу. Кардинально змінюється світовий устрій, сформований після Другої світової війни. Обриси його нової моделі ще не визначені. Проте повернення у минуле вже неможливе: ані в омріяні у Кремлі часи СРСР, ані у «золоту» для Заходу епоху кінця ХХ століття.
Вперше в історії масштабна зміна технологічних укладів відбувається у глобалізованому світі, що драматично посилює як її переваги, так і ризики, можливості для нейтралізації яких на національному рівні сьогодні об’єктивно обмежені. Створені нові політичні і соціально-економічні реалії, на які не було адекватної реакції урядів провідних держав світу.
Транснаціональні корпорації, насамперед у сфері інформаційних технології, які дедалі більше відокремлюються від національних «коренів», визначають обличчя світової економіки. Національні уряди втрачають можливості впливу на них. Формується глобальне мультинаціональне суспільство. Планету оповила мережа зв’язків, поза якими сучасне суспільство вже не може функціонувати.
Дедалі більше державних функцій, пов’язаних із застосуванням сили, насамперед за кордоном, виконується приватними компаніями. Безпрецедентного масштабу набула діяльність міжнародних терористичних організацій і організованих злочинних угруповань, окремі з яких навіть перебирають на себе функції держав на величезних територіях.
Перемогти такі терористичні організації, як Ісламська держава, виключно бомбардуваннями і рейдами спецназу неможливо насамперед через те, що вони ґрунтуються не тільки на організаційних зв’язках, але і на доктринально-ідеологічному фундаменті. Нерозуміння цього не дозволить повністю нейтралізувати цю небезпечну загрозу.
Новітні інформаційні технології трансформують соціальну комунікацію і тим самим змінюють суспільства. Традиційні медіа дедалі більше поступаються місцем соціальним мережам. Зникають фільтри, які ще учора ускладнювали поширення недостовірної інформації та руйнівних психологічних впливів. Сьогодні навіть божевільний може у мить перетворитися на «зірку» Інтернету, а згодом і впливати на настрої мільйонів, а через це й на державну політику.
Державна ієрархія доповнюється, а подекуди й заміщується мережами, більш хаотичними за своєю суттю. Це зменшує стійкість і стабільність системи та вимагає від тих, хто має скеровувати ключові суспільні процеси у конструктивне русло, кардинально нових підходів, знань і навичок.
Останні тенденції у США свідчать про боротьбу двох основних підходів до вироблення і здійснення зовнішньої політики. Перший, традиційний, заснований на ідеї про США як глобального лідера, водночас інший пропонує зосередитись переважно на власних проблемах, повернутися до так званої політики ізоляціонізму.
Відхід США від глобального лідерства може спровокувати інші держави на спроби сформувати або розширити зони власного впливу. Можна очікувати на дальшу дестабілізацію, зокрема у Східній Європі, на Близькому і Середньому Сході, Південній і Східній Азії, інших регіонах світу. Посилення глобальних протиріч загрожує виникненням глобального конфлікту.
Поглиблюється криза Європейського Союзу. Міграційна криза, грецька боргова криза, нідерландський референдум щодо Угоди про асоціацію з Україною, Brexit, зростання впливів радикальних, антиєвропейських сил та рухів, – усі ці ніби не пов’язані між собою події є прямим наслідком суперечності загальноєвропейських, як їх розуміють у Брюсселі, і національних інтересів.
Вихід Великої Британії з Євросоюзу не означає, що вона перестала бути європейською країною – як і Норвегія та Швейцарія, які ніколи не були членами ЄС. Європейська ідея значно об’ємніша за проект Євросоюзу: європейські цінності не дорівнюють політичним концепціям і бюрократичним структурам.
Неготовність до перегляду звичних доктрин, намагання уникати справді дієвих кроків, прагнення відповісти на нові виклики традиційними інструментами призводять до дедалі більшого зростання недовіри до еліт. Усе це провокує зневіру у демократії, підживлює авторитаризм та фундаменталізм, сприяє зміцненню диктатур і тираній.
