Я завжди казав, кажу і буду казати, що у ХХІ столітті чи не найважливішими предметами та дисциплінами, які мають вивчати всі школярі та студенти, є історія міжнародних відносин, геополітика та економіка.
І от зараз, коли багато хто перебуває у приємному шоці від внутрішньо та зовнішньополітичних подій в Україні, пов’язаних із санкціями проти російських фізичних та юридичних осіб, серед яких і блокування російських сервісів, гучних справ по фіскальній сфері, початку процесу по визнанню Росії державою-терористом через зв’язок з ІДІЛом та ХАМАСом, я посміхаюсь як Чеширський кіт. Адже те, що сталося зараз – є наслідком низки геополітичних домовленостей, які трапились протягом останніх пів року. Але про все почергово.
Лугандонський гамбіт
Історія з блокуванням залізничних шляхів з окупованої частини ОРДіЛО до вільної України, яка завершилась віджимом наших підприємств та втратою Україною частини металургійних потужностей, через що ми вилетіли із ТОП-10 виробників цієї продукції, не мала однієї ключової деталі: Росія не отримала покарання за ці дії. Всі пожурились і… забули, начебто.
Але для цього треба повернутись у кінець грудня минулого року – початок цього року, коли в останні дні каденції Обами Порошенко мав активні контакти з віце-президентом Джозефом Байденом. От тоді і була опрацьована схема, яку я б назвав «Лугандонський гамбіт» – провокація Росії. Суть проста: спровокувати Росію на дії, які викличуть шок у міжнародного співтовариства і покажуть її ще більшу недоговороздатність. Ця схема вже була опрацьована під час Кримського блекауту: група радикальних громадян підривають електромережі і Крим потрапляє у темряву, а влада розводить руками, що вона безсила. Тут використали ідею, але те, що спрацювало один раз – не завжди спрацює в інший.
Початок блокування збігся з потужними обстрілами Авдіївки і місто кілька днів було без тепла у сильні січневі морози. Подальше блокування призводить до зменшення виробництва на підприємствах Ахметова. Але у цій історії трапився «ексцес виконавця», з яким Порошенку довелося змиритися, хоч це сильно било по його рейтингу: у цій історії активну участь грали Семенченко, Парасюк та Соболєв, – власне, «товариші», які повсякчас нам розповідають про «поганий Мінськ», торгівлю на крові, репресії проти патріотів (байдуже, що ці репресовані займались відвертим криміналом) та багато ще чого.
Навіть після того, коли пересувний цирк «блокадників» почав блокування важливих залізничних вузлів, якими, до речі, пересуваються й вантажі на фронт (Конотоп, Куп’янськ; в останньому «блокадники» ледь не отримали на горіхи від залізничників, за що мають дякувати поліції та НГУ) проти них жодних дій не чинилось. І лише тоді, коли в Кремлі було ухвалене рішення про віджим наших підприємств, – їх розігнали по хатах. Провокація вдалася успішно, хоча, свій кеш у кампанії проти Порошенка вони відпрацювали також дуже добре. Але кінцева мета важливіша за рейтинги.
Українська влада та дипломати взвили про цей кричущий акт агресії проти України на весь світ, але від Європи у відповідь тиша…. Ну тобто кілька заяв, що таки-так, все погано, але більших санкцій не буде….
Проте кілька важливих результатів це принесло відразу. По-перше, по металургійній бізнес-імперії Ахметова завдано дуже сильного удару – такий собі знак, щоби той не рипався. Сюди можна додати і кілька російських ударів, серед яких заборона на його гуманітарку – тож Ахметова відіграли по повній і ми, і Росія.
По-друге, як акція відповіді «під впливом розлючених українців» швидко вводяться обмеження на провіз через зону розмежування товарів, а наші ЗСУ тим часом продовжують займати сіру зону і завдають відчутного удару окупантам поблизу Донецька та Світлодарська (чи не ключові ланки в контрабанді). І нарешті, підрозділи соцполітики працюють над виявленням фейкових переселенців. Лагідна українізація :)
Але дипломатія твориться не публічно, як ллється з наших екранів від різних «експертів», а за зачиненими дверями. Власне, Меркель та Олланд попрохали Порошенка почекати (у Франції вибори президента, де вибір може бути між поганим і дуже поганим, а у Німеччині місцеві вибори в одному з ключових регіонів – і це перед парламентськими виборами восени!).