Так, керівництво РФ намагається консолідувати суспільство шляхом підживлення імперсько-шовіністичної істерії та експорту внутрішніх проблем назовні. Окупувавши Крим і здійснивши пряму військову агресію на Донбасі, Кремль спровокував кризу міжнародної безпеки, стрімке зростання міжнародного тероризму, посилення жорстких безпекових загроз. Попри всі зусилля світового співтовариства Росія не збирається припиняти свою агресивну політику. Останнім свідченням цього став указ російського президента про де-факто визнання терористичних утворень ДНР/ЛНР. Як зухвало заявив кремлівський прес-секретар Пєсков, «боєприпаси у терористів ніколи не закінчаться».
Знов, як і за радянських часів, Росія веде гібридну війну, яка передбачає комплексне та узгоджене, підпорядковане єдиному задуму застосування політико-дипломатичних, економічних, енергетичних, інформаційно-пропагандистських, кібернетичних, військових та інших підривних заходів. Причому така війна ведеться не тільки проти України, а й проти Заходу в цілому і Європи насамперед. Згадаймо військову операцію Росії у Сирії, яка спричинила потужний потік мігрантів до ЄС, провокативні дії російської авіації і військово-морського флоту, кремлівську пропаганду в США і державах ЄС, зухвале втручання російських хакерів у виборчий процес у США, Німеччині, Франції та процес підготовки до референдуму у Нідерландах, спробу організації державного перевороту в Чорногорії тощо.
Ключовим театром російської гібридної війни виступає Україна. Триває чергова небезпечна спроба переформатування земель колишньої російської імперії. Не підкоривши нашу державу, Кремль не може далі успішно розвивати свою експансію. Безпрецедентний політичний тиск, майже неприхована підривна діяльність усередині держави, пряме фінансування радикальних політичних організацій, шалена пропаганда, кібератаки, торгівельні та енергетичні війни, блокада транзиту – всі ці засоби доповнюють військове втручання на Сході України. Збройні сили і спецслужби РФ перетворили український Донбас на полігон для випробування сучасних тактичних прийомів, новітньої військової техніки, насамперед засобів зв’язку, управління, розвідки, РЕБ, підготовки офіцерів тактичної і оперативної ланки. Паралельно в Сирії РФ відпрацьовує скоординоване використання сухопутного, повітряно-космічного і військово-морського угрупування.
У сучасних умовах військова сила стає головним інструментом реалізації неоімперської зовнішньої політики Росії. Не буду повторювати відомі вам речі, але на розгортання військ, їхнє переозброєння і підготовку Росія свідомо викидає шалені кошти, нехтуючи потребами економічного розвитку і розв’язання гострих соціальних проблем. Війна проти України стає важливим етапом підготовки РФ до великої війни та демонстрації претензії на глобальне лідерство і перерозподіл впливів у світі.
Попри санкції і економічні негаразди Російська Федерація ще довго залишатиметься джерелом військової агресії, безпекових загроз і генератором нестабільності.
Загалом, ситуація у світі і в Європі швидко ускладнюється, стратегічна невизначеність зростає, що висуває особливі вимоги до якості державної політики.
З 1990-х років в Україні багато говорилося про набуття формального статусу кандидата, а згодом і члена Європейського Союзу. Дехто навіть перетворив ці розмови на свою професію і прибутковий бізнес. Завдання ж глибокої модернізації українського суспільства на основі європейських цінностей свободи і права підмінялося виконанням формальних вимог ЄС та інших міжнародних організацій.
Але наше суспільство потребує не казок про світле європейське майбутнє «вже сьогодні», не обіцянок усього і одразу, а відвертого і чесного діалогу. Українці неодноразово довели звою зрілість, а відтак щирість має стати імперативом державної політики і умовою для зміцнення суспільної довіри.
Слід усвідомити: руйнування системи колективної безпеки вже відбулося. І це особливо гостро відчула Україна. До створення нового світового порядку кожна держава змушена сама захищати свої інтереси. При цьому сильніші прагнуть це зробити за рахунок інших. На жаль, і деякі наші партнери нерідко ставляться до України як до такого собі «кругляка», тобто сировинного придатку, безпекові проблеми якого далекі від їх пріоритетів і є лише нашою власною турботою.
У цих умовах нам треба чітко визначити пріоритети. Забезпечити виживання і розвиток незалежної України може тільки сильна національна держава, в основі якої – потужні Збройні Сили, інші військові формування, надійний і ефективно діючий сектор безпеки і оборони.
Нашим головним пріоритетом має стати побудова такої держави. Держави, яка буде спроможною захищати життєво важливі інтереси українців – державний суверенітет, свободу і гідність, забезпечити економічний розвиток, опанування інноваційних технологій і нових ринків. При цьому маємо виходити саме з наших національних інтересів, а не уявлень 20-річної давнини, сформульованих у принципово інших умовах.
Суспільна модель, яка сформувалася в Україні у 1990-ті роки, характеризується монополізацією ключових сфер соціально-економічного життя, домінуванням тіньових механізмів узгодження кланових інтересів та залученням публічних інститутів до розгалуженої системи корупційних зв’язків. Її сутнісною характеристикою є «проїдання за рахунок майбутнього».
Скорочуючи й надалі інвестиції у розвиток, Україна ризикує повторити помилку СРСР і вдруге поспіль «проґавити» зміну технологічних укладів.
Продовжуються започатковані ще у 1970-ті роки процеси деградації охорони здоров’я, освіти, науки. Попри збереження або навіть зростання кількісних показників у сфері освіти, її якість, особливо у природничій і технічній галузях, суттєво знизилась. Тривають легітимація і популяризація псевдонаукових концепцій. Поширюється віра в астрологію, магію, чаклунство, що відбиває деградацію суспільної свідомості.
Після 2010 року знижуються соціальні стандарти і престиж державної служби, що вже призвело до втрати конкурентоспроможності професією державного службовця. Новий Закон України «Про державну службу» не розв’язав, а лише зафіксував цю тенденцію. Несистемне вибіркове застосування антикорупційного законодавства перетворює це стратегічне питання на підставу для політичного піару і кампанійщину.
Важливу роль у руйнівних процесах відіграють популістські та радикальні політичні сили, а також квазіорганізації, що камуфлюються під інституції громадянського суспільства. Вони намагаються перехопити функції з формування державної політики і управління державним сектором економіки, жодним чином не відповідаючи за ультимативно нав’язувані ними рішення, забезпечуючи вирішення суто вузькополітичних, корпоративних лобістських завдань або взагалі неприховано працюють на державу-агресора. Усе це зумовлює зростання суспільної недовіри до державних інститутів, яку вони самі вдало експлуатують.
Зволікання з рішучими діями з розбудови сильної Української держави уможливило зростання рейдерства і безкарного насильства, ерозію монополії держави на легітимне застосування сили, виникнення політизованих парамілітарних утворень.
Сьогодні ресурс декларацій, косметичних реформ і напівкроків вже вичерпаний. Або будуть запропоновані та реалізовані нові підходи до вирішення системних проблем, або втілиться підготовлений Кремлем руйнівний сценарій. «Майдан-3» неминуче супроводжуватиметься масовим насильством. Будь-яка створена в його результаті управлінська структура спиратиметься переважно на силовий ресурс, не матиме внутрішньої і зовнішньої легітимності, а отже для свого існування буде змушена жорстко придушувати демократичні свободи. Це вже за кілька місяців призведе до повної дезорганізації держави, руйнації економіки, вибуху злочинності, активізації сепаратистських проявів і у підсумку відкриє шлях до окупації Росією значної частини території України. Саме на такий результат, вочевидь, і розраховують окремі пропагандисти цієї ідеї.