Зрозуміло, що відбуваються контакти з Вашингтоном. Трамп – то окремий клінічний випадок. І його політика залежна від Республіканської партії (бо в протилежному випадку – точно світить імпічмент), а тому коливається від ексцентричних дій, на кшталт, звільнення керівника ФБР до бомбування томагавками російської бази у Сирії, начебто, на прохання своєї дочки. В один день він проводить зустрічі із Лавровим та Клімкіним. Єдине, що він може сказати, то це «мир, дружба, жвачка», бо все вже украдєно вирішено до нас. Єдиним результатом зустрічі із Лавровим, по суті, було те, що росіян звинуватили у розповсюдженні офіційних фоток Держдепу без його відома.
І от як тільки 7 травня у другому турі Емануель Макрон переміг (до слова, його різкі заяви щодо Росії –яскравий доказ цьому) – сценарій, який був напрацьований протягом всього цього часу, почав реалізовуватись:
- спочатку безвіз: перед нами висунули ще купу додаткових умов, які ми також виконали, а затягування (і про це зізнався Туск ще минулої осені) було через внутрішні проблеми ЄС, який стикнувся з проблемою біженців із Сирії та інших країн Близького Сходу.
- І після цього відразу пакет санкцій з боку України: якось всі забули, що у тому списку понад 1200 фізичних та понад 400 юридичних осіб і лише одним з багатьох інших видів санкцій до деяких російських компаній – блокування російських сервісів (СБУ сьогодні лише підтвердило те, про що ми понад 3 роки казали – «А ми казали»!).
- Україна передала ПА НАТО докази причетності Росії до фінансування ІДІЛ та ХАМАС – організацій, визнаних терористичними.
- Блокування транзиту до окупованої Росією частини Молдови разом з погрозою перекрити кордон із молдовським лугандоном (т.зв. «ПМР») повністю, якщо з того боку з’являться «зелені чоловічки» (до речі, активізація у вирішенні цієї проблеми триває, якщо хтось не в курсі, з осені 2016 року).
І це лише міжнародна частина! Ось така відповідь на віджим наших підприємств! Гадаєте, без погодження з Меркель (а вона зараз стає єдиним послідовним лідером вільного світу!) таке могло би статися? До цього треба додати кілька моментів. НАТО з осені минулого року визначило Росію як головну загрозу для себе. Офіційно. І в значній мірі в інформаційному просторі. Тому, зрозуміло, що НАТО підтримало блокування російських сервісів Україною. Якби це не було погоджено з Меркель та лідерами ЄС, то не було і підтримки блокування з боку ЄС. А Трамп, спитаєте ви? А що Трамп? У нього зараз повно внутрішніх проблем, він бізнесмен, а тому якесь блокування чогось десь там далеко за океаном його не обходить. Його цікавлять лише великі справи, а все інше – вирішується через його адміністрацію без зайвого галасу і дипломатичного пилу в очі.
Внутрішня кухня
З внутрішньою кухнею складніше, але треба відзначити важливий момент: лише зараз почали розкручувати справу щодо податкової. До цього були маскі-шоу від НАБУ із Насіровим у ковдрі в головній ролі, яке ледь не накрилося мідним тазом через вахтера! Та відповідного шоу, яке традиційно виникає, якщо в чомусь беруть участь «антикорупціонери» та борці з реформаторами різних типів, видів та пошибів.
При цьому така активність явно не спонтанна. Повернення «ПриватБанку» у державну власність (і чергове послаблення Коломойського) в частині домовленостей з МВФ передувало цьому. І от диво: у травні Україну відвідала місія МВФ – і відразу маємо ще одну новину національного масштабу (це про податкову)! Гадаєте збіг? Ага, щаззз!