Єдина реалістична альтернатива цьому руйнівному сценарію полягає у консолідації навколо чинних засад конституційного ладу, ідеї керованої модернізації держави на засадах політичної й економічної свободи, оздоровлення на цій основі усієї системи суспільних відносин.
У фокусі суспільної уваги повинні бути проблеми сьогодення і майбутнього, а не минулого. Потрібні реалізм і відвертість в оцінці ситуації і пропонованих дій.
Варто припинити маніпулювання рожевими ілюзіями «світлого європейського майбутнього вже сьогодні», усвідомлюючи, що мрія про Україну в Європі – побудову вільного, справедливого і заможного суспільства, набуття європейських стандартів життя як головної мети євроінтеграції, – може втілитися лише завдяки важкій, послідовній і наполегливій праці усіх українців.
Слід позбутися досі притаманного широким колам суспільства сприйняття влади і держави як чужинських. Відтворення колоніальних стереотипів тільки послаблює Україну.
Захист суверенітету, а в перспективі і відновлення територіальної цілісності може забезпечити тільки сильна Українська держава. Тільки її прискорене зміцнення дозволить реально захистити права і свободи громадян, створить сприятливі умови для реалізації їхніх законних інтересів, уможливить модернізацію економіки та зростання рівня і якості життя населення.
Досягти всього і відразу не можливо. Слід чітко визначити основні пріоритети: держава має зосередитись на ефективній зовнішній політиці і забезпеченні національної безпеки, захисті конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян і суб’єктів господарювання.
Відмова держави від функцій, які вона за сучасних умов не спроможна ефективно виконувати, уможливить відокремлення політичної влади від бізнесу – ключової умови поступу України. Справжня дерегуляція, насамперед в економічній сфері, створить сприятливі умови для оздоровлення як економіки, так і політичної системи. Саме це, а не дальше тиражування і розпорошення контролюючих і правоохоронних функцій, є єдиним насправді дієвим шляхом протидії корупції.
Нагальним є відновлення дієздатності державного апарату в цілому та подальше зміцнення сектору безпеки і оборони. За три роки в Україні постала армія, спроможна воювати і давати відсіч ворогу, що є базовою гарантією виживання держави. Проте, сьогодні Україна перебуває під постійною загрозою розширення військової інтервенції з боку Росії. Тому посилення безпекових спроможностей має відбуватися постійно і на різних рівнях.
Розвиток Збройних Сил, інших військових формувань має здійснюватися на основі найкращих досягнень провідних армій світу, а також власного бойового досвіду останніх трьох років. Маємо забезпечити не тільки всебічне вивчення досвіду бойових дій в АТО, оплаченого людськими життями, але й його осмислення і врахування у настановах і бойових статутах. Неприпустимо, що закладена в них філософія досі залишилася незмінною.
Зі свого боку наголошу: рішення Ради національної безпеки і оборони України за ініціативи Президента щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовцям не є статичним, одноразовим актом. Ми не можемо зупинятися на цьому шляху, не враховуючи інфляційні чинники і динаміку зростання доходів громадян в країні.
Водночас, грошове забезпечення не повинно зростати тільки через збільшення премій і надбавок. Оклади за посадою і званням – незмінні вже понад 10 років. Так, середній рівень основних складових (посадовий оклад, оклад за військове звання, вислугу років) у структурі грошового забезпечення військовослужбовців суб’єктів сектору безпеки і оборони складає лише 12 відсотків. Із відповідними наслідками для пенсій.
Нагадаю, що в арміях НАТО саме основні складові у структурі грошового забезпечення військовослужбовців складають 70-80 відсотків. Цю диспропорцію слід виправити, і невідкладно.
Оборона України потребує створення надійного і високонавченого резерву, готового за заздалегідь розробленим планом приступити до виконання бойових завдань із надання відсічі агресорові. Слід побудувати систему територіальної оборони, при якій всі військовозобов’язані проходитимуть курси воєнної підготовки на спеціальних навчальних полігонах, братимуть участь у зборах і бойовому злагоджені своїх підрозділів.
Військово-патріотичне виховання, військова підготовка і вивчення основ цивільної оборони має стати однім із пріоритетів у навчанні як у загальноосвітній, так і у вищій школі. Важко переоцінити важливість залучення до виховання нашої молоді ветеранів АТО, які пройшли сучасну війну.
Проходження військової служби має відкривати для молоді соціальні сходи, стати обов’язковою умовою для політичної чи державної кар’єри, бути суспільно престижним і матеріально привабливим.
Окремим питанням є переозброєння Збройних Сил України, інших військових формувань, отримання і прийняття на озброєння нових високоефективних зразків зброї і військової техніки, спроможних компенсувати добровільно втрачений на основі міжнародних угод ядерний потенціал.
Варто відзначити проекти створення новітньої ракетної зброї, які реалізуються на виконання відповідних рішень Ради національної безпеки і оборони України та мають кардинально підвищити вогневу міць бойових підрозділів Збройних Сил України. Одночасно здійснюються заходи з формування виробничих потужностей для серійного виробництва зразків нового озброєння та військової техніки.
Важливим завданням залишається посилення контролю, охорони і оборони Державного кордону України. Звісно, якщо йдеться про Російську Федерацію, то маємо робити акцент саме на обороні, але на західному кордоні слід послідовно реалізувати принцип забезпечення прикордонної безпеки за європейським зразком. Йдеться як про інженерне обладнання, високотехнологічні засоби контролю, так і про збільшення оперативних і бойових можливостей відповідних підрозділів.
Ми маємо послідовно розвивати спроможності Національної гвардії, Національної поліції, розвивати їх кадровий потенціал, посилювати їхню технічну забезпеченість. Стримати Росію неможливо лише військовою силою. Нам потрібне ефективне застосування специфічних інструментів розвідки і контррозвідки.
У Державному бюджеті України на 2017 рік обсяг видатків для потреб суб’єктів сектору безпеки і оборони України становить 134,5 млрд гривень (5,11% від ВВП), у тому числі для Міністерства оборони України 69,1 млрд. гривень (2,67% від ВВП). Це велика сума в умовах нашої країни, хоча насправді це лише той мінімум, який дозволяє нам протистояти агресії.
Ефективні політика національної безпеки і зовнішня політика вимагають ресурсів, залучення яких неможливо без досягнення нової якості економічного зростання. Економіка має генерувати високу частку доданої вартості і забезпечувати залучення масштабних іноземних інвестицій.
Необхідно сформувати економічне середовище, в якому забезпечується вільна конкуренція, заохочується приватна ініціатива, ефективно захищаються право власності та інвестиції.
Старі підходи до структурної перебудови, засновані на застосуванні пільг, в Україні є корупціогенними і неефективними. Економічна політика має забезпечити виконання наступних основних завдань:
Дерегуляції – усунення дріб’язкової регламентації господарських відносин, штучних перешкод розвитку підприємництва та зарегульованості фіскальних процедур, позбавлення держави зайвих функцій.
Демонополізації – демонтажу економічних механізмів, на яких ґрунтується панування кланів в окремих секторах економіки, та всебічне сприяння вільній конкуренції;
Децентралізації – передачі на рівень територіальних громад функцій, які можуть більш ефективно виконуватись на місцевому рівні, та відповідних фіскальних повноважень і ресурсів.
Детінізації – створення умов для того, щоб робота у легальній економіці була більш ефективною та прибутковою аніж у тіньовому секторі з одночасним посиленням боротьби з кримінальними складовими економічної діяльності.