Тож тут все тільки починається. Тут не лише про корупцію у величезних обсягах, про «державні офіційні конвертцентри» (площадки для обналу), зміну в системі відшкодування ПДВ та прикриття ще низки дірок, якими користувався тіньовий ринок нашої економіки. До речі, знаковим є сплата нардепом Геннадієм Бобовим 38 млн грн, бо на нього вже лежало подання до ВРУ щодо зняття недоторканності через несплату податків. Це справді знакова подія, яку наші т.зв. «змі» лишили без належної уваги.
А разом з тим ми маємо і розкручування антимонопольних процесів. Справа російського монополіста цигаркового ринку «Тедіс-Україна» поряд з іншими новинами якось не така вже і значна, хоча розслідування триває, а компанія сплатила 300 млн. грн. штрафів державі. А що ж тоді важливо?
По-перше, ПриватБанк. Він має підписати з Ротшильдами (яким Порошенко передав свій бізнес в управління) угоду про розкриття інформації. А ще відбулись обшуки у колишніх посадових осіб Привата та в компаніях пов’язаних осіб (Фінрозвідка США передає привіт Коломойському та його друзям).
По-друге, Ахметова деолігархізують (або, як казав харківський класик, «множать на нуль» – одна з причин чому на ТРК «Україна» з весни відвертої «зради» немає): зменшення залежності від антрациту, заборона на перебування на території України російським залізничним вантажним вагонам, а також критична заява Юрія Луценка щодо схеми «Роттердам+» – це все з опери деолігархізації вугільної галузі, що плавно перейде в галузь електрогенерації та електричних розподільчих мереж (до речі, Семенченко вже заворушився з пересувним цирком «блокадників»). Хоча за електрогенерацію та розподільчі системи обленерго державі прийдеться воювати не лише проти монополістів, а й з тими гравцями, які захочуть перерозподілу ринку. Літо та осінь не залишать нас без новин!
Але це ще не все: триває справа про порушення Ахметовим умов приватизації «Укртелекому» (зараз накладено арешт на акції компанії), а отже все йде до того, що «Укртелеком» у нього також відберуть (за подібною до Привату схемою). І це добре, бо найбільша телекомунікаційна компанія має бути у державній власності, бо зв’язок належить до стратегічних сфер інфраструктури. Та й «Укртелеком» зараз, завдяки успішному керівництву приватного менеджменту, знаходиться у не найкращому стані.
Висновки
Травень 2017 – це справді історичний та переламний час для України. Україна переходить у наступ на всіх фронтах. До цього це були поодиокі та точкові заходи, які закладали основу для цих подій, адже перед нами були інші виклики: збереження незалежності, подолання наслідків економічної кризи, спричиненої розкраданням України бандою Януковича та російсько-українською війною. Восени минулого року українська економіка стала на ноги, а тому стало можливим відносно безболісно реалізувати ті заходи, які були реалізовані до цього (повернення до держави ПриватБанку та провокація Росії у березні 2017 року) та реалізуються зараз (справа податкової). Без економічної моці, посилення правоохоронних структур, міжнародної підтримки це не вдалося б реалізувати. Нарешті, це унеможливлює негативні сценарії розгойдування країни, які повсякчас інспірується з боку Росії за активної участі російської агентури тут та супутніх «корисних ідіотів», які всіма способами хочуть домогтися «майданів 3.0», відмови від Мінська, скинення Порошенка і як наслідок – дочасних виборів за сценарієм та наслідками у Молдові: там народ вже доборовся і доскидався – тепер мають Додона і чогось деякі полум’яні тамтешні революціонери у фейсбуках та твіттері позамовкали.
Україна змінюється зсередини, зміни зачіпають все більше секторів і стають невідворотними. Вони потребують змін і від людей: жити за цивілізованими правилами гри. Це також означає, що Україна поступово перетворюється на регіонального лідера у Східній Європі та стає у середньостроковій перспективі гробовщиком Росії. І важливість цієї історичної миті варто усвідомити!
Сергій Петров, ІЦ «Майдан Моніторинг»