Приватизація має забезпечити залучення до української економіки великого іноземного капіталу, насамперед західного, та надати поштовх модернізації ключових галузей економіки. Щодо вузького кола об’єктів, які не будуть приватизовані, держава має ефективно реалізовувати права власника і здійснювати жорсткий контроль. Механізми тіньового перерозподілу ресурсів таких підприємств повинні бути ліквідовані.
Необхідно нарешті запровадити ринок землі, унеможливлюючи при цьому утворення монополій та гарантуючи права українців на земельні ділянки.
Доходи від приватизації державного майна і функціонування земельного ринку компенсуватимуть втрату бюджетних доходів на першому етапі зниження рівня фіскального навантаження на економіку – до того часу, коли воно забезпечить значне зростання ВВП та, відповідно, доходів бюджету.
Основним змістом податкової реформи має стати не тільки зниження податкового навантаження для переважної більшості населення і дрібного бізнесу та поліпшення адміністрування, але й зміна структури оподаткування шляхом перенесення «центру ваги» з доданої вартості на собівартість та виведення капіталу за межі України, запровадження гнучкої системи кредитування дрібного та середнього бізнесу, впровадження стимулів для інвесторів, стимулювання новітніх наукоємних індустрій.
Попри твердження про тотальну енергетичну залежність України від Росії, за три роки вдалося звести споживання російських енергоносіїв до мінімуму і суттєво підвищити енергоефективність. Але ми лише на початку цього магістрального для України шляху.
Назріло питання впровадження політичної реформи – нової конституційної моделі для забезпечення збалансованості влади та ефективного управління. Особливого значення набуває дальше просування судової реформи, утвердження дієвої третьої гілки влади.
За три роки Україна нарешті почала розбудову власного інформаційного та культурного простору, долаючи колоніальну залежність від Росії. Зважена культурна політика має позитивними стимулами забезпечувати розвиток української мови і культури, вивчення іноземних мов, насамперед мов держав-світових лідерів, розвиток українського кінематографа, інших українських культурних проектів. Потребує дальшого впровадження освітня реформа.
Приклад Реформації, яка відкрила перед Європою шлях до оновлення і розвитку 500 років тому, свідчить: позитивні зміни можуть відбуватися швидко і всеосяжно. Українське суспільство вже зробило неможливе – ми зупинили російську військову машину. І тепер все залежить від волі, рук і мізків українців.
Сьогодні надзвичайно важливо продовжити реформаторський курс, не зірватися в безплідний і руйнівний популізм, що може за короткий час знищити всі здобутки, у важкій борні здобуті українцями за останні три роки.
Основне завдання держави – захистити кожного громадянина, кожну родину від жахів війни і тиранії. У правовій державі жодний політичний, соціальний статус, жодна професія не можуть розглядатися як такі, що звільняють від відповідальності.
Нашим фундаментальним принципом має стати поширення свободи людини до тих меж, де починається свобода іншої людини. Вільна людина у вільній країні – не гасло, а дороговказ у майбутнє.
Україна має всі підстави не тільки вижити, а й перетворитися на регіонального лідера, здатного захистити не тільки себе, але і своїх союзників. Тільки сильна, незалежна, національна держава здатна змусити рахуватися із своїми інтересами, змінити відношення до себе. Йдеться не про альтернативу євроінтеграції, а про реальний шлях до неї. Ми маємо не шкребтися у зачинені двері, а отримати запрошення як безальтернативний стратегічний партнер!
Хоча ніхто крім нас не зацікавлений в появі нового сильного гравця в Європі, маємо забезпечити зміцнення та розвиток української держави на основі повної мобілізації нашого головного ресурсу – людського потенціалу.
Сильна Українська держава – це запорука нашої незалежності та динамічного розвитку, це спільна справа усього Українського народу.
З нами Бог і Україна!
Слава Україні!
Джерело http://turchynov.com
